Огляд
Оріхово-Запорізький напрямок
Противник (російські війська) продовжує наступальні дії в смузі своєї 58-ї загальновійськової армії (ЗВА) угрупування військ (УВ) «Днепр» з метою ліквідації Оріхівського району оборони Збройних сил України (ЗСУ) та досягнення основними силами її передових частин і з’єднань з півдня та південного сходу ближніх підступів до міста Запоріжжя.
У рамках досягнення цих оперативних цілей російські війська у смузі наступу своєї 58-ї ЗВА наразі намагаються вирішити щонайменше два тактичні завдання:
- Охопити фланги (з заходу та сходу) Оріхівського району оборони ЗСУ, при цьому інфільтрувавши максимально можливу кількість своєї штурмової піхоти в межи самого міста Оріхів.
- А також, відновити наступ своїх передових підрозділів уздовж річки Дніпро (з півдня на північ) безпосередньо у бік міста Запоріжжя.
Але, станом на вчорашній вечір, противник так й не спромігся виконати жодне з цих завдань.
1. На цьому напрямку російські війська діють наступними силами та засобами (орієнтовно):
+ 58-й ЗВA діє на цьому напрямку своїми основними силами
- 19-та мотострілецька дивізія (мсд) — 392-й, 429-й і 503-й мотострілецькі полки (мсп) — діє на лівому фланзі та частково в центрі смуги наступу 58-ї ЗВА
- 42-га мсд — 70-й, 71-й і 291-й мсп + 270-й мсп «Ахмат-Кавказ», 50-й самохідний артилерійський полк (сап). Можлива наявність окремих підрозділів 78-го окремого моторизованого полку (омтп) «Север-Ахмат» та 349-го мсп «Ахмат-Россия» — діє у центрі та на правому фланзі смуги наступу 58-ї ЗВА
- 136-та окрема мотострілецька бригада (омсбр), ймовірно, частина її сил складає частину оперативного резерву 58-ї ЗВА
- 100-та окрема розвідувальна бригада (орвбр), ймовірно, діє на цьому напрямку своїми основними силами
- 49-та окрема десантно-штурмова бригада (одшбр) — насправді це виключно штурмове формування, яке не входить до «класичних» російських повітряно-десантних військ (ПДВ). Адже в ній – мінімум «повітряно-десантного» й дуже багато «штурмового». Найімовірніше, вона є основою оперативного резерву 58-ї ЗВА.
- Зведена полкова тактична група (ТГр) 4-ї військової бази (Цхінвал, Південна Осетія)
- 291-ша артилерійська бригада (абр) – діє на цьому напрямку своїми основними силами.
+ Засоби посилення
- 47-ма мсд 18-ї ЗВА – 1152-й, 1153-й та 1154-й мсп. Це «мобілізаційне» з’єднання, сформоване на території окупованого Кримського півострова. Воно діє на цьому напрямку, найімовірніше, силами 2-х зі своїх 3-х «штатних» мотострілецьких полків.
- Повітряно-десантні війська (ПДВ), ймовірно, діють силами 108-го та 247-го десантно-штурмових полків (дшп) 7-ї десантно-штурмової дивізії (дшд). Окрім них, можлива присутність підрозділів 76-ї дшд, а також 45-ї окремої бригади спеціального призначення (обр СпП) ПДВ.
- Крім того, у смузі 58-ї ЗВА цілком можлива присутність окремих підрозділів 205-ї омсбр 49-ї ЗВА
У рамках подальшого посилення 58-ї ЗВА з метою виходу її передових частин та з’єднань на ближні підступи до міста Запоріжжя, ймовірно, вона може бути посилена додатковими силами та засобами зі складу УВ «Днепр». Найімовірніше, у цьому сенсі, можливо казати про зосередження та розгортання в її смузі додаткових частин і підрозділів зі складу 47-ї мсд, 104-ї дшд або 98-ї повітряно-десантної дивізії (пдд).
2. Поточна ситуація на цьому напрямку характеризується постійними, але мало результативними спробами противника безпосередньо перейти до штурму міста Оріхів, а також охопити його з флангів, зокрема:
- По напрямку Новопокровка — Мала Токмачка, очевидно, українські війська знову змогли суттєво зменшити присутність російської піхоти безпосередньо у Малій Токмачці. Фактично, на її території наразі зафіксовано лише дві невеликі російські піхотні групи (одна в підвалах зруйнованої виправної колонії, інша — у кількох будівлях в районі розтрощеного місцевого відділення «Нової Пошти»).
Кілька російських штурмових груп, які раніше «закріпилися» на південно-східні околиці села, або відійшли звідти до Білогір'я, або відтягнулися в район за 2 км на північний схід від нього.
- У напрямку Работине — Новоданилівка противник зумів зайняти щонайменше половину Успенівської балки, а також залишив під своїм контролем «проміжну» (у напрямку Новоданилівки та Оріхіва) позицію силами однієї зі своїх штурмових груп.
У самому Оріхові, очевидно, кількість російської піхоти – мінімальна. Лише одна невелика піхотна група (ймовірно, до 5-6 піхотинців) зафіксована у «функціонуючому режимі» — закріпилися на південно-східній околиці міста (з боку Новоданилівки).
- На захід від Оріхова ЗСУ продовжують впевнено утримувати Новоандріївку та Новопавлівку, незважаючи на досить часті спроби противника просунутися по напрямках Малі Щербаки — Новопавлівки та Нестерянка — Новоандріївка. Максимум, якого противник зміг досягти по цьому напрямку за понад місяць запеклих зустрічних боїв, становить до 2,8 км (на північний схід від села Малі Щербаки і на північ від Нестерянки, йому вдалося просунутись на 1,8 км).
