Огляд
Сьогодні ми повертаємося на Добропільський напрямок, у зв'язку з тим, що ситуація там ще більше розвинулася (20.10 – 23.10.2025). Цього разу ми відійдемо від звичного формату і зосередимося лише на крайніх змінах і коротко згадаємо про подальші перспективи.
1. Судячи з усього, перенесення командуванням російської 51-ї загальновійськової армії (ЗВА) її основних зусиль на південну частину смуги цієї армій не принесло їй якихось особливих дивідендів. Його спроба захопити Мирноград "з ходу" концентричними штурмовими діями з боку Новоекономічного, Миролюбівки та Миколаївки поки що не увінчалася успіхом.
- Двом українським бригадам зі складу 7-го корпусу Десантно-штурмових військ (ДШВ), судячи з усього, вдалося зупинити ворожі "накати" в районі Балагана (на південний захід від Сенянського водосховища), а також по рубежу Промінь - Козацьке.
- Більше того, судячи з усього, ЗСУ останні 3 доби активно "зачищали" невеликі піхотні групи противника, які проникли на південно-східну та східну околиці Мирнограда, або простіше кажучи, добивали тих, хто «вижив», і тих, хто «встиг забігти» у місто, як з боку Новоекномічного, так і з боку Гродівки.
- Крім того, найімовірніше, підрозділам цих же бригад вдалося відтіснити противника з північних околиць Мирнограда і навіть просунутися до 1 км на північний схід від нього.
- Своєю чергою, підрозділи 5-ї та 9-ї окремих мотострілецьких бригад (омсбр) зі складу 51-ї ЗВА противника (можливо посилені окремими підрозділами 1-ї омсбр та морської піхоти), що діють на цих напрямках, здійснили кілька спроб все ж таки "зачепитися" за Мирноград, незважаючи на активну протидію ЗСУ. По суті, противник прагне повністю зайняти район на південь від річки Сінна для подальшого "штурму" Мирнограда з південного сходу (для виходу на рубіж Балаган-Промінь).
Поки що особливих успіхів у цій справі він не досяг, хоча деякі його групи по 2-3 штурмові «тіла» продовжують ховатися в посадках на схід від Балагана та Козацького і навіть зрідка стріляють по українським групам, які переміщуються в цьому районі.
2. На напрямку "головного удару" 51-ї ЗВА (Сухецьке-Родинське та Федорівка-Червоний Лиман) очевидно, що у російського командування теж виникли певні труднощі.
- Окремі невеликі піхотні групи противника, які намагаються утриматися на східних околицях Родинського та Червоного Лиману, судячи з усього, зазнають значних труднощів із постачанням предметів матеріально-технічного забезпечення (МТЗ). Збройним силам України вдалося, очевидно, дуже ускладнити їх забезпечення всім необхідним "для життя та бою", оскільки рух противника у його безпосередньому тилу на цьому напрямку зведений до мінімуму.
Більш того, противник (ймовірно, підрозділи 1-ї, 39-ї та 110-ї омсбр), активно використовуючи на цьому напрямку тактику «інфільтрації» та проникнення невеликими піхотними групами, став своєрідним заручником, скажімо так, зворотного ефекту (адже ЗСУ, також отримали можливість проникнення не лише у так звану сіру зону, а й безпосередньо у бойові порядки передових підрозділів противника, які діють в таких умовах у дуже розріджених бойових порядках). Як наслідок, його невеликі піхотні групи в деяких місцях стали досить часто і раптово стикатися з українськими відповідними групами, ще до свого розгортання або при переході на посилення і поповнення своїх штурмових груп безпосередньо на ЛБС.
Наприклад, кілька днів тому ворожа піхотна група, що просувалась в район Сухецького, раптово натрапила на українську групу, яка ще раніше зайняла позицію на перетині двох лісових смуг, на схід від села. В результаті до Сухецького група противника не добралася, зазнала втрат і була змушена відступити в ліс на північний схід від села. Їхні "товариші", які займали позиції на захід від поля бою, відповідно, не отримали підкріплень і припасів. Таким чином, завдання цього ворожого підрозділу не було виконано.
