Останні 10 років в Україні була досить популярною ідея про те, ще економічного процвітання можна досягнути лише завдяки розвитку аграрної економіки. Станемо Житнецею Європи як любили казати в нас. І прихильників цієї ідеї абсолютно не хвилювало, що в той же час Україна стрімко втрачала свою промисловість. Абсолютно вся промисловість сприймалась як радянський спадок, якого треба було якнайскоріше позбутись. А на місці знищених заводів можна буде побудувати нову, постіндустріальну, аграрну зверхдержаву. Однак, після початку повномасштабного російського вторгнення стало зрозуміло, що аграрна економіка, на яку ми робили велику ставку, нездатна себе забезпечити власною зброєю. Не спрацювала ставка на те, що при необхідності ми зможемо все імпортувати. Бо не все нам хотять продавати, наприклад далекобійні ракети, і не на все вистачає грошей. А знаєте що саме неприємне в цій ситуації? Що подібні випадки в історії вже були, але чомусь в нас вони не є популярними. І я хочу розповісти вам історію одного такого випадку, а саме про Громадянську війну в США.
Незважаючи на популярну точку зору, протистояння між Південними та Півночними штатами під час Громадянської війни у США було не просто протистояння між прихильниками та противниками рабства.
Це було протистояння двох різних економік: промислової економіки Півночі та аграрної економіки Півдня. І однією з причин виникнення конфлікту між цими різними світами було економічні непорозуміння щодо торгової політики, а вірніше через питання високого мита на імпорт та на експорт сировини. Бо північні промислові штати були зацікавлені у високих митах, щоб зменшити імпорт європейських товарів. А південним штатам не подобалась така політика, бо вони хотіли імпортувати більш якісну продукцію і мита їм заважали.
І ось ці мита були постійним предметом суперечок між південними та північними штатами. Вперше проблема вилилася в серйозну політичну кризу в 1832 році. Після чергового рішення підняти мита до 60%, аграрний штат Південна Кароліна відмовився визнавати закон і пригрозили виходом зі складу США. Ця криза отримала назву Nullification Crisis. Ендрю Джексону вдалося вирішити проблему через загрозу застосувати військову силу, хоча частково центральна влада пішла на поступки.
Проте загроза сепаратизму нікуди не зникла. Просто до певного часу південні штати не наважувалися на відкритий конфлікт. Сигналом для дій стало обрання президентом Авраама Лінкольна. Один за одним, ціла низка Південних штатів оголошували про вихід зі складу США. Першою ж стала Південна Кароліна, потім Міссісіпі, Джорджія, Алабама, Луїзіана і Флорида. І ці 6 штатів оголошували про створення своєї власної держави, де їм не вказуватимуть, що купувати і що робити. Услід хвиля сепаратизму досягла інших південних штатів і ті у свою чергу теж оголошували про вихід. Так, по суті, почалася Громадянська війна в США.
І коли стався розкол, південні штати виявилися повністю непідготовленими до війни. Все промислове виробництво, зокрема і зброї, опинилося в північних штатах. Свого виробництва у них не було. Тому жителі півдня змушені були закуповувати зброю, амуніцію, обмундирування за кордоном у британців, які підтримали жителів півдня.
Ще до початку війни жителі півдня не бачили в цьому проблеми. Більше того, вони були переконані у своїй перевазі! В той час вони спеціалізувалися на вирощуванні бавовни та тютюну і були переконані, що бавовна грає ключову роль економіці США. І якщо розпочнеться війна, то продаючи бавовну на експорт, вони зможуть профінансувати свої військові витрати та купити зброю в інших країнах. А обмеживши власні поставки бавовни вони зруйнують текстильну промисловость Півночі, що розвивається!
І саме цікаве, що жителі півдня всерйоз себе вважали наддержавою. До 1850 року вони забезпечували 77% з 800 млн фунтів споживання бавовни для текстильної промисловості Великобританії. 90% із 200 млн фунтів споживання бавовни у Франції. По суті, Південь США був найбільшим у світі виробником бавовни у світі та фактичним монополістом.
