Зійтись посередині — по-тайванськи
The Economist дуже точно описує феномен тайванської опозиції — не як «зраду», а як економічну логіку миру.
Опозиційна лідерка Тайваню не говорить мовою капітуляції. Вона говорить мовою:
зниження ризиків,
збереження економіки,
уникнення війни,
«прийняття реальності».
Ключова ідея — «зійтись посередині»: не провокувати Китай, не загострювати ідентичність, не нарощувати оборону, а замість цього — говорити, домовлятися, знімати напругу.
Це не наївність.
Це економічний пацифізм: віра, що війна — надто дорога, щоб бути раціональною.
Але саме тут і пастка.
Бо «середина» існує лише тоді, коли обидві сторони визнають право іншої на існування.
Для Пекіна ж Тайвань — не партнер, а тимчасова аномалія.
І тому пошук середини перетворюється не на компроміс, а на одностороннє роззброєння.
Київ за три дні
Україна вже проходила цей сценарій.
Зеленський ішов до влади з гаслами, дуже схожими за психологією:
«просто припинити стріляти»;
«треба говорити»;
«ми один народ»;
«війна — через попередників»;
«не нагнітайте».
Це не були проросійські гасла.
Це були антивоєнні гасла в умовах війни, що вже тривала.
Ставши владою, ця логіка трансформувалася у дії:
публічне заперечення загрози;
згортання оборонних програм;
відкладання мобілізаційних рішень;
заспокійливі заяви навіть за тижні до вторгнення.
У цей момент влада фактично почала грати роль австрійської еліти 1938 року — не зради, а заперечення.
І саме тому план «Київ за три дні» виглядав для Кремля реалістичним.
Але він зламався.
Не тому, що влада була готова.
А тому, що суспільство відмовилось прийняти роль статиста.
Відень за три дні (насправді за два)
Аншлюс Австрії — це не історія про силу Вермахту.
Це історія про відсутність політичної волі до опору.
1938 рік:
ключові позиції в державі займають симпатики Гітлера;
армія деморалізована ще до входу військ;
наказу чинити опір не дають;
суспільству пояснюють, що «так буде краще».
Австрія не програла битву.
Австрія не вступила в неї.
Саме тому аншлюс став ідеальною моделлю анексії: швидко, легітимно, без великих втрат і з ілюзією добровільності.
Це матриця, а не виняток.
Сі між Путіним і Гітлером
Сі Цзіньпін стоїть між двома прикладами:
Гітлер — який отримав Австрію без війни.
Путін — який не отримав Київ через суспільний спротив.
І Сі робить висновки.
Китай:
активно працює з тайванською опозицією;
просуває наратив «спільної ідентичності»;
заохочує ілюзію мирного входу;
паралельно проводить жорсткі чистки в армії.
Ці чистки — не параноя.
Це спроба усунути путінський сценарій: корупцію, неготовність, фальшиві звіти, армію для парадів.
Сі готується до моменту, коли:
або Тайвань здасться політично,
або доведеться воювати з мотивованим суспільством.
І він дуже хоче першого.
ОТЖЕ
Якщо цей план Сі буде реалізований —
і анексія через «мир» вдасться,
світ отримає каскад копій:
Сеул за три дні.
Багдад за три дні.
Тбілісі за три дні.
будь-яку іншу столицю, де влада говоритиме:
«не нагнітайте, давайте домовлятися».
Бо це буде доказ
держави падають не від танків,
а від влади, яка забороняє опір
.
Київ у 2022 році цю формулу зламав —
не завдяки плану,
а всупереч йому.
І саме тому Тайвань сьогодні —
це не про Китай.
Це про те, чи дозволить суспільство повторити Австрію 1938 року ще раз.
