Церква Московського патріархату біля приватного дитсадочка, куди сьогодні росіяни вдарили тричі. Як насмішка. Станом на 2025 рік Благовіщенська церква досі значиться як московська.
По дитсадочку:
Хтось буде писати, що у нас їх тут не повинно бути, і взагалі чого ми всі тут, в цьому місті, сидимо, й таке інше. Справа в тому, що четвертий рік школи та садочки в Харкові офіційно зачинені. Може для когось це буде відкриттям. І коли треба працювати й заробляти на хліб, а дитину залишити немає на кого - ось тут як гриби після дощу відкриваються приватні. І люди йдуть. Бо орендувати в інших регіонах "золоті" квартири безкінечно мало хто може.
У нас тут певна ілюзія, що коли рік-два, або менше, на цю вулицю нічого не прилітало нового - то можна жити. Можна жити майже так, як інші, з вірою, що помремо не сьогодні. Це зрозуміють повною мірою ті, хто живе в схожих умовах - Запоріжжя, Суми, Херсон, наприклад. Ілюзія "нормального" життя, яке входить в певну "норму" - і ти її сприймаєш як є.
Сьогодні чудовий, теплий, сонячний день. В деяких районах є світло, в інших гудуть генератори. Потім міняються місцями. Все, що може працювати - працює. Все, що може відновлюватися - відновлюється. Так, в місті мільйоннику є діти. Їх треба десь залишати. Життя у війні, як воно є. Або хто готовий прийняти та розмістити в себе 1,3 мільйона осіб?
В місцевих пабліках знайшла коментар бабусі, чия онучка була в тому садку: "дітей вчасно спустили в підвал, виховательки тримали собою двері, щоб їх не вирвало, з вух йшла кров".
Вони нас не виженуть. У кожного свій поріг витривалості. І для когось раз на півроку почути звук вантажного українського літака - вже війна. Комусь страшно як мінімум від новин. А хтось живе у страшніших умовах та ховає померлих сусідів у дворі п'ятиповерхівки. Ніхто нікому не суддя.
Росіяни пишуть, що 48 діток, яких сьогодні виносили з розтрощеної будівлі - така ж "постанова", як в Бучі. Щиро бажаю їм таких постанов і в цьому житті, і в пеклі.
А дітей, як я побачила на відео, заносили в ту церкву. І напевно не тому, що це якесь святе місце, яке росіяни не можуть бомбардувати. Можуть. Просто це міцна будівля з товстими стінами. Якій можна було би перейти до справжньої української церкви. Коли вкотре вбивають дітей, а ти молишся за московськими звичками - ну можна ж? Але рівень цинізму настільки високий, що з-під нього совість не виглядає.
На відео моє місто сьогодні, коли сонце заходить. Хотіла знову сказати, що це мій рідний антистрес, але невчасна тривога. Хоча це вже звична буденність.
