Як сірий і безталанний громадянин перетворив величезну 140-мільйонну країну на прихисток маргіналів та ретроградів.
Отже, у путь. За лампадку візьмемо досить своєрідний персонаж – Мішу Задорнова. Чому Мішу? Тому що в момент падіння імперії він уміло помічав тенденції і вміло, з гумором умів їх видавати широкому загалу.
Коли люди сміються, вони перестають боятися, а у важкі часи гумористи виступали як колективний психотерапевт. Щоправда, деякі з них розуміють свою роль, а тому критично ставляться до своєї творчості, стаючи мудрішими і несучи дедалі вишуканіший гумор.
Таким бачиться інший Михайло – Жванецький. Йому пощастило пірнути в саму клоаку і не забруднитися, залишитися мудрим і дотепним.
Інші – підлаштовуються під уподобання публіки і проходять разом з нею всі якісні метаморфози. Мабуть, таким був Петросян. Наприкінці своєї кар’єри він виробив таке чуття на аудиторію, що став її відображенням. У цьому була його помилка, бо під кінець публіка стала настільки огидною, що навіть власне відображення вона не могла виносити!
Справді, якщо переважна частина населення безупинно дивиться серіали про ментів, шоу на зразок «Дом-2» і називає музикою «поющие трусы» та арештантський шансон, то її відображення буде воістину жахливим.
Наша ж лампадка відрізняється від обох перелічених вище категорій, бо тільки починала в стилі Жванецького, а далі все виявилося заплутанішим та цікавішим. Для кращого розуміння подальшого викладу слід знати дві речі.
Перша.
З часів совка знамениті співаки, артисти та гумористи були особами, наближеними до імператора. Не друзі чи близькі люди, а улюблені блазні, яким дозволялося те, що простому смертному могло коштувати свободи чи життя.
Друга.
Громадянин Задорнов ніколи не мав професійного відношення ні до історії, ні до політики, ні до філології. За освітою він інженер-механік. Вже не знаю, який із нього механік, але він наважився стати письменником-сатириком та агітатором. Цим він почав займатися одразу після закінчення інституту, і хоча вважався при інституті інженером, колесив країною зі студентським агіттеатром, за що навіть отримав премію ленінського комсомолу. Напевно, добре агітував. Через десять років осів у комсомольському журналі «Юність», де одразу почав завідувати відділом сатири та гумору.
Ті, хто не застав совка, мають знати, що ЗМІ в совку навіть не контролювалися КДБ, а були його ідеологічним продовженням.
Тим більше – молодіжний журнал, і тим більше – слизький відділ сатири та гумору. До сатири та гумору компартія ставилася з усією серйозністю. Зрозуміло, що в таке місце могли призначити лише перевіреного товариша, який має рекомендації з Контори Глибокого Буріння.
Проте розвал совка він прийняв з ентузіазмом і навіть замість глави держави привітав телеглядачів із Новим роком.
З новою владою в особі президента рф Єльцина у нього склалися ледь не приятельські відносини, і за часів відкритості вони навіть жили в одному знаменитому будинку на вулиці Осінній у москві. Зі згасанням влади Єльцина Задорнов почав гарячково шукати свою нішу і незабаром знайшов її.
.
Наш герой старанно грав роль придворного блазня в будинку, де жили Єльцин, Черномирдін, Лужков і сам Задорнов, яка привчила його до ситості та комфорту. Однак згодом ідилія стала руйнуватися, і мешканці будиночка на вулиці Осінній почали роз’їжджатися, хто в Барвіху, а хто – в інші престижні місця, і Задорнов був змушений шукати свою нішу.
Будучи недурною і досить уважною людиною, Задорнов не міг не помітити два критичні чинники.
Перший п@олягав у тому, що його галявину щільно обсіли «гумористи» різного калібру. Що характерно, успіх мали ті, хто вміло зображував придурків.
Тонкий та артистичний гумор став витіснятися тупою безсоромністю.
