В основному через те, що ця компанія була одним з улюбленців Уолл-Стріт, але згодом стало відомо, що всі успіхи компанії були нахабною брехнею.
Сама компанія Enron була створена в 1985 в результаті злиття двух газових кампаній Houston Natural Gas і InterNorth. А за збігом обставин в той період саме відбувалась масштабна дерегуляція ринку газу. І компанія Enron, яка володіла трубопроводами, втратила монопольне право користування ними. По новому законодавству, компанія мала надавати послуги транспортування своїми трубопроводами й іншим гравцям. А це в свою чергу створило нову конкуренцію в галузі, до якої вони були не готові.
І в пошуках шляхів вирішення проблеми як далі працювати в конкурентному середовищі, керівництво Enron звернулось до консалтингової компанії Маккінсі. І молодий консультант Джефрі Скіллінг запропонував революційну ідею. А чому б вам не створити так званий «газовий банк», у якому компанія могла виступати посередником між постачальниками та споживачами? В такому разі, ви б не просто перепродували цей газ з націнкою. А також могли б виступати гарантами для обох сторін щодо цін та обʼємів поставок, збираючи при цьому комісію за свої послуги.
По суті, це мала бути своєрідна біржа торгівлі газом, на якій би компанія Enron виступала б маркетмейкером. Однак, на цьому ідеї Скіллінга не закінчились. Якщо в компанії буде власна біржа та певний актив, який буде на ній торгуватись, то на цей актив також можна створити похідні інструменти такі як фючерси. А далі ці фючерси дозволять фіксувати ціни на газ як для постачальників, так і для споживачів.
Насправді, ідея Скіллінг була досить простою і полягала в адаптації існуючих фінансових інструментів до специфіки ринку, але для такого традиційного бізнесу як торгівля газом це була справжня інновація. А компанія, яка б першою запустила ці інструменти, змогла б стати лідером галузі. І осі майбутні перспективи настільки захопили директора компанії, що він не довго думаючи, вирішив створити нову дочірню компанію Enron Finance Corporation, а автору ідеї запропонував її очолити.
Ідея себе виправдала. Невдовзі під керівництвом Скіллінга компанія перетворилась в найбільшого гравця на ринку газу. А сам Скіллінг, якого тоді вже підвищили до посади операційного директора, знайшов іншу можливість для заробітку. Якщо нам вдалось змінити ринок торгівлі газом, то чому б не спробувати це зробити на інших традиційних ринках. Ну наприклад, електроенергії. І в 1997 році компанія вийшла на енергетичний ринок купивши компанію Portland Electric. Паралельно з цим активно просуваючи ідею дерегуляції енергетичного ринку на законодавчому рівні, для того щоб в подальшому перенести ідею газового банку на ринок електроенергії. Причому він пішов навіть далі. І в 1999 він запустив on-line платформу для торгівлі електроенергією та іншими товарами під назвою Енрон Онлайн.
Ну і звичайно ж ці інновації привернули суспільну увагу до самої компанії. Журналісти назвали її «Чудо Енрон». В 2000 році Financial Times назвала Енрон «енергетичною компанією року». А в 2001 році журнал Fortune нагородив її званням самої інноваційної компанії США. Погодьтесь, що для компанії, яка працює в такому традиційному бізнесі як енергетика досить важко конкурувати в інноваціях з більш високотехнологічними секторами економіки. Тим не менш, Енрон вдалось виділитись на цьому фоні.
В свою чергу, така пуполярність компанія одразу ж перетворила її на улюбленця Уолл-Стріт. І це відразу ж привело до зростання цін на акції компаній. За кілька років ціни на акції виросли в 5 разів. У серпні 2000 року акції Enron досягли історичного максимуму в $90,56. А коефіцієнт P/E досяг рівня 70. Це дуже високий рівень коефіцієнту, який значить, що інвестори вірять як мінімум в пятикратне зростання прибутку.
Тому на фоні цього величезного кредиту довіри до компанії, повідомлення про можливе банкрутство прозвучало як грім серед ясного неба. Все це привело до обвалу цін на акції. А ще згодом компанія збанкрутувала.
Як пізніше стало відомо, реальний фінансовий стан компанії був не таким гарним, як показували офіційні фінансові звіти. Тому давайте трохи розповім як виниклі ці фінансові труднощі та як вони потім їх приховували.
