У The Times сьогодні вийшла стаття Ніла Ферґюсона, присвячена лицемірству західних політиків, які піднімають свої рейтинги епічною підтримкою Гази, натомість практично ігноруючи реальний геноцид в Україні. Надрукувати таке в британській газеті сміливо, бо текст багатьом не сподобається. Стаття є реакцією на наміри урядів деяких країн визнати Палестину окремою державою. Якщо вам цікаво, тут уривки в моєму аматорському перекладі:
«Наша підтримка цих двох демократій у кращому випадку двозначна, а в гіршому - лицемірна. Через 22 місяці після вбивства невинних людей ХАМАСом та Палестинським Ісламським джихадом, кривавими придатками Ісламської Республіки Іран, західні ліберали приєднуються до іранців та апологетів ХАМАСу, лицемірно та помилково звинувачуючи Ізраїль у геноциді. На додачу, уряди Франції, Великої Британії та Канади оголошують про свій намір - безумовний у випадку Франції - визнати палестинську державу на Генеральній Асамблеї OOH у вересні… вони потім звертають свою побожну увагу на президента Володимира Зеленського, звинувачуючи його в недостатній жорсткості щодо корупції - навіть попри те, що західні компанії продовжують отримувати прибуток від своєї торгівлі зі значно корумпованішим фашистським режимом президента Путіна, а постійний потік західної зброї до України залежить від міжусобних суперечок між урядовими відомствами у Вашингтоні.
Ці настрої можна підсумувати під одним заголовком: «Нове пораженство» (defeatism). Це моральна поза політиків та публіцистів, які більше стурбовані демонстрацією власної заплутаної етики, ніж допомогою демократіям у перемозі над авторитарними режимами
Фразу «статусні переконання» (luxury beliefs, я не знаю як точніше перекласти, в нашій мові не знайшла поки цього терміну. Це ідеї, які висловлюють не стільки щире переконання, скільки демонстрацію приналежності до “прогресивного” середовища) придумав блискучий молодий психолог Роб Хендерсон, щоб підсумувати найабсурдніші ідеї, які можуть собі дозволити прогресисти — «Перестаньте фінансувати поліцію!», «Відкрийте кордони!», «Чоловік може стати жінкою!» — тому що вони значною мірою захищені від наслідків, коли такі ідеї втілюються на практиці. Звинувачення Ізраїлю в геноциді та визнання неіснуючої держави — це «статусні переконання» західної зовнішньої політики, висловлені у відповідь на оманливі фотографії на перших шпальтах та фальшиву статистику смертності, і абсолютно відірвані від стратегічної реальності.
Почнемо з хибного твердження, що Ізраїль вчиняє геноцид у Газі — твердження, яке давно висуває Іран та його посередники, але тепер майже щодня повторюється лівими політиками, а також зростаючою кількістю правих популістів, і посилюється ліберальними ЗМІ від ВВС до New York Times. Це твердження швидко стає консенсусом. У березні цього року український уряд підтвердив, що 19 456 українських дітей було вивезено з окупованої України до Росії з початку війни. Лабораторія гуманітарних досліджень Єльського університету наближає цю цифру до 35 000. За даними Інституту вивчення війни, «росія використовує щонайменше 43 дитячі табори по всій Росії для розміщення депортованих дітей, щонайменше 32 з яких є явно «перевиховними» закладами». Дані з російських джерел свідчать про те, що багатьох із цих дітей віддають на усиновлення, процес, якии позбавляє
їх українських імен та місць народження. Для українських хлопців-підлітків примусова русифікація може призвести до майже негайного призову до російської армії проти своїх співвітчизників-українців.
Ізраїльський уряд не має наміру вбивати палестинських мирних жителів. Російський уряд має намір вбивати українських мирних жителів. В останні місяці по всій Україні спостерігається безпрецедентний рівень ракетних атак та атак безпілотників на цивільні цілі.