Навіть найзнаменитіші представники цього жанру рушили слідом за своїм глядачем, який деградував.
Варто подивитись номери того ж Петросяна чи Євдокимова. Коротше кажучи, в партері було все зайнято.
Але Задорнов знайшов свій почерк і став вести нескінченні розповіді про тупих американців чи взагалі – іноземців. Нічого доброго в цьому не було. Гідний гумор полягає в умінні посміятися над собою, а потім уже – над кимось. Формально Задорнов дотримувався цієї формули, але змістив акценти. Зі своєї «винахідливості» в його виконанні якось не сміялося, поки не з’являлися «тупі американці».
Охочі можуть переглянути старі номери Задорнова, де він сміявся з тридцяти сортів кефіру або сиру в дурних американців. Зараз це не смішно, а безглуздо. Зробіть той самий фокус зі ще старішими номерами Аркадія Райкіна чи Михайла Жванецького, і ви зрозумієте різницю.
Задорнов грав на найнижчих мотивах публіки, піднімаючи з її темних глибин демона ксенофобії. Все, що він казав, – вони всі тупі і тільки ми розумні, хай і в лайні та без штанів, але ми – найрозумніші, бо виживаємо в клоаці, в якій інші вже давно здохли б! Грубо кажучи, задорновський гумор пробив дно Петросяна і вийшов на рівень глистів.
Але, як виявилося, деградація публіки лише набирала обертів. З ефіру зникло все, крім співочих трусів та нескінченних мильних опер. Культура не просто померла – вона розкладалася і смерділа.
Як завжди, на останках колишнього тіла з’являється сонм паразитів. Як не дивно, очолив цю лавину паразитів колишній опальний Олександр Масляков.
Його особистий внесок у вбивство російської культури важко переоцінити. Він теж вловив тенденції, і КВК виродився у жартівників на уро-генітальні, наркоманські теми. Його шоу стали нагадувати помісь психіатричної лікарні та китайського опіумного притону 19-го століття. Причому Олександр Васильович усе розумів, але тільки хихотів.
Звідти виплеснулося те, що заполонило телевізійний ефір незліченними полчищами вчорашніх КВНщиків, а тепер – шоуменів, які вирішили, що вони до того ж співаки та актори! Всі ці Гаріки Мартіросяни, Джамшуди та інші стали «елітою культури» росії. Ось вони й посилили загальний рух вниз.
У такій ситуації Задорнову треба було щось кардинально міняти, бо жартувати про дупи і зображувати з себе упоротого наркомана людині вже похилого віку, було не комільфо. Крім того, за старою звичкою дуже тягнуло до трону.
Проте імператор виявився прямою протилежністю царю Борису, який пішов. Той хоч і продукт минулої системи, але розумів і прощав будь-який гумор, навіть щодо себе. Там Задорнов знав, як поводитися. У цій же ситуації була повна безвихідь.
Учорашній бандит і позавчорашній конторський не мав почуття гумору зовсім. Тобто не просто не мав, а міг за жарт зробити шикарну автокатастрофу. Євдокимов, наприклад, в курсі.
Однак у кремлі ще були знайомі люди, які донесли, що імператор має безліч дивацтв і тарганів, а також прагне до великої імперії, зробленої з православ’я та споконвічності. На цьому ґрунті імператор наблизив до себе деяких звіздарів, віщунів та інших шарлатанів.
Задорнов зрозумів, що в нього є шанс. Щоправда, як гуморист він точно не міг прорватися до палацу. Потрібно було терміново проводити ремонт фасаду. Для цього треба було стати в міру православним і навчитися демонструвати стародавні знання, що сягають корінням ще глибше, з натяком на те, що православ’я виникло на базі більш давніх, майже втрачених знань. Тільки так можна було пробитися до свого шматка хліба з маслом і до корита.
.
