1. Почну з аналізу найсвіжішої новини - візиту Орбана до Вашингтону.
По-перше, Трамп пообіцяв зробити виняток для Угорщини з режиму санкцій для продовження закупівлі російських енергоносіїв. Послаблення санкцій для інших країн не буде - тим більше, що Польща з Нового року починає постачання до Словаччини американського газу. Ось по суті основний підсумок цього візиту для Орбана.
Проте, журналісти мого улюбленого каналу CNBC вже злили деякі подробиці обговорення української теми на цих перемовинах. Якщо коротко, то все можна звести до ситуації з Покровськом. Поки ситуація там не вирішиться сама собою, Трамп ніяких різких рухів з ракетами або санкціями стосовно Москви, робити не буде. Він розповів Орбану, що очікуватиме "зменшення амбіцій сторін" та нових можливостей для себе. Одним словом, Покровськ виявився не стільки важливим стратегічним населеним пунктом, скільки символічним епіцентром війни, на якому замкнулося дуже багато суто політичних рішень. При цьому Орбан запевнив Трампа, що як тільки Москва замкне кільце по лінії Покровськ - Червоний Лиман, путін погодиться сісти за стіл перемовин. Про це, мовляв, йому надійшли сигнали безпосередньо з Кремля.
Тобто, ці два цинічні політики просто дають путіну шанс. Проте, я радий, що тільки шанс, а не можливості. Все потрібне для оборони Україна справно отримує - хоч і за європейські гроші. Так що про «режим найбільшого сприяння» для путіна не йдеться. Але й для нас його не буде.
Ще один момент, про який майже не пише преса. Келлог, який є найбільшим другом України з боку нинішньої адміністрації, фактично відсторонений від своєї посередницької роботи - Кремль навідріз відмовився вести перемовини, поки генерал у команді. Його функції майже непомітно перебрав на себе повноважний представник США в НАТО Меттью Вітакер. Він, як стверджують оглядачі, у деталях обізнаний про «внутрішню кухню» цієї війни, минулого тижня досить неочікувано з'явився у Києві, зустрівся зі Шмигалем та Зеленським. З міністром оборони України Вітакер обговорив забезпечення Києва засобами ПВО на зимовий період, а за підсумками візиту заявив, що "докладе зусиль для того, щоб ця війна припинилась".
Мало того, Вітакер найближчим часом планує зустрітись на нейтральній території з кимось із кремлівських переговорників. Якщо це станеться, то саме від цих контактів Кремля з Вітакером будуть залежати успіхи переговорного треку по Україні. І якщо Келлог відсторонений від цього процесу з причини абсолютного несприйняття його персони росіянами, то Віткофф - в силу своєї профнеспроможності.
2. Тепер про місцеві вибори у США.
Не буду повторювати все те, що ви вже прочитали про нового мера НЙ. Та й взагалі, мій канал більше спеціалізується на аналізі тенденцій, а не окремих фактах.. Тенденції ж такі, що ці вибори стали тестом ставлення американців до політики Трампа після дев'яти місяців його правління, а результати напряму впливають на підготовку до проміжних виборів 2026 року до Конгресу США.
Мамдані – відвертий лівак та погано прихований антисеміт - обличчя тривожного майбутнього американської політичної системи, у якій від колишньої двопартійності може не залишитись і сліду. Демпартія вже розколота на дві частини: ліву, у якої тепер є свій фронтмен (Сандерс, Окасіо-Кортес) і стару. Туди ж, у розкол, сповзуть і респи після краху Трампа - у Маска/Венса та технократів може бути одна партія, у Рубіо/державників/військових та нафтових лобістів - інша.
Звісно, голосування у тому ж Нью-Йорку було не стільки за Мамдані, скільки проти Трампа. Молодий, дуже активний у соцмережах, пластичний у поглядах та популістських обіцянках, він підштовхнув з глибин "простого народу" до болю знайому нам тезу - "хужє нє будєт". Звісно, це іміджевий удар по Трампу - зокрема, та республіканцях - у цілому.
