Значення Томосу, наданого нашій Православній Церкві України, буде зрозуміло тільки через десятиріччя, тому що, на жаль, для сучасного населення України більш важливим виявився клоун з термосом.
Ситуація навколо визнання Православної церкви України є складною, оскільки православний світ наразі розділений, можна навіть сказати, розколений через питання канонічності та геополітики. Хто і яким чином розколює православ’я сподіваюсь, зрозуміло.
Станом на початок 2026 року, через 4 страшні роки війни, ПЦУ офіційно визнана 4-ма з 15-ти загальновизнаних автокефальних церков.
Більшість церков світу або відкрито виступають проти, або дотримуються нейтралітету, такою собі очікувальної позиції, тобто і не виступають проти, і не визнають. Не помічають ПЦУ.
Церкви, які відкрито відмовляються визнати ПЦУ, або мають тісні зв’язки з московським патріархатом, або мають власні канонічні застереження. Так пишуть джерела. Але я вважаю, що церкви, які відкрито піднімають хвіст на ПЦУ, є холуї ординської церкви, і канонічні застереження тут ні до чого. Ось перелік церков, які відкрито виступають проти ПЦУ:
→ російська православна церква (рпц). Головний опонент і диригент оркестру церков-ворогів. рпц розірвала євхаристійне (церковне, канонічне) спілкування з Константинополем та всіма церквами, що визнали ПЦУ.
→ Сербська православна церква. Історично найближчий союзник московії. Офіційно вважає УПЦ МП (Онуфрій там пахан) єдиною канонічною церквою в Україні. Ну ви ж не здивовані, так?
→ Антіохійська православна церква (Сирія/Ліван): Протягом десятків років перебуває у сильній фінансовій та політичній залежності від московії.
→ Польська православна церква. Виступає не проти автокефалії України як такої, а проти того, як вона була надана. ППЦ не визнає чинними священницьки висвячення ієрархів ПЦУ. Тобто попи ППЦ вважають, що керівники ПЦУ отримали свій сан поза канонами, не законно з їх точки зору. Хоча, як на моє розуміння, всі ієрархи ПЦУ вийшли колись з упц мп.
→ Православна церква Чеських земель і Словаччини. Керівництво церкви займає проросійську позицію. Тут теж ви не здивовани.
Церкви, що тримають паузу (нейтралітет). Ці церкви офіційно не визнали ПЦУ, але і не виступають з різким засудженням. Усередині цих церков триває боротьба між «прогресивними» та «проконсервативними» крилами:
→ Румунська православна церква. Найбільша нейтральна церква. Вона висунула умови щодо захисту прав румунських меншин в Україні. Останнім часом спостерігається зближення, але офіційного рішення про визнання Томосу ще немає.
→ Болгарська православна церква. Сильно розділена, як і суспільство. Частина єпископату підтримує Україну, частина — московію. Після смерті патріарха Неофіта питання визнання залишається у підвішеному стані.
→ Грузинська православна церква. Більшість вірян та значна частина кліру підтримують ПЦУ, проте керівництво церкви (патріарх Ілія II) побоюється, що у відповідь московія може офіційно анексувати абхазькі та осетинські єпархії.
→ Єрусалимська православна церква. Займає позицію «над процесом», орієнтуючись на збереження миру в регіоні та враховуючи велику кількість паломників з лаптєстану. Та й лаптів з московії в Ізраїлі дуже багато.
→ Албанська православна церква. Має сумніви щодо канонічності хіротоній (висвячень) ПЦУ, про що неодноразово заявляв архієпископ Анастасій. При чому питань до гундяєвської РПУ та УПЦ МП в них немає.
Хто вже визнав ПЦУ? На сьогодні до «диптиху» (списку визнання) ПЦУ включили такі церкви:
→ Вселенський (Константинопольський) патріархат, який надав нам Томос у 2019 році.
→ Елладська (Грецька) православна церква.
→ Олександрійський патріархат (має юрисдикцію над усією Африкою).
→ Кіпрська православна церква.
Чому процес визнання ПЦУ йде так повільно і так тяжко?
Тут є декілька причин. Багато церков вважають, що ієрархи колишньої УПЦ КП та УАПЦ (які склали основу ПЦУ) не мали законного рукоположення. Але як на мене, це відмазки.
Головна причина – вплив і гроші московії.
