Місцеві вибори, що відбулися у Грузії 5 жовтня 2025 року, завершилися переконливою перемогою правлячої партії «Грузинська мрія», яка здобула більшість у всіх регіонах країни. За офіційними даними Центральної виборчої комісії, за партію проголосували понад 81 % виборців (близько 1,1 млн голосів). У столиці Тбілісі чинний мер Каха Каладзе отримав близько 77 % і зберіг посаду в першому турі.
У 26 муніципалітетах кандидати від «Грузинської мрії» взагалі не мали конкурентів — більшість опозиційних сил відмовилися від участі, звинувачуючи владу у зловживанні адміністративним ресурсом, цензурі медіа та тиску на кандидатів. Бойкот оголосили проєвропейські партії «Єдиний національний рух» і «Стратегія Агмашенебелі».
У день голосування в центрі Тбілісі відбулися масові акції протесту, що швидко переросли у сутички з поліцією. Протестувальники намагалися прорватися до адміністрації президента, поліція застосувала водомети, сльозогінний газ і гумові кулі. Затримано десятки активістів, серед них — представники молодіжних рухів і студентських організацій.
За словами очевидців, ці протести не були організованими партіями - це радше вибух громадського обурення через відчуття безкарності влади і безнадії у політичній системі.
На відміну від попередніх виборів, цього разу кількість міжнародних спостерігачів різко скоротилася — лише 28 організацій (у 13 разів менше, ніж у 2021 році). Бюро демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ взагалі не відправило місію, бо запрошення від влади надійшло із запізненням.
ЄС висловив “глибоку стурбованість станом демократії в Грузії” і закликав Тбілісі “гарантувати свободу виборів, слова та зібрань”.
«Грузинська мрія» перебуває при владі вже понад десять років. Критики вважають, що вона поступово перетворюється на партію керованої демократії, близьку до проросійських позицій. Її засновник — олігарх Бідзіна Іванішвілі — має значний вплив на політичні рішення, попри відсутність офіційних посад.
Опозиція та громадські організації заявляють, що нинішня влада віддаляє країну від європейського курсу та гальмує процес інтеграції до ЄС і НАТО, що суперечить настроям більшості громадян.
Формально «Грузинська мрія» отримала беззаперечну перемогу, але фактично — програла у сфері легітимності. Масовий бойкот, слабка участь міжнародних спостерігачів і насильство на вулицях свідчать, що вибори стали радше інструментом утримання влади, ніж вираженням народної волі.
Грузія опинилася на роздоріжжі: між фасадною стабільністю авторитарного типу та глибоким запитом на справжню демократію, який ще може вибухнути новою хвилею протестів.