Проте, мене хвилює зовсім інше. Справа у тому, що ці вибори не меншу кризу продемонстрували і у демократів - тема, з якої я довго намагався "зістрибнути", але її час настав. Наразі партія не має єдиного лідера, з внутрішніми конфліктами і невдоволенням, що зростає.
2️⃣ На тлі проміжних виборів, призначених на 4 листопада, партія виглядає роз'єднаною та деморалізованою. З одного боку, по всій країні відбуваються акції руху No Kings, які протестують проти авторитарних тенденцій Трампа. З іншого - всередині самої партії посилюється «повстання молоді» проти старіючого партійного апарату, символом якого залишаються Джо Байден, Ненсі Пелосі та Чак Шумер.
Дивіться, що коїться... Трамп давно вже не є уособленням програми олдскульних республіканців - його вибирають лідером не за переконання, а за хайп, медійність та навіть клоунадність. Мамдані також не є уособленням демократів - його теж вибирають за хайп, медійність, популізм та у якості символу протесту проти Трампа. Ще за молодість - багатьом американцям набридли керівники, яким під чи за 80. А на виході - і республіканці, і демократи ВИМУШЕНІ терпіти цих зальотних вискочок тільки тому, що не спромоглися виховати у своїх лавах альтернативних цьому цирку кандидатів.
Тобто, що мають наразі демократи... З однієї сторони - картинку, спроможну дискредитувати кожного, навіть поміркованого кандидата від Демпартії, позиціонуючи його як «червоного комісара». З іншого - відсутність відповіді на запитання: а що ж з цим всім робити? Просто осідлати цю хвилю чи спробувати до виборів у Конгрес щось кардинально змінити? Для другої позиції вже замало часу, так що вибір очевидний. Шкода.
І от до всієї цієї інформації я намагався "підвісити" українські яйця. Тулив їх з лівої сторони, з правої, навіть до носа ліпив - не ліпляться. Тобто, не бачу я поки прямого зв'язку місцевих американських виборів з нашою країною. Тільки проміжні вибори до Конгресу стануть тією відправною точкою, яка безпосередньо впливатиме на нас. І, судячи з тенденцій, демократи мають очевидний шанс переграти ситуацію на свою користь і взяти більшість у Конгресі. А це кінець трампівській моновладі і відступ від міжнародного ізоляціонізму, який сповідує більша частина респів. А те, що демократи використовуватимуть у своїх електоральних інтересах таких, як Мамдані - то таке... Коли я вперше приїхав до Китаю, знайомий повів мене у дорогий ресторан. Було дуже смачно - і я про це сказав другу. На що він відповів: "Так, смачно, але ніколи не заглядай на китайську кухню і не дивись, з чого і як вони готують ці блюда." Паралелі, як на мене, очевидні.
3. Коротко про візит середньоазійських лідерів до Вашингтону.
Тут все зрозуміло. США хочуть посилити свій вплив у регіоні, багатому на мінеральні ресурси (ці країни мають величезні запаси урану, міді, золота, рідкісноземельних металів тощо), в якому довгий час домінувала Московія, і який все більше привертає увагу Китаю.
Тому Трамп повним ходом заводить американський капітал до казахів, таджиків, киргизів щоб "видоїти" з них ці критичні мінерали. З узбеками цей номер пройшов найпростіше: у вересні країна стала єдиною у світі, яка продавала золоті запаси для покриття бюджету. Мірзієєв так і сказав Трампу - ви, мовляв, President of the world і ніяк не менше.
Мало того, Трамп оголосив про найбільшу торгово-інвестиційну угоду з Узбекистаном: республіка вкладе майже $35 млрд в американську економіку протягом трьох років. А ще США інвестують у нові маршрути через Каспій, в результаті чого будуть укладено мільярдні угоди. Досягнуте закріпиться просвітницькими програмами та створенням управлінських комітетів та секретаріатів під керівництвом США.
