Біблійний Давид вколошкав Голіафа у нечесний спосіб. Бо грубо знехтував тогочасними правилами війни, які забороняли шляхетним воїнам використовувати дистанційну зброю.
У" Пісні про Роланда", епічній поемі каролінгівського лицарства, прочитується зневага до мусульман, які "воюють не за правилами", бо вбивають християн з лука із стрілами, а "чесного" ближнього бою уникають.
Другий Лютеранський собор у 1139 році прагнув накласти заборону на арбалети, які вважалися надто жорстокими (тобто ефективними, бо пробивали залізні обладунки).
Перша вогнепальна зброя теж була засуджена як "вибір диявола", бо дозволяла якомусь простолюдину вбити рицаря з відстані.
У Єгипті часів мамлюків і самурайскій Японії ця зброя була повністю заборонена. У Європі ХV - XVI ст. її засудили тогочасні інтелектуали - Людовік Аріосто, Сервантес, Шекспір, Мільтон.
Флорентійський кондотьєр Паоло Вітеллі в ХV ст. випалював очі та рубав руки полоненим аркебузерам, а його майже сучасник П'єр Терай де Байяр, той самий, що "лицар без страху й докору" увійшов в історію тим, що безжально страчував їх.
Так намагалися зупинити "аморальні" засоби вбивства у війні.
Та марно. Минули століття і те, що вважалося "витворм диявола", стало атрибутом честі і доблесті.
Але кожного разу технічний прогрес випереджав суспільну мораль, і вона щоразу змушена була його наздогоняти.
Винайшовши у 1867 р. динаміт, Альфред Нобель вимагав заборонити його застосування на полі бою, як надто жорстокий засіб убивства. Динаміт, вважав засновник відомої премії, перетворить війни на щось таке потворне й жахливе, чого досі не бачило людство.
Перетворив.
Люди побачили. І... змирилися.
Після численних війн, які ставали дедалі жорстокішими, європейські монархи вирішили якось унормувати використання "зброї масового винищення". У 1899р., а згодом - 1907 р. В рамках Гаагських конвенцій домовилися заборонити таку, наприклад, "неправильну" зброю, як начинені вибухівкою снаряди, легші за 400 г., експансивні британські "кулі смерті" - дум-дум та ін.
З тих же, гуманних, мотивів наклали табу на скидання вибухівки з... повітряних куль.
Досягли домовленості про те, що підводні човни не запускатимуть торпед по неозброєних торгових суднах, не попередивши заздалегідь команду і не давши їй можливість залишити корабель на рятувальних шлюпках.
Зайве нагадувати, що ці конвенції масово порушувалися у наступних війнах. Бо, одного разу винайдений, ефективніший за попердні інструмент людиновбивства ніколи не іржавітиме без діла.
Рано чи пізно рушниця на стіні "вистрелить".
Тривалий час суцільним жахом вважалася хімічна зброя. Але чому?
Речовини, які викликали смерть супротивника через задуху, використовувалися з давніх давен і не здавалися чимось надто негуманним.
На порядок денний питання про аморальність хімічної зброї постало тоді, коли німці навчилися виробляти отруйний газоподібний хлор у великих масштабах, а у французів і британців цієї технології ще не було.
Дебати про бойові гази завершилися в Гаазі в 1907р. їх забороною.
Але це нікого не зупинило.
Після газової атаки на Іпрі у 1915 році і паніки, яку викликали в британських військах її наслідки, застосування німцями газів було категорично засуджено "усім цивілізованим світом", і кваліфіковано як "прояв звірячої ментальності тевтонів", яка раніше "спонукала їх відрізати кінцівки бельгійським дітям і гвалтувати незайманих бельгійських дівчат".
Утім, не минуло й року, як у перегони по винайденню нових, більш ефективних видів хімічної зброї включилися і країни Антанти.
Бо газ, виявився дуже ефективним засобом знищення людей.
Парадокс полягав у тому, що люди, які миттєво сліпли і захлиналися власним блювотинням, в очах суспільства чомусь вважалися більшими жертвами, ніж ті, кого розривало на шматки бомбами й снарядами. Хоча на практиці смертність від отруєння бойовими газами була значно меншою, ніж від, скажімо, артилерії.
У перерві між Першою і Другою світовими війнами бойові отруйні речовини без будь-яких докорів сумління застосовували італійці - в Абісінії, британці - в Індії. А уже в 60- х роках це робили єгтиптяни - проти єменських пленем, іракці - проти Ірану і курдів, Китай - в Камбоджі, США - у В'єтнамі, СРСР - в Афганістані.
