Спершу вони щиро намагаються, під аплодисменти виборців, діяти так, як обіцяли виборцям. Але це, швидко чи не дуже, веде до сумних, інколи відверто руйнівних результатів. Після цього об'єктивна логіка подій - наскільки вони, вже перебуваючи на посаді, здатні її сприйняти - крок за кроком заганяє їх в річище того, що потрібно зробити в інтересах їхньої країни, хоча це зовсім не те, що вони обіцяли виборцям.
Звісно, вони зазвичай роблять це набагато незграбніше, ніж ті, що одразу все бачили й чесно казали виборцям "ось як треба" (і саме тому програли вибори). Тому від цього страждає якість політики. Але якість страждає більше, ніж кінцевий напрямок.
Показова в цьому плані історія Алексіса Ципраса - лідера грецької "Сірізи". Він прийшов до влади під гаслом "Ні вимогам кредиторів з ЄС!", а на посаді прем'єра зрештою уклав угоду з тими ж таки кредиторами з ЄС, що спричинило в Греції неабиякий політичний вибух (але це вже інша історія).
Аналогічний патерн можна спостерігати також в Зеленського і Трампа. Зеленського логіка історичних подій вже загнала в річище української історії принаймні в плані ставлення до Росії (у внутрішній політиці ще ні, бо ці процеси загальмувала війна - звідси маніакальне переслідування Порошенка). Трампа логіка історичних подій заганяє в більш-менш адекватний коридор можливостей просто зараз, хоч він і пручається, як може. Цікаво спостерігати за тим, як він поволі намагається маневрувати, але так, щоби ці маневри не виглядали як визнання провалу його попередніх кроків. Адже несолідно американському президенту просто взяти й сказати "вибачте, я тут пошився в дурні". Навіть коли це чиста правда.
