Нині мало хто намагається розбиратися в сортах того «г», яке будувалося під совковими прапорами, і це добре.
Погано те, що багато хто вже просто не може зрозуміти, що під різноманітними прапорами й гаслами ховається той чи інший вид совка.
Цією поганню просякнуто всі ліві рухи і, звісно ж, саме ця субстанція є основою будь-якого популіста.
Щойно хтось обіцяє щось роздати задарма, це означає, що вартість буде взято чимось іншим і в іншому місці, але вже не за відкрито показаною ціною, а довільно, за бажанням популіста-соціаліста-комуніста, який переміг.
Просто зараз це можна спостерігати у Венесуелі, де при владі перебуває Ляшко, Тимошенко, Садовий та інші (Зеленські - В.С ) – тільки він з вусами, не цілує корів, без коси чи ботоксних губ або інтелігентського пенсне.
Це саме той варіант, коли соціалістична химера дійшла до своєї найвищої форми реалізації і поклала на лопатки країну з найбільшими запасами нафти на душу населення. Тепер Мадуро почав закупівлю нафти за кордоном, що видало зримий і закінчений образ абсурду, до якого неминуче призводить теорія загальної рівності. До речі, наш противник рухається тим самим шляхом, хоча й зі своїми варіаціями. Але ми ще побачимо, як у чергах по пакети з ієрогліфами, на яких російською мовою буде написано лише слово «їжа», публіка забиватиме один одного на смерть, бо це входить у вартість квитка, який так жадібно викупили росіяни.
Але якщо ми говоримо про совок, який був на нашій території, то треба визначити його місце між подібними ж режимами, про які дізналася історія лише за останні сто років. Найцікавішими прикладами є Куба, Китай та Камбоджа. На відміну від деяких інших місць із комуністами-переможцями при владі, тут справді намагалися втілити принцип соціальної рівності.
Ті, хто відпочивав у турецькій Анталії, можуть приблизно уявити собі, якою була Куба до приходу до влади комуніста Кастро.
Це був суцільний курорт із готелями, казино та всією інфраструктурою, властивою курорту.
Саме там до Лас-Вегаса був центр гральної індустрії США, а це означає, що туди йшов гігантський потік грошей зі Штатів. Усе найшикарніше, що можна було придумати для відпочинку та розваг, – було на Кубі.
Якби з нею не трапилася трагедія більшовизму, це був би суцільний Сінгапур чи Емірати, але прийшли комуністи й перетворили квітучий рай на казарму з напівголодним населенням та з обов’язковим ворожим оточенням, що призвело до тотальної мілітаризації колишнього курорту.
Власне, кримчани в курсі, як це буває.
Тут ми хотіли б нагадати любителям ковбаси по 2.10 та «смачного пломбіру», що саме втратили кубинці, заразившись червоною чумою комунізму. Ці дані вже було зібрано до нас, але тут вони будуть на своєму місці, бо нададуть уявлення про те, що таке комунізм або соціалізм як стадія комунізму і про що плаче путін та його холуї в рф та Україні. Отже.
У тому самому 1937 році, коли товариш Сталін дав команду на вивал сотень тисяч своїх «ненадійних громадян», Куба приймає закон про восьмигодинний робочий день та мінімальну заробітну плату. Там ще смороду комуністів не було, а закон ухвалили капіталісти чи навіть колонізатори, бо в совку докастровську Кубу називали колонією США.
Далі.
Всі ж пам’ятають, скільки розмов було про те, що в США вперше було обрано чорношкірого президента. Містики навіть розповідали про знамення кінця світу, а звіздар Паша Глоба тряс бородою і казав, що «чорний президент» – кінець Америки. Так от, у 1940 році кубинці обрали в президенти мулата Фульхенсіо Батісту. При цьому етнічний склад кубинців був і є з переважанням європейців. Словом, із гнобителями там якось не дуже склалося. Того ж року приймається одна з найпросунутіших конституцій сучасності, де, зокрема, визнається гендерна рівність як фундаментальний принцип держави.
Із 1950 року курортна Куба стає центром шоу-бізнесу Західної півкулі, бо там запускають одну з перших повноцінних телестудій і станцій телепередач. Через вісім років, за рік до революції, на Кубі запущено суцільне кольорове телемовлення! Згадаймо, коли в наших будинках з’явилися виродкуваті чорно-білі телевізори? А Куба вже мала мовлення і приймала кольоровий телевізійний сигнал у 1958 році. Після того як революціонери там перемогли, в тому числі й шоу-бізнес, усе це перемістилося до Маямі, де перебуває і зараз. Які гроші оберталися в цьому бізнесі – можна не обговорювати, і все це пішло через бородатого придурка, хворого на комунізм.
Куба бурхливо зростає, розвивається і потребує дедалі більше житла. У 1952 році в Гавані було побудовано першу у світі житлову будівлю з бетону. Це тоді, коли смердючі хрущовки були лише у віддаленій перспективі, а совок затято відновлював військові заводи, полігони та місця базування військ.
У 1955 році Куба посідає друге місце (після Уругваю) в Латинській Америці, плюс Іспанія, за мінімальним рівнем дитячої смертності, що свідчить про рівень медицини в країні.
А наступного, 1956 року, вона стає лідером за загальним рівнем освіти населення.
Наступного року Кубу було визнано найбільш електрифікованою країною Латинської Америки та другою країною за калорійністю раціону на кожного свого мешканця. Тобто кубинці були майже найситішими латиноамериканцями, що, зокрема, було забезпечено найбільшим поголів’ям великої рогатої худоби.
Можливо, це вже втомило читачів, тоді пригадаймо, в якому році було відкрито перший 3D кінотеатр у вашому місті? Чи навіть не так: у якому році вам стало відомо про те, що взагалі існують такі кінотеатри? Якщо згадали – запишіть цю дату і тепер вдумайтеся: перший у світі 3D кінотеатр було відкрито у Гавані ще у 1957 році! Що там у цей час було в совку? Супутник запустили? А колгоспники не мали паспортів, щоб вільно пересуватися країною? Із землянок усі вже переселилися в бараки?
Або ще жорсткіше. З якими містами може асоціюватись найвищий рівень кінопрокату? Де була найбільша кількість кінозалів: Париж, Лондон, Нью-Йорк, Лос-Анджелес? Ні, 1957 року лідером була Гавана з 358 кінотеатрами.
І на завершення, Куба мала найбільший у Латинській Америці автопарк приватних легкових автомобілів станом на передреволюційний 1958 рік.
А потім прийшов Кастро і вбив країну в кам’яний вік, виходячи з теорії загальної рівності та знищення права приватної власності.
.
У нас якось люблять розповідати, що диктатура дегенератів-більшовиків, Леніна-Сталіна та інших убивць, це «прийняв із сохою, залишив з атомною бомбою» і наше світле, хоч і тяжке минуле.
А ось Стреснер, Батіста, Піночет, Трухільйо і т.д. - Це жах-жах.
Звичайно, є тато Док та його тонтон-макути і як тікають з Гаїті до Домінікану – це крутіше, ніж із Куби до Флориди.
Але в цілому, коли до влади будь-де приходять ліві та інші більшовицькі послідки, це закінчується катастрофою.
Страшною катастрофою.
.
Anti-colorados