Коли ще криза тільки назрівала, то сенатор від Південної Кароліни Джеймс Хеммонд сказав свої знамениті слова:
«За останній рік експорт США становив 279 млн дол. З них 158 млн доларів це товари Півдня, виробництва яких на Північ немає! Інші 80 млн це дерево та продукти харчування, з яких третина це теж товари Півдня. Таким чином загальний експорт Півдня становить 185 млн дол проти 95 млн дол експорту Півночі!
Також ми відправили на Північ бавовни на 30 млн. Ще тютюну на 7-8 млн. І якщо цю суму відправити на експорт, це дасть нам ще 35-40 млн!
Хто врятував економіку Півночі від фінансової кризи у 1857 році? Ми продали вам 1,6 млн тюків бавовни на 65 млн дол, хоча могли продати його за 100 млн дол! 35 млн ми вам подарували!
Ви не смієте воювати з бавовною! Жодна сила у світі не може з ним зрівнятися. Бавовна - королева!». В українській інтерпретації це може звучати смішно, але це майже дослівний переклад його знаменитої промови.
І коли жителі півдня говорили про свою важливість для економіки США, то їх якось не бентежило, що на початок війни, на Півночі знаходилося 110 тис підприємств. На Півдні лише 18 тис. Що один північний штат Пенсільванія виплавляв 580 тис. тонн чавуну. А всі штати Півдня – всього 37 тис тонн
Північ мала власне виробництво гвинтівок і за час війни виготовила 1,7 млн гвинтівок. Південь не міг виготовляти своїх гвинтівок і воював за рахунок захопленого озброєння, а також імпорту. І на кожну 100 гвинтівок жителів півдня, Північ виробляв 3200 гвинтівок!
Не бентежило, що посилена індустріалізація Півночі призводила до створення робочих місць, зростання міст та збільшення населення, зокрема емігрантів із Європи. Для порівняння 85% населення Півдня було зайнято у сільському господарстві і лише 10% населення проживало у містах. І початок війни в Північних штатах проживало 20 млн. осіб проти 6 млн. населення Півдня. А це означає, що Північ могла мобілізувати значно більшу армію! І за фактом, Північ за час війни мобілізувала 3,5 млн чоловіків, а Південь лише 1 млн. чоловік.
І звичайно, тут не можна було сказати, що Південь був обов’язково приречений на поразку. У півдня були свої геніальні воєначальники, як той же генерал Едвард Лі. І завдяки їм армія Півдня досить успішно оборонялась і навіть проводила наступальні операції. І цілком ймовірно, що їм вдалось би вистояти, якби їм не заблокували вихід до моря.
Північ мала кілька десятків верфей для створення свого флоту, а жителів півдня практично не було своїх потужностей. Якщо на початку війни це не так відчувалось, бо вони позахоплювали кораблі, які в той час базувались в портах південних штатів і навіть декілька доків. Для прикладу, вони захопили військово-морську базу у Вірджиніі, де базувався корабель Меррімак. І після початку війни не маючи змоги евакуювати його до Філадельфії, командування бази вирішило його затопити. Тим не менш, його потім змогли підняти і обшивши металічними листами, переробили в броненосець. І це приклад, як армія Конфедерація відчувала дефіцит кораблів та намагалась використати можливості для збільшення власного флоту. Однак, це їм не допомогло. Бо якщо початок війни Північ майже не мала переваги у флоті, але згодом змогла наростити виробництво і збільшити флот до майже 700 суден проти 100 судів Півдня. І за рахунок цієї переваги і організувати блокаду постачання бавовни з Півдня, коли почалася війна. Тим самим обрушили доходи від експорту жителів півдня, що унеможливлювало фінансувати війну і закуповувати зброю в інших країн. Це поставило економіку Півдня на коліна, що, по суті, вирішило результат війни.
Доречі, якщо навіть зараз подивитись на карту США по регіональному економічному розвитку, то можна побачити, що Південні штати менш розвинені ніж Північні.