За даними Місії ООН з моніторингу прав людини в Україні (ММПЛУ) у червні спостерігалася найбільша щомісячна кількість жертв серед цивільного населення за три роки: 232 особи загинули та 1343 отримали поранення. Росія здійснила вдесятеро більше ракетних атак та атак боєприпасами, що барражували, проти України, ніж у червні минулого року. Загалом у першій половині 2025 року було вбито або поранено 6754 мирних жителів, що на 54 відсотки більше, ніж за відповідний період 2024 року. З початку повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року ММПЛУ задокументувала загибель "...щонайменше 13580 мирних жителів, включаючи 716 дітей». Хотілося б, щоб ті люди (включно з принаймні одним відомим британським істориком), які значну частину кожного дня публікують та репостять клікбейти про тяжке становище палестинців у Газі, подумали про справжній геноцид, який зараз відбувається у Східній Європі. Але пʼятничний Guardian демонструє покручені пріоритети ліберальної свідомості. Основна тема: «Математика голоду: чи Ізраїль спричинив голод у Газі». Нижче «Джастін Тімберлейк розкриває діагноз хвороби Лайма», «Зеленський закликає до «зміни режиму» в росії після нападу на
Київ, який забрав життя 16 людей» і «Протестувальники в Києві святкують, оскільки парламент проголосував за відновлення повноважень антикорупційних органів”.
Правильно: Україна — це демократія. Виборці можуть вийти на вулиці та вимагати зміни урядової політики. Те саме стосується Ізраїлю, де протести проти Нетаньягу відбуваються в Єрусалимі частіше, ніж попередження про рейди. Але як щодо Гази? Починаючи з березня, сміливі жителі Гази наважувались протестувати проти політики вбивств та крадіжок, яку проводить ХАМАС. Різниця полягає в тому, що ці протести зустріли насильством та залякуванням - і вони нічого не змінили.
Палестинська держава — це лише фантазія. Саме це робить розмови французів, британців та канадців про визнання палестинської держави таким ідеальним прикладом «статусних переконань». Адже нічого, що віддалено нагадує палестинську державу, сьогодні не існує. І навряд чи вона існуватиме в будь-якому найближчому майбутньому. Тридцять років тому, згідно з угодами в Осло, Ізраїль погодився з ООП щодо початку палестинського самоврядування - «окремого палестинського утворення, не повʼязаного з державою», за словами премʼєр-міністра Ізраїлю Іцхака Рабіна. Один з його наступників, Ехуд Барак, пішов ще далі в Кемп-Девіді у 2000 році. Але потім лідер ООП Ясір Арафат пішов з-за столу переговорів. Чи посилили палестинці аргументи на користь державності в наступні роки? Ні. Палестинська адміністрація (ПА) - це оксюморон; палестинці зневажають її, і вона не має жодної влади. ХАМАС продовжує користуватися значною підтримкою як у Газі, так і (деякі опитування показують навіть більшу) на Західному березі. На запитання, чи підтримують вони чи виступають проти роззброєння ХАМАС з метою зупинення війни, 64 відсотки жителів Гази відповіли, що вони проти. Однак справжня природа ХАМАСу була оголена 7 жовтня 2023 року, що слід розглядати — і розглядається більшістю ізраїльтян, яких я знаю — як подію, яка позбавляє палестинців права на самоврядування, а не дає їм на нього права. Девʼять з десяти і палестинців просто заперечують злочини 7 жовтня.
Визначальною рисою розкішних статусних речей є те, що вони надзвичайно дорогі. Те ж стосується і розкішних «статусних переконань». Віра в те, що Ізраїль здійснює геноцид у Газі, як і віра західних лідерів в те, що можна створити палестинську державу на замовлення, — це ідея, яка нагадує сумочку Hermès. Вона подібна до віри в те, що мир між Україною та Росією може бути досягнутий без застосування значного економічного та військового тиску на Москву - ідея, яка більше схожа на годинник Patek Philippe (ці аналогії з дорогими статусними речами, де ти просто дорого платиш за бренд, бо так роблять інші, мені важко перекласти адекватно)
Витрачайте енергію на такі статусні переконання, і ви не помітите допомоги, яку надаєте осі авторитарних режимів, щоб досягти поразки Заходу. Ви - також не помітите допомоги, яку вони надають вам — через канали соціальних мереж, якими вони так добре вміють маніпулювати — щоб ви були корисними ідіотами. Якими ви є»
Проілюстровано статтю серед іншого світлиною з Часового Яру: «Український Часів Яр, був зруйнований російськими бомбардуваннями. росія вбила щонайменше 12 580 українських мирних жителів»
До речі, історичні книги Ферґюсона є в українському перекладі. Правда в мене колись була колись претензія до його «Цивілізації» де він Україну лишив на узбіччі, розглядаючи нас через російську оптику і не усвідомлюючи, що ми завжди були частиною Європи в усіх сенсах. Але це, як на мене, проблема більшості західних істориків.
