Листопад 2025 року. Україна входить у четверту зиму великої війни. На фронті — дефіцит снарядів, у тилу — дефіцит правди. Поки з екранів «Єдиного марафону» нам розповідають про «незламність» та «плани стійкості», у закритих кабінетах на Печерську звучать зовсім інші діалоги. Фраза, перехоплена детективами НАБУ на плівках так званої «Операції Мідас», мала б розірвати інформаційний простір на шмаття: «Двушка ушла, будет в Москве через полторы недели».
Йдеться не про оренду квартири. Йдеться про 2 мільйони доларів готівкою, які з кишень українських платників податків поїхали фінансувати ворога. І це не помилка, не випадковість, не «ексцес виконавця». Це — фінальний пазл у картині тотальної інфільтрації української влади російською агентурою.
Ми зібрали всі факти: від свіжих обшуків у Тімура Міндіча до прихованих біографій Єрмака, Татарова та інших стовпів режиму. Висновок страшний: Україна стала жертвою найуспішнішої спецоперації Кремля, де війна ведеться лише на карті, а в кабінетах триває взаємовигідний бізнес.
ОПЕРАЦІЯ «МІДАС» І «ДВУШКА» ДЛЯ ДЕРКАЧА
10 листопада 2025 року детективи НАБУ провели безпрецедентну за масштабом спецоперацію під кодовою назвою «Мідас». Понад 70 обшуків, 1000 годин аудіозаписів і викриття злочинної організації, яка перетворила державний «Енергоатом» на приватну годівницю.
Дійові особи: «Карлсон», «Че Гевара» і тінь ФСБ
На плівках НАБУ фігуранти використовують прізвиська, гідні шпигунського трилера. Але за ними ховаються цілком реальні люди, які керують країною:
«Карлсон» — Тімур Міндіч. Найближчий друг Президента, співвласник «Кварталу 95», людина, у квартирі якої Зеленський святкував дні народження. Саме він, за даними слідства, є організатором схеми.
«Че Гевара» — Олексій Чернишов. Колишній віцепрем'єр та голова «Нафтогазу», який отримав від банди 1,2 млн доларів хабарів.
Схема була примітивною до нахабства. В «Енергоатомі» працювала система «шлагбаум»: жоден постачальник не міг отримати оплату за контрактом, доки не занесе в «касу» відкат у розмірі 10-15%. Не хочеш платити? Твої платежі блокують, компанію викидають з тендерів. Платиш? Гроші течуть рікою.
Але куди вони течуть? Слідство встановило, що «пральня» (бек-офіс для відмивання грошей) знаходилася в центрі Києва і належала родині Андрія Деркача — колишнього нардепа, офіційно визнаного агента ФСБ, який нині є сенатором РФ. Саме через цю «пральню» пройшло понад 100 мільйонів доларів.
«Двушка ушла»
Фраза про «двушку», яка поїхала на Москву, зафіксована саме в контексті передачі частини «прибутку» Деркачу. Удумайтесь у цей сюрреалізм:
Ми платимо за електроенергію за завищеними тарифами.
«Менеджери» Зеленського (Міндіч, Галущенко) знімають із цих грошей 15% вершків.
Ці гроші пакуються в готівку і передаються в Москву людині, яка голосує за ракетні удари по наших містах.
Це пряме фінансування тероризму, здійснене найвищими посадовими особами держави. Міністр енергетики Герман Галущенко, якого на плівках називають «людиною Деркача», не просто закривав на це очі — він був інтегрований у систему. Він — спадок Деркача, який Зеленський не знищив, а дбайливо перейняв.
АЛМАЗНИЙ ГАМАНЕЦЬ: БІЗНЕС НА КРОВІ
Тімур Міндіч — це не просто друг, який познайомив Зеленського з Коломойським. Це символ цинізму нинішньої влади. Поки українців закликали бойкотувати все російське, Міндіч спокійно вів бізнес у Росії.
За даними розслідувань, він був співвласником російської компанії New Diamonds Technology (NDT), що займається вирощуванням штучних алмазів під Санкт-Петербургом.
Час дії: Бізнес працював і сплачував податки в бюджет РФ до грудня 2024 року.
Податки: Тільки за 2024 рік структури Міндіча сплатили у ворожу казну сотні тисяч доларів.
Уявіть собі: людина, яка курує українську оборонку і має доступ до державних таємниць, паралельно звітує перед російською податковою. І Кремль не заарештував його активи. Чому? Бо для Москви Міндіч — «свій». Це ідеальний канал комунікації і впливу. Його бізнес у Росії був запорукою його лояльності.
АРХІТЕКТУРА ІНФІЛЬТРОВАНОЇ ДЕРЖАВИ
Але Міндіч — це лише верхівка айсберга. Якщо подивитися на найближче оточення Володимира Зеленського, стає зрозуміло: це не випадковий набір людей. Це системна інфільтрація. Давайте пройдемося по досьє тих, хто керує нами під час війни.
1. Андрій Єрмак: Тінь ГРУ за спиною Президента
Голова Офісу Президента, який де-факто є віце-президентом з необмеженими повноваженнями.