Вплив Росії через дипломатичні та фінансові канали залишається дуже потужним серед православних церков у всьому світі.
Також церкви бояться розколу світового православ’я на два табори: «грецький» та «слов’янський» (точніше казати «московський»). Вони бояться, що повне визнання ПЦУ призведе до остаточного і незворотнього розколу. Хоча, як на мою думку, розкол вже давно пройшов, і в світі, і в церкві. Московія завжди вбиває все, до чого доторкнеться.
Мене самого торкнулися церковні розколи і непорозуміння.
Не можу казати, що я глибоко віруючий, але свого часу вирішив розібратись в релігіях і ретельно вивчав і релігії, і течії в них. Церква – дуже потужний інструмент впливу на населення, особливо на трохи недорозвинуте населення, як у нас. Тому і Томос для мене був і є дуже важливий.
У лютому 2022 року, в перший же день війни, моя вагітна дочка з двома онуками була евакуйована до Болгарії. В травні дочка народила третю онучку. І влітку дочка вирішила похрестити онуку і запросила мене на хрестини. Звісно, в місцевому храмі Болгарської Православної церкви.
Я завчасно приїхав до Болгарії та прочитав маленьку лекцію дочці і всім присутнім на тему світового православ’я, гундяєвщини, історії церкви в Україні, Томосу, ПЦУ і визнання-невизнання. І на цій базі відмовився бути присутнім на хрещенні. Моя аргументація була дуже простою: БПЦ не визнала ПЦУ, натомість визнає рпц і гундяєва і співає йому осанни. І в той же час рпц і гундяєв освячують вбивство і мене, і мого сина і всіх українців. Тому я не зайду в болгарську церкву, тим паче коли точиться війна. На мене тоді навіть деякі болгарські друзі образились за неповагу до їх церкви. Хоча я всім знайомим болгарам неодноразово казав, що храм на ім’я вбивці, ката і ординця Олександра Невського в центрі Софії є горе і срам для Болгарії.
Хрещення відмінили, тема ця сама собою зникла. Хоча поряд, 80 км, є Греція, де є більш адекватна та дружня до ПЦУ церква, де і можна було охрестити онуку.
Ну і ще одна історія з мого життя про ПЦУ і про московський паханат.
В моєму селі з давніх давен існує храм, в центрі, біля сільради, і там, як заведено, правлять церковні служби. До середини 2024 року в храмі засідали московські попи.
В середині 2024 року в селі зібралась ініціативна група, яка за допомогою ПЦУ і бойових капеланів ПЦУ провела ретельну юридичну роботу і вигнала московських попів з храму. Я приймав участь тільки в сільских зборах, промову штовхав.
І от вигнані московські попи знайшли біля центру села якийсь кинутий будинок, намалювали там плакати, що це тепер гундяєвський храм упц, і продовжували бити лобами о підлогу за пуйла і московію. Звісно, як і кожному селі, в нас є ті, кого в родильному будинку медсестри не змогли втримати, і вони падали головою на підлогу з плитки. І от ці, з вавками на голові від падіння, продовжували ходити в московський паханат. Їх небагато, по вечорах вони пили горілку з нашим салом, але поводили себе тихо, ніхто не звертав уваги.
І от влітку 2025 бачу, що їх «храм», тобто будинок, згорів вщент, тільки попіл і чорнота. Я тут же запитав у нашого церковного старости (ПЦУ), сусіда, що ж це сталось. Сусід мені в фарбах розповів, що московські вівці з попами пили не на життя а на смерть, два рази в генделик бігали за поповненням вогняної води. І за північ розповзлися по норах своїх. І щось там не виключили і воно все запалало.
Коли побачили, палало вже як на НПЗ московії. Гасили пожежу нормальні селяни, хто за ПЦУ. Ну як гасили, пильнували, щоб пожежа далі не пішла. Жодна московська вівця не прийшла, мабуть з поважних причин.
А що там далі у московських попів, знайшли вони собі новий барак чи ні, не знаю. Треба буде спитати у сусіда.
Ну і на завершення про церкви. Моє тверде переконання, що укрсучвлада покриває і захищає московську церкву в Україні. Зараз, під час страшеної війни, існує безліч доказів роботи московських попів на ворога. І нормальна влада давно б вже вигнала цю нечисть з нашої землі.
Готельєр Бандерівець
