Росія робить черговий крок до повної цифрової ізоляції. У новій версії Доктрини інформаційної безпеки Кремль фактично оголошує звичайні смартфони, супутниковий інтернет, на кшталт Starlink, західні поштові сервіси та IT-технології інструментами так званого «деструктивного впливу». Про це відкрито заявили на форумі InfoForum-2026. Документ готується Радою безпеки РФ і має стати стратегічною основою для майбутніх законів та прикладних програм. Офіційно йдеться про «зміцнення цифрового суверенітету», але за цією риторикою , як і завжди в Кремлі, прихований зовсім інший курс – побудова системи повного державного контролю над цифровим простором. Нова доктрина передбачає нагляд за всіма цифровими системами без винятку, починаючи від моменту їх створення, і до щоденного використання. Під контроль потрапляє все: програмне забезпечення, інфраструктура, сервіси зв’язку та продукти на базі штучного інтелекту.
Держава фактично претендує на право втручатися на кожному етапі: розробки, впровадження, експлуатації. У практичному вимірі це означає просту річ: якщо ти створюєш, використовуєш або просто володієш «не тим» пристроєм чи сервісом, то ти автоматично опиняєшся в зоні підозри. Межа між національною безпекою та приватним життям стирається, а сам факт підключення до глобального цифрового світу починає трактуватися як потенційна загроза. Під прикриттям гасел про «суверенітет» Кремль рухається не до захисту інформаційного простору, а до його повної ізоляції та централізованого управління. Цифрові технології з інструменту розвитку остаточно перетворюються на об’єкт контролю і на ще один механізм підпорядкування суспільства державі.
За масштабами цензури та обмежень доступу до мережі Росія вже входить до світових «лідерів». А за тривалістю навмисних відключень інтернету вона фактично не має конкурентів – це беззаперечний №1 у світі. Лише у 2025 році в країні було зафіксовано 37 166 годин інтернет-шатдаунів. Вони торкнулися майже всього населення, близько 146 мільйонів людей. Мова йде не про локальні технічні збої, а про системну політику, у якій відключення мережі стає інструментом управління. З великою вірогідністю далі буде ще жорсткіше.
Наступним етапом може стати перехід до «білого списку» дозволених сайтів, коли доступним залишиться лише обмежене коло ресурсів, схвалених державою. Паралельно обговорюється криміналізація будь-якої неконтрольованої комунікації, що остаточно стирає межу між приватним спілкуванням і порушенням закону. Одночасно держава активно розширює системи розпізнавання обличь та створює централізовані цифрові профілі громадян, роблячи інтернет-трафік і повсякденну онлайн-активність максимально прозорими для силових структур.
Навіть звичайне володіння смартфоном або використання іноземного сервісу перестає бути нейтральною побутовою практикою, воно може стати приводом для перевірки, тиску чи прямого переслідування. Оголошення повсякденних телефонів загрозою безпеці автоматично перетворює мільйони росіян на потенційних порушників закону і аж ніяк не через дії, а лише через сам факт володіння пристроєм. У такій логіці володіння дорівнює підозрі, а підключення до глобального цифрового середовища – ризику.
Цей підхід створює широку юридичну рамку для:
- -тотального втручання в приватне життя;
-легалізації свавільних дій спецслужб;
-повного зникнення межі між особистим і державним.
Приватність у такій системі більше не є гарантованим правом. Вона перетворюється на умовний, тимчасовий дозвіл, який держава може скасувати будь-якої миті без рішення суду, без доведеного порушення, під розмитим приводом боротьби з «загрозами».
