Лютий 2026 року. Поки на фронтах українська піхота вигризає кожен метр промерзлої землі, стримуючи навалу орків, у глибокому тилу — на печерських пагорбах Києва — розгортається інша війна. Вона тиха, кулуарна, без вибухів і сирен, але її наслідки для державності можуть виявитися фатальнішими за ворожі ракети. Це війна української влади проти власної економіки. І, судячи з сухих цифр бюджету та боргових зобов’язань, влада в цій війні перемагає, а Україна — капітулює.
За глянцевим фасадом «Єдиного марафону», де нам щодня продають ілюзію «потужності» та «незламного менеджменту», ховається гнила, поїдена корупцією конструкція. Урядовий квартал перетворився на закритий синдикат, де національні інтереси давно замінені на «шкурні», а державна стратегія зводиться до одного примітивного інстинкту: вкрасти все, що погано лежить, поки дають кредити. Ми спостерігаємо роботу не антикризових менеджерів, а ліквідаційної комісії, яка готує країну до банкрутства. Ціна їхньої «ефективності» вже вимірюється не просто гривнями, а втраченими роками майбутнього розвитку.
Фасадний менеджмент Юлії Свириденко: Імітація ціною в мільярди
З липня 2025 року виконавчу владу очолює Юлія Свириденко. Її призначення подавали суспільству як прихід технократів, нової генерації, здатної говорити із Заходом однією мовою. Але станом на початок 2026 року стало очевидно: пані прем’єр — це лише красива вітрина розграбованого магазину. Її стиль управління — це економіка слайдів, форумів та платформ «Зроблено в Україні», які існують паралельно з реальною економікою, що задихається від фіскального зашморгу.
Головний підсумок її піврічного прем’єрства — це злочинна бездіяльність, яка коштувала бюджету астрономічної суми. У IV кварталі 2025 року Україна мала отримати від Європейського Союзу майже 4 мільярди євро в рамках програми Ukraine Facility. Це гроші, які критично необхідні для виживання — для соціалки, для медицини, для того, щоб вивільнити внутрішні ресурси на армію. Умова була проста: виконайте «домашнє завдання» — низку реформ, під якими ви самі підписалися. Що зробив уряд Свириденко? Він провалив 11 ключових індикаторів.
Це не можна списати на війну чи форс-мажор. Це свідомий саботаж. Уряд не зміг (або не схотів) продавити через парламент закони про незалежний аудит та реформу БЕБ. Чому? Бо прозорість — це смерть для корупційної ренти. Владі вигідніше залишити країну без 4 мільярдів євро допомоги, ніж допустити незалежних аудиторів до перевірки своїх витрат. Свириденко, яка мала б ночувати в Раді, вибиваючи ці закони, обрала роль пасивного спостерігача. І цей вибір — це прямий удар по обороноздатності.
Тіньовий король енергетики: Реінкарнація Шмигаля-туда-сюда
Якщо Свириденко — це фасад, то за лаштунками відбуваються речі куди страшніші. 14 січня 2026 року сталося кадрове призначення, яке остаточно зірвало маски з намірів влади. Дениса Шмигаля, багаторічного прем’єра, символа епохи застою та кулуарних домовленостей, не відправили на політичну пенсію. Його підвищили. Його призначили Віце-прем'єром — Міністром енергетики.
Це призначення — цинічний плювок в обличчя здоровому глузду. Чому саме енергетика? Тому що після падіння обсягів економіки це остання велика «годівниця». Це мільярди доларів донорських коштів на «відбудову», це гігантські бюджети на захист об’єктів (які, як ми бачили, не захищають) і це бездонна прірва тарифів.
Шмигаль на цій посаді — це гарантія консервації схем. Замість швидкого розгортання сотень об’єктів малого розподіленої генерації (газопоршневі станції, когенерація), які рятують міста від блекаутів і які важко знищити ракетами, новий міністр продовжує лобіювати мега-проєкти будівництва нових атомних блоків. Логіка корупціонера тут залізна: на будівництві маленької станції багато не вкрадеш, і результат видно одразу. А будівництво реактора — це 10 років, десятки мільярдів доларів і можливість сховати будь-які «відкати» в бетон. До того ж, Шмигалю вигідно тримати країну на голці імпорту електроенергії з ЄС. Купувати дорого через фірми-прокладки значно прибутковіше для кишені чиновника, ніж відновлювати власну генерацію. Його прихід в Міненерго — це вирок для наших платіжок і гарантія темряви, яку нам продаватимуть за ціною золота.
Парламентський базар: Анатомія зради на прикладі трьох законів
Але уряд не діє у вакуумі. Його спільником у злочині проти держави є Верховна Рада. Парламент 9-го скликання остаточно деградував, перетворившись на біржу, де інтереси воюючої країни продаються оптом і вроздріб. Втрата траншів ЄС та МВФ — це прямий наслідок того, що депутати проміняли державний інтерес на хабарі від лобістів.
Давайте подивимось на три конкретні кейси січня 2026 року, які яскраво ілюструють, як «слуги» продали майбутнє.
Перший кейс — Законопроєкт №14025 (про цифрові платформи). Це була пряма вимога Європи (директива DAC7). Суть проста: цифрові гіганти (таксі-агрегатори, платформи оренди житла, онлайн-торгівля) мають автоматично звітувати податковій про доходи своїх користувачів. Це удар по тіньовому ринку обсягом у сотні мільярдів гривень необлікованого кешу. Чому закон провалили? Бо лобі тіньової економіки «занесло» в профільний комітет Ради аргумент вагою в кілька валіз доларів. Депутатам стало вигідніше взяти хабар тут і зараз, захистивши надприбутки власників платформ, ніж проголосувати за закон, який би відкрив шлях до траншу МВФ на мільярд доларів. Вони обрали свій кеш замість державного бюджету.