І ось учорашній комсомолець-агітатор, удостоєний за свої агітаторські праці премії комсомолу, стає істинно вірним православним, і навіть більше. Тепер було важливо обрати прапори, під якими розпочати рух. З минулого очевидним особистим досягненням було вміння розпалювати в людях нетерпіння до чужих. Саме такі прапори були потрібні для успіху.
Якоїсь миті риторика Мішані почала змінюватися, та й у зовнішньому вигляді з’явилися зміни. Глузливий погляд зник, і замість нього з’явилося щось злісне і порожнє. Та й увесь портрет став незграбним і зовсім не гуморним.
Його промови стали настільки абсурдними, що місця гумору там уже не залишилося. Мабуть, усвідомивши цю метаморфозу, Міша перейшов від гумористичних мініатюр на щось подібне до лекцій. Народ за старою пам’яттю йшов на сатирика Задорнова, а отримував спіч на історико-філологічні теми. Причому історичну складову він суто запозичив, а філологічні пошуки були явно власного виробництва. Якби не його естрадне минуле, то нинішній його словесний потік освистали б, а самого «артиста» закидали б помідорами.
Кожен може послухати виступи цього діяча і переконатися в тому, що, не маючи філологічної освіти, він узявся за семантику, і вона його вивела в такі пампаси, що вже час викликати лікаря з молоточком. Що можна сказати про нього, якщо він цілком серйозно пояснює походження споконвічно російського слова «богатир», стверджуючи, що його справжнє значення «тирити бога»? Причому він стверджує, що слово «тирити» мало позитивний зміст, а тому «богатир» – цілком позитивне слово. Або ось як він визначає частину слова «ра». Задорнов стверджує, що це «ра» могли придумати виключно його предки, і ніхто більше.
Це твердження базується на присутності цієї частини у споконвічних словах на зразок «райдуга» або «радість». Звідси висновок: стародавні єгиптяни отримали свого бога Ра від прямих предків Задорнова. А якщо так, то елліни, римляни та інші, що йшли за ними, будували свої культури на фундаменті його (Задорнова) предків! Причому ось таке жонглювання та абсурдні висновки йдуть десятками, якщо не сотнями. Що характерно, Задорнов не поширив цих методів на власне прізвище, а вийшло б цікаво! Зад-ор-нов – «орущий задом»!
Як виявилося, зміна сценічного амплуа зумовлювалася тим, що Задорнов визначився з прапорами, під якими він вирішив повернутися до самої годівниці влади.
.
Тут треба зупинитися докладніше і зробити певний відступ років на 25.
Перед тим, як розвалився совок, та кілька років після цього колишнє радянське, а потім – російське телебачення видало цілу купу передач зовсім незвичної якості. Серед них майже не поміченою пройшла серія передач під назвою «Таємниці століття» про окультні таємні товариства Німеччини типу «Туле», «Вріл» та «Аненербе». Слід зазначити, що відкритих джерел інформації на цю тему ще не було.
А передача рясніла абсолютно новими і загадковими іменами й назвами. Тут уперше було озвучено назви окультних організацій «Туле», «Вріл», «Аненербе» та інші. У цьому ж циклі вперше спливли імена діячів, пов’язаних із цими товариствами, таких як Гвідо фон Ліст, Карл Гаусгофер, Герман Вірт, Еріх Людендорф та деякі інші. Мало того, передачі давали поняття про структуру і становлення внутрішнього кола СС. Це було абсолютно безпрецедентно для совка.
Ну, і родзинкою на торт було викладено дані про причини технологічного ривка гітлерівської Німеччини, засновані на дослідженнях загадкової структури «Аненербе». Очевидно, що такий обсяг інформації, а також посилання на першоджерела давали підстави вважати, що автора передачі було допущено до якихось закритих архівів, які й містили цю інформацію.
Як з’ясувалося згодом, архіви «Аненербе» майже повністю виявилися трофеєм Червоної армії, і їх вивезли до СРСР. Так само стало відомо, що ця частина архівів ніколи не систематизувалася і не досліджувалася, і тільки під кінець совка до них було допущено кілька обраних дослідників.