Ну, не бінго? Навіть з Флориди чую зубовий скрегіт зубів москворотих - вони вже кричать, що ці 35 млрд Ташкент повинен був інвестувати у болотне царство, а не в карман "піндосам".
Взагалі ж, геній путіна безмежний... Швеція та Фінляндія вже у НАТО, Китай крутить росією як хоче і майже даремно бере у неї нафту, Азербайджан переходить на стандарти Альянсу і фактично створює спільну армію з Туреччиною, Вірменія майже вийшла з СНД, середньоазійські республіки стежать за вітром і воліють вкладати свої гроші в американські проекти, а не російські повітряні замки. А з сьогоднішнього дня ще й отримання Шенгену стає для болотних тим ще квестом.
3️⃣ Одним словом, результати "есвео" вражають. А кремлівський бронезадий хрюконіс продовжує битись головою об Покровськ, демонструючи маніакальне бажання таки «поімєть свою верблюдицю». Кретин. Кривавий кретин, але така вже випала нам доля жити з ним по сусідству.
4. І ще коротше (не смійтесь - знаєте ж, що не вмію коротко)) про те, чи почали діяти американські санкції.
Почали. Морські експортні постачання російської нафти впали до мінімуму за два роки. Середня ціна Urals, за визнанням самих же росіян, на початку наступного року закріпиться на позначці значно нижчій 50 доларів за барель.
Змінити цей сценарій можна тільки за рахунок виходу з міжнародної ізоляції, яка забезпечує зниження дисконту і зростання цін. Однак на ринку, так або інакше, настає довготривала стабілізація. Епоха високих цін на нафту, що почалася в середині 2000-х, підійшла до кінця - дорогої нафти з низки причин вже не буде. Чому? Слідкуйте за руками
Точка беззбитковості для видобутку нафти на конвенційних родовищах Близького Сходу становить $27 за барель. При цьому, видобуток починає зростати, а попит на нафту все більше впливатимуть структурні зрушення - як то електромобільна революція та розвиток ВДЕ (відновлювані джерела енергії), у тому числі на Близькому Сході, де для електропостачання поки що масово використовуються мазут, дизель та неперероблена нафта.
На цьому тлі Саудівська Аравія, яка є найбільшими експортером у світі, різко знижує ціни на всі сорти своєї нафти для азійських клієнтів, зокрема для Індії та Китаю. Мета - витіснити росіян з цих ринків. А зміна режиму у Венесуелі може знову відкрити країну для іноземних компаній та збільшити видобуток нафти, потенційно перетворивши Венесуелу на велике джерело додаткових постачань. Як результат, ще більше зменшення цін на чорне золото.
І як вишенька на торті, на початок листопада українські безпілотники хоч раз вразили більше половини з 38 великих російських нафтопереробних заводів. Перебої у виробництві охопили кілька регіонів, а деякі російські АЗС почали нормувати відпуск палива.
Загалом, структурні зміни попиту поряд із стійкістю до падіння цін низки проектів на Близькому Сході та в Південній Америці, будуть найважливішими факторами стабілізації цін у другій половині 2020-х. І летаргічним сном для нафто-газової промисловості Болотного царства. Бо нема ж часу і грошей для модернізації власної економіки - все йде на війну з проклятою НАТОю, підступними англосаксами та бандерівськими неонацистами. Ще б прискорити ці процеси, але тут вже не від нас залежить...
Хотів ще написати про Чехію, але перенесу на наступний огляд чи напишу окремо - нагадайте мені, пліз. Наразі ж, бажаю вам одного - витримки. Сподіваюсь, що смерті у таких масштабах, як зараз, та безперервні бомбардування наших міст закінчаться у найближчі півроку - бо навіть якщо нашого ресурсу (особливо, людського) не додається, то у наших антагоністів він достатньо швидко зменшується - особливо, економічний. Ніколи не треба недооцінювати ворога, але й занадто демонізувати його можливості я теж не став би. Тому робимо своє та допомагаємо ЗСУ.
Бережіть себе! З повагою, Олег Шарп.
