Україна поступово залишає Донбас. Без гучних заяв, без офіційних коментарів — просто, крок за кроком. І, здається, вже зовсім скоро ця земля залишиться лише у пам’яті тих, хто її знав справжньою — живою, шумною, працьовитою.
Останні символи Донбасу — вокзали Слов’янська й Краматорська та стела «Донецька область», — тепер лише спогад. «Укрзалізниця» скасувала всі потяги в напрямку Донбасу та навіть внутрішні приміські поїзди.
Ми більше не почуємо звичне: «Швидкісний поїзд Інтерсіті+ за маршрутом Київ — Краматорськ відправляється з другої платформи».
Для тисяч сімей цей звук був ниткою зв’язку з війною — чоловіками, які служили на сході, дітьми, що чекали на батьківських обіймів.
Тепер вокзали спорожніли. І ці перони більше не бачитимуть сліз, прощань і коротких зустрічей перед фронтом.
Ще зовсім недавно потяги ходили до Костянтинівки, Покровська, Авдіївки.
Тепер ці маршрути — закриті.
Україна відступає. І не лише армією — залізницею, логістикою, присутністю.
Донбас, який колись був одним із найбільш індустріальних регіонів країни, нині перетворюється на зону руїн і безлюддя.
Краматорськ і Слов’янськ — більше не умовно безпечні.
Дрони атакують їх щодня. Люди виїжджають, розуміючи, що фронт уже поруч.
Колись агломерація цих двох міст налічувала понад 600 тисяч мешканців.
Сьогодні — ледь кілька десятків тисяч.
На тлі цього телевізор продовжує транслювати оптимізм.
З екранів лунає: «Ми стоїмо. Ми не здамо жодного міста».
Та все більше українців бачать різницю між офіційною риторикою і реальністю.
У The Washington Post вийшла стаття в якій говориться, що Україні, ймовірно, доведеться залишити Покровськ.
І для влади постане питання, яке ми вже чули не раз: зробити це зараз — зберігши життя і техніку — чи повторити історію Бахмута й Авдіївки, коли тисячі гинуть, а результат усе одно той самий.
Та, схоже, влада знову обере варіант «триматися до останнього».
Цей підхід уже став не стратегією, а звичкою.
Оптимісти кажуть, що все не так страшно — мовляв, потяги ще ходять до межі Харківщини, а далі можна добратися маршруткою.
Але всі ми розуміємо: Донбас для України, по суті, уже закінчився.
Питання лише в тому, чи зможемо ми колись повернути не територію — а відчуття, що ця земля була частиною нашого життя.