З урахуванням того що кілька серій передач, які вийшли в ефір, було просякнуто авторським захопленням від виявлених фактів, то не дивно припустити, що його опанували ідеї, що спочивають у таємних архівах. Підтвердженням цього є два факти.
Перший – передачу прикрили на злеті. Мабуть, хтось зрозумів, що публікація цих даних може завдати шкоди в непередбачуваних масштабах.
Звідси другий факт, який полягає в особах, перерахованих вище.
Гвідо фон Ліст – найбільш безневинна фігура з наведених. Він просто намацав тональність і визначив певний камертон, який дозволив із броунівського руху повоєнної Німеччини створити моноліт, який майже розчавив усю Європу.
Карл Гаусгофер, Герман Вірт – виліпили з Гітлера, Гіммлера, Гесса і деяких інших те, що стало носієм нацистської ідеології Третього Рейху. Саме вони постачали ув’язненому Гітлеру літературу, що стала основою його книги «Майн Кампф».
Еріх Людендорф – один із найвищих чинів німецької армії, який до кінця прагнув продовження війни. Його особиста участь додала додаткового драматизму останній фазі Другої світової війни, це був переконаний мілітарист. Однак більш майстерно його роль було зіграно в тіні.
Далі просто факти.
Людендорф був ініціатором та організатором відправлення Леніна та інших до росії в тому самому опломбованому вагоні.
Людендорф представляв інтереси Німеччини на мирних переговорах 1918 року у Бресті та отримав згоду від більшовицької росії на всі висунуті умови, в тому числі – на виплату жахливої контрибуції.
Людендорф став тією людиною, яка розгледіла у відставному єфрейторі Гітлері ту іскру, з якої розгориться полум’я нової Німеччини та нової війни.
Вважаю, що вже цього достатньо для того, щоб уважно і з належною повагою поставитися до архівів, які не становили інтересу для КДБ.
У будь-якому випадку, там було покроково розписано операцію з консолідації німецького народу та перетворення його на монолітну масу, що сліпо вірить вождеві. Як виявилося, для цього треба не дуже багато.
По-перше.
Треба заволодіти хоча б частиною, а в ідеалі – всіма ЗМІ.
По-друге.
Слід обдурити людей настільки, щоб зламати їхнього внутрішнього цензора і змусити вірити всьому, що пишуть або кажуть ЗМІ.
По-третє.
Необхідно навіяти народу, що насправді він – найкращий, винятковий. Причому власну позитивну відмінність слід базувати на історичному минулому (якого ніхто не знає), а вади чужих показати простіше простого.
По-четверте.
Обов’язково вибрати відповідного ворога, на якого буде утилізовано всю негативну енергію народу. І для успішної чистки всередині та наступної експансії ворог повинен вибиратися відповідним, бо його винищення передбачається як усередині, так і зовні.
По-п’яте.
Правильно обрати авторитарну фігуру, яка стане певною «точкою біфуркації» для нового стану народних мас.
Дуже схоже на те, що автор документального циклу отримав повний та докладний опис моделі перетворення народу на безвільне стадо. Однак, як бачимо з набору елементів, для запуску системи слід було зануритися в історичні дослідження, щоб зліпити основу, на якій можна вирощувати те, що успішно і швидко виростив Адольф Алоїзич Шикльгрубер (Гітлер).
.
І ось, крім титрів цього серіалу, прізвище Дугіна все частіше почало з’являтися під «працями» дослідника давньої історії території росії та філософії. Треба відразу зауважити, що Дугін немає ні історичної, ні філософської, ні філологічної освіти. Він злегка вчився на авіаційного техніка в МАІ, але його звідти виперли з другого курсу. Якимось езотеричним чином у Дугіна виявся диплом про закінчення заочного курсу навчання в Новочеркаському інженерно-меліоративному інституті.
