Як “ефективні менеджери” перетворили держпідприємства на PR-цирк і моральний смітник
З приходом в 2019 році слуг народу (фраза Сталіна), держава остаточно була окупована невігласами, збоченцями, моральними виродками, які нічого собою не являли в звичному житті «до».
Я хотів пройти повз бидло-стайлу Смілянського з його ребрендингом Укрпошти за мільойни наших грошей на тлі збитку підприємства у 2.5 млрд грн, але коли він пішов далі в експлуатацію сексуального образу тієї ж 14 річної школярки без спідниці - закрадається підозра що це якась свідома політика з морального розкладання суспільства із середини!
Ну і скажи мені: що в голові у цих людей? На тлі світових скандалів і дискусій про сексуальну експлуатацію неповнолітніх (так, той самий “епштейнівський” нерв, який періодично знову спливає у медіа), державна компанія дозволяє собі рекламну кампанію з сексуалізованим образом “школярки” — міні-спідниця, інтер’єр класу, підкреслена “підліткова” естетика. Це не “креатив”. Це моральний провал і управлінська деградація: державна установа не має права гратися з такими образами, бо це прямий тригер суспільної травми й ризик нормалізації того, що нормалізувати не можна.
І це робить не приватний геній-інфлюенсер у гаражі. Це робить керівництво “Укрпошти” — компанії, яка роками живе в режимі збитків/дефіцитів і при цьому виписує топ-менеджменту космічні винагороди, тоді як на землі — відділення, люди, логістика, “жебрацькі” зарплати й кадровий голод. У таких умовах будь-яка PR-гра з сумнівною естетикою виглядає не просто дурістю — а плювком: у працівників, у клієнтів, у країну, яка воює.
А тепер найцінніше: коли суспільство ставить логічні питання “що це було?”, “хто погодив?”, “скільки це коштувало?”, “за які KPI ви взагалі живете?”, у відповідь з боку “ефективного менеджменту” лунає не відповідальність, а хамство. Ігор Смілянський публічно дозволяв собі обзивати опонентів (“повіями”, “потворою” тощо) — тобто замість звіту й управлінської реакції ми отримуємо стиль “я начальник — ти ніхто”. Це — не менеджмент. Це кастова модель держави, де керівник держкомпанії уявляє себе недоторканним.
Тому вимога до такогг чиновника має бути така:
звільнення Смілянського за втрату адекватності, службове розслідування по всьому ланцюжку ухвалення рішень, публічний аудит витрат на PR/кампанії/підрядників, і відшкодування коштів у разі встановлення нецільових або явно неефективних витрат — через наглядові органи й судову процедуру. Державна компанія — це не приватна іграшка для “маркетингових експериментів” на межі моралі. Це інфраструктура, яка має служити людям, а не бавитися в токсичний хайп.
І ще: варто таких людей відправити до сексолога та психіатру, бо нормальний дорослий чоловік, батько не дозволив би експлуатувати сексуальні образи школярок для досягнення своїх примітивних бажань чи маркетингових цілей, які точно не будуть досягнуті таким потворним способом!
