17 жовтня 2025 року візит президента України до Вашингтона став не зустріччю союзників, а видовищем двох морально виснажених акторів — одного, що втратив гідність, і другого, що давно зрадив розум. Вони обидва втілюють різні форми цинізму: Зеленський — як людина, що перетворила державу на продакшен, а Трамп — як популіст, який відверто симпатизує Москві й розглядає Україну лише як інструмент у власних торгах.
Президент, який більше любить диктаторів, ніж демократів
Трамп — не просто зневажливий. Він глибоко невіглас у тому, що стосується історії, моралі, геополітики. Його уява про «мир» — це світ, де сильний диктує слабкому. Його улюблені політичні герої — не Черчилль, а Путін, не Рейган, а Орбан. Кожен його жест у бік України несе приховану ностальгію за владною силою авторитаризму.
Коли він говорить Зеленському: «Досить воювати. Просто оголосіть, що ви перемогли», — це не миротворчість. Це примітивна торгівля чужими територіями. У його свідомості Україна — це не жертва, а зручна розмінна монета, через яку можна відмити власну поразку перед Кремлем.
Саме тому Трамп дозволяє собі зневажливі «жарти» про тунель між Аляскою та Росією. Це не абсурдна ідея, а політична алегорія: Америка готова простягти руку Москві, навіть через тіло України.#
Зеленський — створення власного культу, а не держави
У той самий час Зеленський прибув до Вашингтона без жодного реального плану. Його команда розраховувала на кадри, на ефект. І коли кадр не вдався, не лишилося нічого.
Його не зустріли в аеропорту, бо він сам зруйнував повагу до своєї ролі. Протокольний хаос, фотографії з екіпажем літака, пресконференція в сквері — усе це виглядало не як дипломатія, а як невдалий дубль телевізійного серіалу.
Але проблема в тому, що він сам створив світ, де форма важливіша за зміст. Його вся політика — це монтаж. І коли він потрапив у світ справжньої політики, де кадри не монтуються, а приниження відчувається наживо, — він не знайшов сценарію.
Коли актор зустрічає популіста чи навпаки
Між Трампом і Зеленським немає ієрархії — лише дзеркальність. Один грає роль месії, інший — жертви. Один торгує ілюзією сили, інший — ілюзією моральності. І обидва зраджують сенс державності.
Трамп зневажливо посміхається, коли говорить: «Добре, що ви сьогодні в костюмі». Це не жарт — це домінування. Він знає, що навпроти нього не стратег, а людина, залежна від зовнішньої легітимності.
Зеленський же, замість відповісти холодною гідністю, знову грає роль — вдячного гостя, який боїться втратити ефір.
Краватка як маніфест
На зустрічі з’являється міністр оборони США — у краватці в кольорах російського прапора. І ніхто навіть не реагує. Це — не помилка, а ідеологічний маркер. В епоху Трампа Америка знову фліртує з Москвою.
Трамп ніколи не приховував своєї симпатії до Путіна. Він називає його «розумним», «сильним», «ефективним». І тепер, коли він знову у владі, ці симпатії знову ожили. Для нього Україна — це незручність, що заважає його романтичному потягу до тиранів.
Сквер замість резиденції — символ місця України у його світі
Після зустрічі Зеленський виступав не у Білому домі, а в сквері навпроти. Трамп не вийшов на прощання, не потис руку. Це не дрібниці. Це протокольна холодність, що має глибший сенс: Україну виставили за двері американської політики.
І якщо у 2022 році Вашингтон називав Київ форпостом демократії, то у 2025-му він став небажаним нагадуванням про обов’язок, який Трамп не хоче виконувати.
Америка, що знову шукає Москву
Трамп будує свій політичний міф на ревізії. Йому потрібен ворог, але не Путін. Йому потрібен об’єкт, на якого можна перекласти провину — Європа, НАТО, Україна.
Коли він каже: «Обидві сторони мають просто припинити війну», — він фактично легітимізує анексію. Він не розуміє різниці між агресором і жертвою. Бо у світі Трампа моральність — це не категорія, а елемент торгу.
Приниження, якого обидва заслуговують
Те, що сталося у Вашингтоні, — не випадковість. Це символ доби. Трамп принижує Зеленського, бо бачить у ньому слабкість, а Зеленський дозволяє принижувати, бо потребує визнання.
Це зустріч двох патологій:
• Американського егоїзму, який більше довіряє диктаторам, ніж союзникам;
• Українського нарцисизму, який підмінив державу телевізійним образом.
І тому приниження було взаємним: Трамп показав, що Америка не вірить у Зеленського, а Зеленський показав, що він не вірить у себе.
Геополітична мораль
США під керівництвом Трампа — це країна, що втратила інстинкт союзництва. Його Америка не бореться за свободу — вона шукає вигоду. Його симпатії до Путіна не риторика, а патологічна заздрість до диктаторської безкарності.
Україна ж опинилась заручником цієї симфонії цинізму. І поки Зеленський грає у власну лояльність, він не бачить: його давно списали.
Висновок
Приниження, якого зазнав Зеленський, — заслужене. Бо він сам знецінив посаду президента до рівня персонажа. Але приниження, яке дозволив собі Трамп, — ганьба для Америки. Бо лідер вільного світу, який цілується з диктаторами, не лідер — а торгівець душами.
Цей візит запам’ятають не як дипломатичну подію, а як зустріч двох криз — української гідності та американської совісті.
І якщо Україна ще може відродитись, очистившись від власного фальшу, то Трампу нічого очищати — він збудував свою силу на зневазі.
Тому 17 жовтня 2025 року стало уроком для обох: для Зеленського — що шоу закінчилось; для Трампа — що історія не вибачає тим, хто став на бік Москви.