Коротше кажучи, авіаційний агрономо-меліоратор узявся за профільні питання і невдовзі досяг успіху на терені історії, політології, соціології і, звісно ж – філософії.
Як його спеціальність співвідноситься з цими галузями знань, може пояснити авіаційний інженер і вже історик та філолог Задорнов. Але це не все. Доступ до згаданих вище архівів могли отримати лише перевірені дослідники, які мають профільні досягнення та «допуск». Задачу про те, як заочний меліоратор отримав схвалення КДБ і допуск до секретних архівів, кожен може розв’язати самостійно.
Але найцікавіше сталося трохи згодом. Агроном Дугін вирішив захистити дисертацію за своїм профілем «Соціологія». Який зв’язок існує між цією дисципліною та меліорацією – особисто мені невідомо. Проте факт залишається фактом. Не відкладаючи у довгий ящик, Дугін захищає ще одну докторську дисертацію, але вже за фахом «Політологія». Що характерно, докторантура Дугіна протікала у Ростовському інституті МВС.
Після цього у 2008 році меліоратор, який оформив наукові «корочки» соціолога та політолога, став професором МДУ.
Таке навіть Задорнову виявилося не під силу. Однак у цей час Дугін вже входив у коло осіб, наближених до імператора. Він став одним із батьків нинішньої теорії євразійства.
Спритний Сурков просто перехопив і розвинув ідеї, запропоновані Сашею Дугіним. Схоже на те, що Дугін, будучи спритним ділком, нарвався на ще спритніших хлопців, і його напрацювання про механізми управління масовою свідомістю, почерпнуті в закритих архівах, було підхоплено та реалізовано без його чуйного керівництва.
Однак Дугіну не варто ображатися ні на Суркова, ні на Володіна.
За великим рахунком, він сам поцупив ідею євразійства у Карла Гаусгофера (в тих самих архівах), просто допиляв її під нинішню ситуацію і вже не під «фатерлянд», а під «русскій мір».
Саме Дугіну належать ідеї формування нового фундаменту євразійства базовими точками складання на місцях типу Аркаїма та на філологічній еквілібристиці, що прив’язує сучасних Дугіних і путіних до витоків «протокультури».
Проте фундаментальні розвідки меліоратора діють лише на вразливих чи обмежених людей. Путінські опричники вичавили з Дугіна механізми впливу на натовп, а також джерела, з яких він черпав свою «мудрість», після чого – культурно попросили його з кремля.
А Задорнов зробив ставку на Дугіна і якийсь час відчував себе в обоймі путіна, а тому перейнявся ідеями євразійства та «русского міра».
Саме Дугін вплинув на Задорнова у плані православ’я. А незліченні книжки та книжечки про Аркаїм, Гіперборейські теорії та інші, напівокультні речі захопили Задорнова не на жарт.
Напевно, це вже вікове, але тут Міша вляпався по самі вуха. Він просто не роздивився обрисів повноважної та абсолютно задокументованої нацистської теорії. Він уже відчув, що натягує на себе шкуру Ленні Ріффенштайль, а це його ніяк не влаштовує.
Він намагався зобразити імітацію критики, але його гумор уже помер і згнив, а все, що він в останній час видавав, – суцільне похмуре лайно. Задорнов визначив своє амплуа.
Йому забракло сил залишитися над процесами і видавати мудрі речі, він не захотів пірнати в помиї за публікою, що деградує, – він став одним із тих, хто формував та прискорював цю деградацію.
Схоже на те, що він отримував насолоду від того, як втоптує в бруд свідомість власного народу і як руйнує залишки культури. В результаті виходить ось це.
І наостанок хочу навести цитату прекрасної актриси, мудрої жінки та незламної людини – Фаїни Георгіївни Раневської, без купюр:
«Люди як свічки: або горять, або в жопу їх».
Ось ця цитата і показує різницю між двома Михайлами – Жванецьким і Задорновим.
Anti-colorados