Батько: Борис Єрмак — кадровий офіцер ГРУ РФ у відставці.
Зв'язки: Батько публічно дружить з Рахамімом Емануїловим, радником голови Ради Федерації РФ. Сам Андрій Єрмак мав з Емануїловим спільний бізнес ще до приходу у владу.
«Вагнергейт»: Саме Єрмак переконав Зеленського перенести (читай — зірвати) операцію із захоплення «вагнерівців» у 2020 році. Аргумент «не дратувати Путіна» коштував нам унікального шансу покарати вбивць.
Хіба можна уявити, щоб у Моссаді чи ЦРУ керівником став син офіцера ворожої розвідки з бізнес-партнерами у ворожому парламенті? В Україні це реальність.
2. Олег Татаров: Московський пілігрим
Заступник Єрмака, куратор правоохоронної системи.
Бекграунд: Спікер МВС часів Захарченка, який виправдовував вбивства на Майдані.
Польоти: Після 2014 року Татаров літав до Москви щонайменше 9 разів. Востаннє — наступного дня після перемоги Зеленського на виборах.
Захист: Зеленський особисто «відмазує» Татарова, розповідаючи байки про те, як він «чеченців вбивав».
Людина, на яку у ФСБ є тонни компромату, контролює СБУ, ДБР та БЕБ. Це не просто ризик. Це гарантований витік інформації.
3. Михайло Подоляк: Братерська могила
Головний технолог ОП, який формує інформаційну політику.
Факт: Його рідний брат, Володимир Подоляк, був полковником ГРУ РФ.
Смерть: Брат помер у Москві в 2024 році і був похований з військовими почестями як учасник війни проти України.
Переговори: Обидва брати — Михайло і Володимир — могли бути причетні до переговорного процесу в Стамбулі, знаходячись по різні боки барикад.
Це створює класичну розвідувальну «вилку»: один брат тут, інший там. Ідеальна конструкція для передачі меседжів.
4. Ростислав Шурма та брати Шефіри: Ментальна пуповина
Шурма: Син соратника Медведчука, вихованець «Опоблоку». Його брат вів бізнес на окупованих територіях, отримуючи гроші з українського бюджету за «зеленим тарифом».
Шефіри: Сергій і Борис — архітектори «Кварталу». Борис Шефір у розпал війни заявляв, що любить російську культуру і чекає, коли «ми знову будемо дружити». Сергій Шефір залишається хранителем офшорів Зеленського, через які йшли гроші від Коломойського (і, ймовірно, з Росії).
5. Маркер «Свій-Чужий»
Найстрашніше — це реакція Росії. Кремль, який вбиває своїх зрадників по всьому світу, дивовижно толерантний до родичів української верхівки.
Батьки Олександра Сирського живуть у Росії і не зазнають репресій.
Бізнес Міндіча працював без перешкод.
Родина Подоляка жила в безпеці.
Це означає одне: Москва не вважає їх ворогами. Вона вважає їх активом. Або ж частиною домовленостей, про які нам не кажуть.
СИСТЕМА РЕНТИ
Аналізуючи всі ці факти — від «двушки» на Москву до польотів Татарова — вимальовується страшна картина. Ми не воюємо з Росією на повну силу. Ми ведемо «договірну війну» на рівні еліт.
Влада Зеленського побудувала систему ренти:
Економічна рента: Ми платимо Москві грошима (через схеми в енергетиці, через бізнес Міндіча, через транзит газу).
Політична рента: Ми зберігаємо на посадах людей, зручних для Кремля (Єрмак, Татаров).
Безпекова рента: Ми гальмуємо створення власних ракет і дронів (саботаж, за який відповідали люди Міндіча в оборонці), купуючи лояльність ворога.
Фраза «Двушка ушла на Москву» — це квінтесенція цього режиму. Вони платять за своє право сидіти в кріслах, поки прості українці платять життями за право країни існувати.
ВИСНОВОК:
Те, що ми бачимо — це не просто корупція. Корупція — це коли крадуть собі. Тут же ми бачимо систематичне перекачування ресурсів воюючої країни в кишені агресора.
Команда Зеленського — це колективний «Квартал», який виріс на російських грошах, російській культурі і російських зв'язках. Вони не змогли (або не захотіли) розірвати цю пуповину. Для них війна — це не екзистенційна битва за виживання нації, а кризовий менеджмент із високою маржинальністю.
Обшуки у Міндіча, втеча Чернишова, плівки НАБУ — це початок кінця міфу. Міфу про «патріотичну владу». Король не просто голий. Король — у футболці з принтом «I love Moscow», яку він просто прикрив бронежилетом.
Що далі? Якщо суспільство проковтне і це — ми приречені. Бо неможливо перемогти зовнішнього ворога, якщо твій тил відкриває йому ворота за «двушку» на місяць. Час вимагати не просто відставок. Час вимагати кримінальних справ за статтею 111 — Державна зрада. Для всіх: від «Карлсона» до тих, хто сидить у найвищих кабінетах і дає команди «не дратувати Путіна».
ДумайТЕ. Бо поки ви не думаєте, чергова «двушка» вже пакується у валізу для кураторів з Московії.