Для розуміння - з формальної точки зору окремі штурмові групи противника присутні в самому Сухецькому, у лісосмугах уздовж залізниці на північ від Родинського і на північно-східних околицях Родинського. Тобто бій відбувався формально в безпосередньому тактичному тилу противника.
Іншими словами, у бойових порядках передових підрозділів нібито НАСТУПАЮЧОГО противника також виявились лакуни та неконтрольовані проміжки, через які, власне ЗСУ, що обороняються, й змогли «проникнути» в тил противника. У контексті загального «масштабування» такої методики оборони українськими військами головна проблема полягає в тому, що у ЗСУ на даний момент просто не вистачає підготовлених кадрів для такого роду раптових і коротких контратак. Але це тільки поки що...
3. Що стосується самого так званого «Добропільського вклинення» (мається на увазі його «горловина» і «вершина»), то, судячи з усього, підрозділи 114-ї і 132-ї омсбр противника (можливо, посилені окремими підрозділами його 1-ї омсбр) на даний момент намагаються скоріше закріпитися, а не активно атакувати і штурмувати. Хоча, час від часу вони намагаються й це робити.
Накопичення (а точніше, просто переміщення) особового складу противника відзначається лише в районі Золотого Колодязя (район Грузської Балки) та на південь від Кучерового Яру, у двох лісосмугах. Крім того, противник досить активно веде повітряну розвідку тактичної зони у напрямку Дорожнє – Білицьке, район Вільне, Нове Шахове.
З іншого боку, у напрямку самого Шахового спостерігаються спроби противника підійти до села із західного боку, одночасно з атакуючими діями з боку Полтавки. Там противник намагається обійти село з півночі через "міжпозиційний простір", через посадки. Його нещодавня спроба такого роду була відбита ЗСУ.
Цілком можливо, що це діяли якісь підрозділи 51-ї ЗВА, але все ж основні зусилля з ліквідації «загрози» її тилу та правому флангу чітко покладені на частини та з'єднання морської піхоти противника, які діють формально в смузі сусідньої 8-ї ЗВА противника (тобто з боку Новоторецького, Полтавки та Попового Яру).
У цьому сенсі, за винятком, м'яко кажучи, не зовсім вдалих спроб противника захопити Володимирівку і Шахове масованими штурмами з використанням бронетехніки зі сходу і півдня, здійснених кілька днів тому (у Володимирівці, судячи з усього, в результаті цих «накатів» вдалося вижити до ранку 22.10 лише одній невеликій піхотній групі противника), варто звернути увагу на посилений тиск тих же морських піхотинців противника з боку Полтавки не тільки на захід, у бік Володимирівки, а й на північ, в напрямку Новопавлівки, уздовж східного берега каскаду невеликих водойм.
Судячи з усього, вороже командування після невдачі під Володимирівкою та Шаховим намагається реалізувати план глибокого охоплення зі сходу всього українського "антивклинення", здійсненого у напрямку Володимирівка – Новоторецьке. І, до речі, в даному випадку противник має, нехай і невеликий, але тактичний успіх...
Суть такого рішення його командування полягає в тому, щоб зв'язати частину сил наших підрозділів, що діють в районі Шахового та Володимирівки, одночасно іншою частиною сил, з рубежу Полтавка – Русин Яр, прорватися на північ, до Новопавлівки, де перерізати дорогу, що веде через Шахове та Софіївку до Дружківки (фактично в тилу наших частин та підрозділів).
Що стосується всієї оперативної обстановки на Добропільському напрямку, то я б приділяв цим спробам противника найсерйознішу увагу, адже, у разі їх успішної реалізації, загроза «прориву в Добропілля» виглядатиме просто квіточками. В такому випадку, противник, по суті, зможе охопити весь район оборони ЗСУ (Дружківка – Костянтинівка) із заходу та південного заходу.
В кінці кінців, спочатку російські морпіхи були заведені сюди їхнім командуванням не для того, щоб «заносити фланги» 51-ї ЗВА, а саме для прориву до Костянтинівки (70-та мотострілецька дивізія / мсд зі складу 18-ї ЗВА, до речі, була перегрупована у район Часового Яру з тією ж метою).
У наступному огляді ми розглянемо, власне, Покровський напрямок, де, очевидно, події вступили у свою «вирішальну» фазу.
