Думаю про «зробили нас разом» — і усвідомлюю, що нічого нового там не було.
Все вже давно описав Макіавеллі.
У 1513 році Нікколо Макіавеллі написав:
«Перший спосіб оцінити розум правителя — це подивитися на тих, кого він тримає поруч»
(Il Principe, XXII)
І ще:
«Натовп оцінює лише зовнішнє — і завжди сліпий до суті»
(Il Principe, XVIII)
Це про нас. Про країну, яка повірила ролі, а не реальності.
Про націю, яка віддала владу не тому, хто здатен, а тому, хто вдав, що здатен.
Як ми це зробили:
1. Бо суспільство голосувало не за компетенцію, а за емоцію.
Замість аналізу — реакція.
Замість пам’яті — телевізор.
Замість аргументу — віра.
2. Бо він обрав своє коло з тих, хто не ставить українську державу ні як цінність, ні як обов’язок.
І ніхто не помітив пастки.
Якщо президент — це вершина айсберга, то хто ті 6 осіб навколо нього, яких ніхто не обирав, але які вирішують усе?
3. Бо влада перестала бути відповідальністю — і стала телемарафоном незламності.
У шоу не треба результату — тільки рейтинг і лайки.
Не треба знати бюджет, право, безпеку, армію. Треба подобатись.
А поки ми дивимось це шоу (хто ще тут і хто ще живий) — за лаштунками готують нову фазу грабунку.
Зелена команда в агонічному турборежимі — перед втечею — просуває законопроєкт №13423.
Це фактична амністія за корупцію в оборонних контрактах.
Ну, щоб було з чим і за що доживати своє «безцінне» життя за межами України.
Цей законопроєкт вбудований у пакет “Defence City”, поданий з героїчним пафосом як підтримка військово-промислового комплексу.
Пакет містить:
№13420 — пільги на експорт
№13421 — митне спрощення
№13422 — підтримка релокації
№13423 — амністія для “своїх” у схемах закупівель зброї
Все виглядає благородно. Але суть — брудна:
прикриваються армією, щоб захистити злодіїв у тилу.
Бо ж Міндіч, Чернишов, Єрмак — це теж “оборонний сектор”. Просто з іншої сторони фронту.
Але винен не він. Винні ми.
«Народ, обдурений один раз, винен у тому, що дозволив себе обдурити вдруге»
— переказ Макіавеллі, «Державець»
Коли до влади приходить симпатичний, милий, усміхнений невіглас —
це не його геній, а наша моральна катастрофа.
Це ми дозволили цьому статися — байдужістю, короткою пам’яттю, наївною вірою у телевізійну казку.
Поганий правитель — це не випадковість. Це симптом.
Симптом суспільства, яке більше любить картинку, ніж суть.
Яке плутає акторство з державністю.
Яке знову і знову підмінює відповідальність — стилізацією.
Спектакль триває вже шість років.
Сценарій написаний не нами.
Його ціль — обдурити, обікрасти й вигнати український народ з його ж землі.
І цей спектакль треба зупинити.
Українство — прокидайся.
Бо наша держава на межі. І межа ця — не в кордонах. Вона — в нас самих!