Другий кейс — Законопроєкт №13620 (корпоративне управління). Це битва за контроль над державними підприємствами. Закон передбачав, що директорів стратегічних заводів мають обирати незалежні Наглядові ради, а не призначати міністри. Влада заблокувала цей закон, бо держпідприємства — це гаманці політичних партій. Через ручних директорів з «Енергоатому», «Центренерго» та інших гігантів вимиваються мільярди гривень на закупівлях. Прозорі наглядові ради — це кістка в горлі для кураторів з Банкової та Грушевського. Їм потрібні слухняні виконавці схем, а не ефективні менеджери.
Третій кейс — Законопроєкт №14067 (теплопостачання). Цей закон мав навести лад у чорній дірі комунальних тарифів і боргів. Його просто проігнорували. Чому? Бо на різниці в тарифах і списанні газу на «втрати в мережах» щороку крадуться мільярди бюджетних компенсацій. Робити цей ринок прозорим владі невигідно.
Боргова петля на шиї поколінь
На тлі цього управлінського хаосу новина про пакет допомоги від ЄС на 90 мільярдів євро на 2026–2027 роки подається владою як перемога тисячоліття. Але якщо зняти локшину з вух, ми побачимо фінансову піраміду державного масштабу.
Ми вже винні світові більше, ніж здатні виробити — борг сягнув 109% ВВП. Нам брешуть, що ці 90 мільярдів погасять за рахунок російських репарацій. Але юридичного механізму конфіскації активів РФ досі не існує — Європа заблокувала його, боячись судів. Ми беремо кредит під чесне слово, що «колись» агресор заплатить. А якщо ні? Тоді цей борг ляже тягарем на наших дітей та онуків.
Ба більше, ми беремо ці гроші не на розвиток. Ми беремо їх на проїдання. Лише у 2026 році на обслуговування (лише на виплату відсотків!) старого боргу Україна витратить 513 мільярдів гривень. Вдумайтеся в цю цифру. Це більше, ніж річний бюджет багатьох міністерств. Ми беремо нові кредити, щоб віддати відсотки за старими. Уряд Свириденко-Шмигаля будує класичну схему Понці, закладаючи в ломбард суверенітет країни.
Цифровий концтабір для "холопів"
Але хтось має платити за цей банкет некомпетентності. І оскільки влада не збирається урізати свої апетити, не чіпає офшори, ігрову індустрію та контрабанду на митниці, вона йде по гроші до пересічних громадян.
Під гаслами євроінтеграції будується справжній фіскальний концтабір. Поки олігархи виводять капітали, влада оголошує війну посилкам з AliExpress, намагаючись оподаткувати кожну дрібницю. Готується вбивство спрощеної системи оподаткування (ФОП), що знищить малий бізнес — основу середнього класу. Запроваджується тотальний фінмоніторинг переказів з картки на картку. Логіка «ефективних менеджерів» проста і цинічна: «Ми крадемо мільярди на енергетиці та митниці, а ви, холопи, скидайтеся по копійці, щоб закрити дірки в бюджеті».
Архітектори хаосу
Вся ця потворна конструкція — від безвольної Свириденко до схематозника Шмигаля і продажних депутатів — тримається на одній опорі. Центр ухвалення рішень (і центр гальмування реформ) знаходиться в Офісі Президента. Саме там створили систему ручного управління, яка паралізувала державні інституції. Страх перед незалежними судами та антикорупційними органами там сильніший за страх перед поразкою у війні. Бо незалежний суддя — це загроза владі, а корумпований — це інструмент. Саме Офіс блокує підписання критичних законів, створюючи "пляшкове горлечко", через яке не може пройти жодна реформа.
Вирок
Україна опинилася в епіцентрі ідеального шторму. Але його природа не зовнішня. Його створила жадібність, пихатість та злочинна некомпетентність власної еліти. Уряд Свириденко-Шмигаля, підкріплений «кнопкодавами» з Ради та кураторами з Банкової, — це ліквідаційна комісія України. Вони не патріоти — бо патріоти не крадуть у воюючої країни. Вони не фахівці — бо фахівці не доводять борг до 109% ВВП. Вони — мародери, які живуть за принципом «після нас хоч потоп».
Ще раз: реформи – це НЕ додаткова ноша, яку партнери нав’язують Україні, а НЕВІД’ЄМНА частина нашої стратегії виживання і розвитку. Кожен день зволікань послаблює нашу економіку, підточує довіру союзників і відкладає перемогу. Натомість вчасно виконані зобов’язання не лише відкриють доступ до життєдайних фінансових вливань, але й наблизять нас до європейської спільноти, за чиї цінності ми боремося. Україна вже заплатила високу ціну за помилки 2025 року – майже 4 мільярди євро втраченої допомоги. Повторювати ці граблі у 2026-му ми просто не маємо права. Настав час для рішучих дій: консолідувати зусилля влади, опозиції та суспільства навколо порядку денного реформ, без яких ані перемога, ані відновлення країни неможливі. Це наш спільний фронт, і програти його – значить поставити під удар усе, за що бореться Україна.
P.S. Моя мета не зруйнувати довіру. Моя мета — змусити систему перестати “встигати після дедлайну”, бо наступний дедлайн може бути вже не фінансовий, а фронтовий.