Коли компанія почала цікавитись новими видами діяльності, то вона почала купувати нові інноваційні бізнеси повʼязані зі сферою інформаційних технологій. А так співпало, що то був період коли на цьому ринку почала формуватись бульбашка, яку згодом назвуть бульбашкою дот.комів. Ну і звичайно ж в той період коли бульбашка тільки почала формуватись, то ніхто не думав що вона згодом лусне. Тому Енрон купувала ці інноваційні компанії часто по завищеній ціні. І в свою чергу поки вартість акцій цих придбаних компаній зростала, то для компанії Єнрон це було додатковим джерелом доходів. Наприклад, в середині 90-их Enron інвестувала 10 млн дол в компанію Rhythms NetConnections Inc, яка займалась наданням послуг високошвидкісного доступу до інтернету, а в той період це була досить інноваційна послуга. Згодом компанія вийшла на IPO і на фоні буму інтернет компаній вартість її акцій взлетіла до 70 дол. Зараз нема точної інформації яка була доля Енрон спочатку та скільки акцій вони купили згодом, але в кінцевому рахунку Enron володіли 5 млн акцій, що при вартості 70 дол за акцію складало 350 млн дол.
Однак все змінилось коли бульбашка луснула. І всі ці новопридбані інноваційні бізнеси, які в свої більшості не мали життєздатної моделі бізнесу або ж просто мали завищені очікування щодо майбутнього ринку збуту, різко втратили свою вартість. А це в свою чергу створило проблеми для Enron. Тому що в минулі роки вони вже показали високі доходи від зростання вартості активів. А коли ціни цих активів полетіли вниз, то їм вже треба фіксувати збитки.
І саме в той момент вони обрали варіант не оголошувати офіційно про ці збитки, бо це могло підірвати імідж самої компанії та довіру інвесторів. Також підозрюю, що головний розрахунок був на те, що можна перечекати бурю, а потім з часом вартість цих активів відновиться і вони знову ж продовжать нормально працювати. Тому в той період вони почали придумувати різні схеми як приховати ці збитки.
Однією з таких схем була торгівля деривативами. Як я вже розповідав, що компанія була інноватором створивши ринок торгівлі форвардами. І гріх було не склристатись його можливостями. Адже коли на ринку зявляється якась новинка, то це значить, що в неї нема аналогів і ніхто не міг порівняти ціни на ці деривативи з цінами інших учасників та й взагалі, щоб отримати якийсь орієнтир для прийняття рішень. Тому кожен учасник цього нового ринку мав довіряти Енрон, що ціни дійсно відповідають поточним реаліям.
Тут одразу хочу зробити невелику ремарку. Звичайно, ціни на форварди та фючерси мають бути привʼязані до цін на реальні активи, але ця привʼязка не є 100%. Вони завжди торгуються або з певною премією, або дисконтом до ціни актива. В залежності від очікувань. Ну умовно, якщо ціни на товар почали зростати і зявились позитивні очікуваня щодо подальшого зростання, то форвард може продаватись з певною премією до поточної ціни. А рівень цієї премії може суттєво відрізнятись від поточної ціни. І ось саме через цей нюанс торгівлі форвардами, навіть професійні бухгалтери мали труднощі з оцінкою справжньої вартості цих деривативів.
Тому звичайно ж менеджери Енрон вхопились за цю можливість. Вони почали маніпулювати цими преміями та дисконтами щоб створити кращу картинку. Ну наприклад, можна було збільшити ціну фʼючерсних контрактів відносно поточної ціни, аргументуючи це зміною ринкової конʼюнктури. І потім за рахунок намальованого прибутку по форвардам перекрити збитки.
Ще згодом компанія почала використовувати більш нахабніші схеми для приховування своїх збитків. Наприклад, однієї з таких схем було отримання бридж-кредиту, який по суті є короткостроковою позикою, але компанія маскувала ці кредити під звичайний продаж. Так в 1999 році компанія підписала угоду з банком Меріл Лінч про про продаж нігерійських барж, в якій був пункт, що компанія через певний час зобовʼязується їх викупити з певною націнкою. І хоча насправді це був бридж-кредит, але компанія повідомила, що це був справжній продаж і звичайно ж відзвітувала про додаткові доході.
І десь приблизно так само компанія використовувала різні позабалансові організації, які вони створювали в офшорних зонах. Їх вони також використовували, щоб продавати цим організаціям певні активи по завищеній вартості і за рахунок продажу цих активів перекривати збитки від інших операцій. Однак, в певний момент всі ці махінації вийшли з під контролю поховавши як саму компанію, так і аудиторську компанію Arthur Andersen, яка мала виступати незалежним органом контролю за фінансовими операціями компанії Енрон.