Крім того, командування російської 58-ї ЗВА, очевидно, також намагається відновити просування своїх передових підрозділів безпосередньо у бік Запоріжжя, з півдня на північ, вздовж русла колишнього Каховського водосховища. Зокрема:
- На північ від села Степове та на північний захід від села Малі Щербаки противник здійснив серію «проникаючих» дій, внаслідок яких йому вдалося інфільтрувати до двох малих піхотних груп на ділянці за кілька кілометрів на південний захід від Павлівки і на північний схід від неї.
А також, діючи по напрямку Кам’янське — Лук'янівське, російські війська просунулись на схід від Степногірська силами своїх передових підрозділів на 2–2,1 км
- У самому Степногірську противник продовжує утримувати його південну частину (район «Висотки») і регулярно намагається закріпитися у південній частині села Приморське (районі вулиці Покровська), діючи невеликими піхотними групами по руслу колишнього Каховського водосховища, й таким чином обходячи українські позиції в районі села Плавні. Він також використовує його для дій своїх малих піхотних та диверсійно-розвідувальних груп (дрг) у напрямку села Малокатеринівка.
Отже, можна стверджувати, що досить очевидна активізація передових частин і підрозділів російської 58-ї ЗВА протягом щонайменше останніх 1,5 місяці не принесла її командуванню жодних вагомих (оперативних) результатів. Вони обмежені виключно тактичною зоною. Більше того, навіть з цієї точки зору їх поки що не можна вважати особливо значущими.
3. Щодо подальших перспектив розвитку ситуації на всьому Оріхово-Запорізькому напрямку, варто відзначити кілька досить характерних тактичних факторів:
- Командування російської 58-ї ЗВА продовжує зосереджувати свої основні зусилля саме на Оріхівському районі оборони ЗСУ (тобто на своєму правому фланзі). Очевидно, що це здебільшого обумовлюється відносно успішними діями військ (сил) сусідніх з нею 5-ї та 35-ї ЗВА УВ «Восток», що просуваються в напрямку Гуляйполе – Оріхів. Це особливо стосується ділянки Мирне – Білогір’я, де противник має досить очевидний тактичний успіх.
- Вперте прагнення російського командування дістатися до рубежу Новопавлівка – Новоандріївка, діючи з боку Нестерянка та Щербаки, а також наполегливі спроби повністю «інфільтрувати» Малу Токмачку своєю штурмовою піхотою з боку Новопокровки та Білогір’я, свідчать про те, що противник і досі вважає, що якомога найглибше охоплення Оріхівського району оборони ЗСУ з його західного та східного флангів, є одним з найважливіших елементів його штурму та подальшої ліквідації. Тому, навряд чи воно відмовиться від цих спроб найближчим часом.
- У свою чергу, спроби противника відновити просування своїх передових підрозділів безпосередньо на Запоріжжя з півдня, вздовж Дніпра, ймовірно, пов'язані з його власними фланговими тактичними діями по напрямках Малі Щербаки — Павлівка та Кам’янське — Лук'янівське, щодо українських підрозділів, які вперто утримують позиції на північ від сіл Лобкове і Степове.
І це досить очевидне тактичне рішення з боку російського командування. Оскільки противник наразі не може діяти безпосередньо по напрямку Кам’янське — Степногірськ (тобто на досить вузькій прибережній ділянці, не більше 6 км завширшки), то він змушений попередньо забезпечити правий фланг своїх передових підрозділів, які ведуть бойові дії у районі Степногірська та Приморське, від можливих контратак ЗСУ з цього району.
Активні інфільтраційні дії противника з боку Кам’янське на північний схід (тобто в напрямку Лук'янівського) та його подібні дії з боку Малі Щербаки в напрямку Павлівки, в цьому сенсі, досить красномовні. Російське командування, перш ніж знову «двіжувати» у бік Степногірська, явно намагається спочатку «відтіснити» українські підрозділи від сіл Степове та Лобкове, якомога північніше.
А загалом, у оперативно-стратегічному сенсі, посилення наступальних дій російських військ на Оріхово-Запорізькому та Гуляйпільскому напрямках, принаймні, протягом лише останніх двох місяці, очевидно, має певний «альтернативний» характер щодо їхньої Слов'янсько-Краматорської наступальної операції.
Адже гіпотетичний прорив російських військ на ближні підступи до Запоріжжя може бути цілком порівнянний із їхнім успіхом у не менш гіпотетичному захопленні Слов'янсько-Краматорської агломерації. В першу чергу, стосовної значення і ступеня впливу такого роду результату на загальний хід війни.
Інше питання — чи має російське командування на практиці достатньо «сил», аби ОДНОЧАСНО намагатися реалізувати ці стратегічні прагнення у геть різних стратегічних операційних зонах?
Щодо мене, то відповідь на це – дуже дискусійна і не така однозначна, як здається на перший погляд. З однієї простої причини. Розподіливши зусилля більш-менш рівномірно ОДНОЧАСНО на два оперативно-стратегічні напрямки, чого, очевидно, вимагатиме від нього виникнення вищезазначеного прагнення, російське командування врешті-решт може не досягти своїх цілей ні там, ні там. Причому, саме через конкретну нестачу сил у вирішальний момент часу на кожному з цих напрямків...