Загадкою лишається стійке дотримання заборони в битвах Другої світової. Але справа була не в "гуманізмі" гітлерівців (бо ж отруйні гази масово застосовувалися в таборах смерті). У бою їх не використовували із суто прагматичних причин: вони були неефективними і навіть небезпечними для власних військ під час швидкісних проривів бронетанкових моторизованих з'єднань.
Принаймні так вважає ізраїльсько-нідерланський історик Мартін ван Кревельд, у якого я й почерпнув факти з історії "заборонених видів зброї".
Утім в ХХ столітті було винайдено чимало нових, ще смертоносніших видів бойових отруйних речовин- нервово-паралітичної, наривно-шкіряної дії, непомітних у застосуванні і таких, які важко ідентифікувати.
Скільки їх нагромаджено в арсеналах великих держав, можна тільки здогадуватися. Але не здивуюся, якщо в закромах росії знайшлося б сотня, а то й тисяча тон сумнозвісного "новічка".
І повернення до методів позиційної війни знову зробить бойову отруту актуальною.
Те саме стосується й забороненої усіма міжнародними конвенціями бактеріологічної зброї. Чи є у нас впевненість, що десь в провінції Ухань не зберігається стратегічний арсенал смертоносних вірусів на кшталт Ковіда, тільки більш смертоносних? Немає. А отже наступна світова війна цілком може мати вигляд чергової, але вже нездоланної пандемії...
Важко зрозуміти, чому європейці й американці сьогодні так жахаються самої згадки про термоядерну зброю. Адже після реалізації Манхеттенського проєкту "вільний світ" сприйняв її як панацею. І це було доти, доки атомна, а затим воднева бомби не опинилися в лапах Сталіна й наступних ватажків радянського тоталітарного режиму.
Лише тоді світ запідозрив, що щось пішло не так.
Штампування ядерних боєголовок було поставлено на конвейер. А інтелектуали почали розробляти "правила гуманного ведення ядерної війни", аби закріпити їх десь у чергових женевських конвенціях.
Одним з розробників таких правил став колишній держсекретар США, лауреат Нобелівської премії миру Генрі Кіссінджер.
Згідно з ними супердержави мали би домовитися не використовувати ядерні бомби, потужніші від 150, або 500 кілотон (це при тому що заряд, який зруйнував Хіросіму мав потужність усього 14 кілотон). Або, була ще й така пропозиція - бити ядеркою тільки по військових об'єктах і не бити по містах.
Розробоялися карколомні тактичні прийоми, які дозволяли вести наступ за допомогою танків і моторизованої піхоти безпосередньо крізь епіцентр ядерного удару.
Особливо "захоплюючою" була ідея розподілити особовий склад військ на категорії за рівнем ураження радіацією - кого вже, як безнадійних, можна списувати в тил, а ким - поповнювати лави атакуючих.
Побутувала стійка оптимістична думка, що за належної підготовки, ядерна зима (яка має спіткати Землю через обмін супердержав водневими зарядами надвеликої потужності), не знищить цивілізацію остаточно, і вона відновиться вже за 10 років.
Додала "оптимізму" ідея обмеженої ядерної війни з використанням тактичної ядерної зброї. Невеличкий ядерний заряд намагалися запхати в усе, чим стріляють - снаряди, торпеди, мінометні міни. Передбачалися навіть переносні ранцеві ядерні фугаси, якими диверсійні групи мали мінувати ворожі об'єкти в тилу противника. У 80- роки віцепрезидент АН УРСР Трефілов на закритій нараді розповідав про поставлене в Кремлі завдання - знайти трансурановий елемент з такою критичною масою, щоб його можна було сховати в пістолетній кулі...
Забули про ці ідеї після перемоги доктрини ядерного стримування, якою заспокоїли світ: "Ядерна війна є неможливою".
А довершив справу розпад однієї з двох найбільших ядерних держав - СРСР.
Утім, як пише Кревельд, до жаху, який наводить на людство будь-яка "неможлива для використання" зброя, рано чи пізно примішується нездорова цікавість: "а що буде, якщо таки натиснути на ту кляту кнопку?"
Якщо згадати всю історію існування ядерної зброї, то виникає запитання, а чого, власне, ми вважаємо путіна, який розмахує ядерною дубинкою, аморальним типом?
Звідки взагалі в нас ця дурна впевненість, що війни можуть відповідати тим нормам моралі, які людство виробило у мирний час?
Війни - вони така штука, де все, що протирічить християнській етиці і принципам людинолюбства, рано чи пізно під натиском реальності стає звичкою
Кожен новий вид зброї, кожна війна з її масовим використанням породжує не тільки нову тактику й стратегію, але й нові правила її ведення, а отже і нову мораль. Таке собі "вікно Овертона".