Вимога державного контролю над цифровими продуктами та системами штучного інтелекту «на всіх етапах» означає і фактичний кінець самостійної ІТ-розробки. Інноваційні екосистеми не працюють у середовищі, де кожен рядок коду може стати предметом перевірки силових структур, а будь-яке технічне відхилення підставою для кримінальної відповідальності. У таких умовах жоден навіть дуже талановитий програміст не інвестуватиме час і репутацію в продукт, розвиток якого залежить не від ринку чи якості ідеї, а від рішень комісій при Раді безпеки або ФСБ. Наслідки цього курсу прогнозовані: відтік спеціалістів, згортання незалежних стартапів і поступове перетворення ІТ-сфери на обслуговуючий механізм для систем стеження та цензури.
Логічним продовженням цієї політики стає ідея «білого списку» дозволених сайтів. Це не регуляція і не адаптація глобальних практик, а свідомий розрив із міжнародною освітою, наукою, бізнесом і культурою. На відміну від Китаю, який поєднує жорсткий контроль із глибокою економічною інтеграцією, Росія рухається за моделлю закритих автократій – ізоляція заради стабільності режиму. Різниця лише в тому, що технічні можливості для контролю тут значно потужніші.
Курс на «білі списки» та обмеження супутникового інтернету означає фактичний вихід із глобального інформаційного простору. Замість розвитку конкурентного ІТ-сектору формується цифрова залізна завіса, яка ізолює громадян від світових знань, підміняє поняття суверенітету відсталістю та ставить політичний контроль вище за економічну раціональність. Сучасна економіка не може функціонувати там, де доступ до мережі зникає за політичним наказом. У таких умовах Росія ризикує закріпитися в статусі країни з архаїчною, повільною економікою, нездатною конкурувати у світі цифрових швидкостей і глобальних інновацій.
Масове цифрове стеження, повна прозорість інтернет-трафіку, централізовані цифрові досьє – усе це не про захист від зовнішніх загроз. Це про страх влади перед власним суспільством. Нова доктрина вибудовується на логіці випереджувального контролю: не реагувати на протест, а зробити так, щоб він навіть не мав шансів виникнути. Розширення систем розпізнавання облич, інтеграція баз даних і постійний моніторинг онлайн-активності мають одну справжню мету – тотальний контроль. Держава формує інфраструктуру, здатну:
-виявляти інакодумство ще до його публічного прояву;
-знищувати політичні альтернативи на стадії зародження;
-карати не за дії, а за «неправильні» думки й зв’язки.
Під гаслом «зміцнення суверенітету» Кремль фактично створює цифрове гетто. Замість розвитку конкурентних технологій – заборони. Замість відкритості – фільтрація. Замість економічного зростання – контроль як самоціль. Такий підхід підміняє саму ідею суверенітету: справжня автономія існує тоді, коли твої технології затребувані у світі. Коли ж доводиться забороняти чужі, це не демонстрація сили, а визнання слабкості. У результаті формується замкнене коло: ізоляція → стагнація → репресії → ще глибша ізоляція. Цей механізм самовідтворюється й потребує щоразу жорсткіших інструментів контролю, аби компенсувати втрату розвитку та довіри.
Часто Росію порівнюють із Китаєм, але це хибна аналогія. Китай поєднує інформаційні обмеження з масштабними інноваціями та глибокою глобальною інтеграцією. Росія ж рухається у бік моделі Туркменістану, але з незрівнянно потужнішими цифровими технологіями стеження. Що робить репресивну систему ефективнішою, а економічні та соціальні втрати значно глибшими. У такій логіці держава стеження стає не тимчасовим інструментом, а основою управління. І саме це, а не «зовнішні загрози», є головним змістом нової цифрової доктрини.
Оновлена Доктрина інформаційної безпеки не захищає Росію і не зміцнює її суверенітет. Вона підміняє розвиток ізоляцією, а свободу – тотальним контролем. Криміналізуючи зв’язок зі світом і підпорядковуючи інновації силовикам, Кремль обирає короткострокову стабільність режиму ціною майбутнього країни. У результаті «цифровий суверенітет» перетворюється не на інструмент сили, а на державну політику деградації.
Секція Дельта групи «Інформаційний Спротив»