Зовсім недавно генерал Залужний у виступі на Лондонській безпековій конференції виніс вирок старому світовому порядку. Ця оцінка майже синхронно співпала з висновком британського історика Тімоті Гартона Еша у FT.
З цієї ж трибуни український генерал апелював до загальнолюдських цінностей, високої моралі. При тому, що руйнація старого порядку означає й руйнацію тої самої моралі, тих самих принципів гуманізму і освіченого розуму, на яких цей світовий порядок грунтувався.
Досі це був вибір, запропонований людству Західним світом, і тривалий час здавалося, що землянам він до вподоби.
Але як бачимо, велика частина людської популяції думає інакше. І вона змушена була миритися з тим порядком, головним чином через страх перед військовою і технологічною могутністю Заходу.
Мораль ХХІ ст. вже диктуватимуть ті, хто має на даний момент потужнішу зброю і не має закладених християнством моральних "червоних ліній".
Отож, характеризучи технологічні особливості майбутніх війн, Залужний мав би підкреслити, що йдеться не тільки про новітні технології, дрони, ШІ і так далі, а й про нові правила, нову мораль війни, які нам і всьому західному світу нав"яжуть зовні.
А це значить, що всі заборони на використання тієї чи іншої антигуманної реальної чи гіпотетичної зброї будуть де-факто скасовані.
Їх, власне, вже скасовано.
Бо використання сьогодні чи завтра росією чи Китаєм будь-якої із недозволених і засуджених нині видів зброї залишиться безкарним.
Чим довше триватиме наша війна, як війна проти колективного Заходу, тим бруднішою і примітивнішою з точки зору моралі і правил вона буде.
Ми досі виявляємо якесь чистоплюйство в цьому питанні. Про що, наприклад, свідчить, як пишуть військові оглядачі, небажання чи побоювання того, щоби вийти з Договору про заборону протипіхотних мін, підписаного нами в 2006 році.
Росія цю конвенцію ніколи не підписувала і з чистим сумлінням протипіхотні міни використовує.
А ми все ще намагаємося залишатися білими і пухнастими. Незважаючи на всі ті жертви, які українцям доводиться нести.
Хіба ми могли собі уявити не так давно обстріл балістичними ракетами житлових кварталів великих міст? Або ж використання фосфорних бомб чи касетних боєприпасів? Чи мін у вигляді привабливих для дітей "штучок"?
Хіба що у фантастичних бойовиках бачили ми сцени полювання дронів за окремими людьми, чи напад цілого рою їх на рейсовий автобус?
Усе це реальність, і захисники Гаагських та Женевських конвенцій тільки розводять руками.
І оскільки вже ніхто нікого не стримує, треба очікувати в найближчому майбутньому апокаліптичні картини з чорними хмарами механічних убивць, озброєних штучним інтелектом, які висітимуть над великими містами і нападатимуть на кожну живу істоту, що посміє вибратися з глибоких підземель на світ Божий.
Що там ще було ще заборонено старим світовим порядком? "Цивілізовані" нейтронні бомби, які винищують все живе, але лишають неушкодженими техніку і культурні цінності? Космічна, кліматична, тектонічна зброя?
А далі - скасування заборони на клонування і генну модифікацію людських організмів. Тільки виводитимуть у біолабораторіях не 'ідеальних солдат", не вандамів і шварценнегерів, а стада дешевих зомбі, які нескінченним хвилями накочуватимуться на наші захисні порядки і засипатимуть їх своїми мертвими тілами, доки в нас не скінчаться боєприпаси.
Жахіть можна нанострадамити великий оберемок. Але я не хочу нікого лякати.
Історія війн свідчить: треба бути готовим до будь-яких неосяжних розумом жахіть. І не тільки в плані захисту від них.
Треба бути готовим розробляти усі оті техногенні кошмари самим, на випередження. Щоб, в разі необхідності, застосувати їх першими.
А це значить - , нам потрібні сотні й тисячі "секретних" лабораторії по всій країні, де б наші учені могли готувати сюрпрайзи для загарбника.
Контраверсійно? Не дай Бог європейські пацифісти про це дізнаються і засудять за злочини проти людства?
Але ж, як зауважував Мартін ван Кревельд, у війні за виживання жодні моральні закони не є обов'язковими. У війні за виживання є лише один моральний імператив - вижити. За будь-яку ціну.
Якщо ти Давид, а перед тобою Голіаф, варто плюнути на правила і забобони, забути про гарні манери і любов до ближнього.
Все-одно білим і пухнастим в історію увійде той, хто переможе.
