5 березня 2026 року у місті Ротвайль, що на південному заході Німеччини, керівництво ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини» проводило фінальну передвиборчу зустріч перед земельними виборами у Баден-Вюртемберзі. Для партії, яка стабільно посідає друге місце за рейтингом у країні, але роками не може закріпитися у заможних західних землях, ці вибори мали принципове значення. Серед запрошених не виявилось одного з ключових учасників. Маркус Фронмаєр, кандидат партії на посаду голови регіонального уряду, цього дня сидів не в залі у Ротвайлі, а в літаку до Вашингтона.
Його вибір стає зрозумілим лише тоді, коли розумієш, що саме відбувалося в американській столиці. Там збиралася конференція організації під назвою «Альянс суверенних націй», яку організатори подавали як зустріч 83 обраних політиків із 38 країн і дванадцяти членів американського Конгресу. Повний список учасників так і не оприлюднили, однак аналіз публікацій у соціальних мережах підтвердив присутність щонайменше 23 політиків з дев’яти європейських держав. Серед них були представники Австрії, Бельгії, Боснії та Герцеговини, Грузії, Молдови, Румунії, Сербії та Хорватії. Захід фінансово підтримала організація «Turning Point Action», що в перекладі «Поворотний момент», ця американська організація створена для політичного лобіювання та роботи з виборцями і пов’язана з американським правим активістом Чарлі Кірком. Ініціаторкою створення альянсу виступила республіканська конгресменка Анна Пауліна Луна, а урочисто відкрив конференцію спікер Палати представників Майк Джонсон. Партія «Альтернатива для Німеччини» витратила на участь у заході рівно 35 тисяч євро, що саме по собі говорить про ставлення до цього заходу не як до символічного виїзду, а як до повноцінної інвестиції.
Склад європейських гостей розпадається на дві групи, між якими немає чіткого кордону. Перша об’єднує правопопулістські партії в класичному розумінні. Від «Альтернативи для Німеччини» у Вашингтоні були Марк Бернхард і Анна Ратерт. Австрію представляла Петра Штегер з Партії свободи Австрії. Від бельгійського «Фламандського інтересу» приїхала Барбара Бонте. Хорватію представляв Стефан Нікола Бартуліца з партії «Дім та національне об’єднання». Найчисельнішою виявилась румунська делегація, яку очолював Джордже Сіміон з партії «Альянс за об’єднання румунів», разом з молдавським союзником Василем Костюком.
Друга група виглядає ідеологічно строкатіше, але її об’єднує інша ознака. Грузинська делегація на чолі з Ніколозом Самхарадзе, сербський представник Арно Гуйон із Сербської прогресивної партії, а також чинний член Президії Боснії та Герцеговини Желька Цвіянович і її колега Радован Ковачевич мають задокументовані прямі або опосередковані зв’язки з Росією та регулярно підтримують її офіційні позиції.
Межа між цими двома групами виявляється розмитою, як тільки починаєш розбирати конкретні факти. Австрійська Партія свободи ще у 2016 році підписала офіційну угоду про співпрацю з партією «Єдина росія», яка є основним інструментом політичної влади Путіна всередині країни. Кілька представників цієї ж партії та бельгійського «Фламандського інтересу» брали участь в організованих Росією так званих місіях спостерігачів під час псевдореферендуму в Криму у 2014 році, надаючи цій постановочній процедурі видимість міжнародної легітимності. Сьогодні Партія свободи Австрії виступає проти будь-якої допомоги Україні в рамках європейських механізмів. Румунський «Альянс за об’єднання румунів» неодноразово голосував проти військової та фінансової підтримки України, а Сіміон публічно вимагав «повернення» українських територій з румунськими меншинами. Через ці заяви у 2024 році йому офіційно заборонили в’їзд до України.
Найбільш детально задокументована в цьому контексті фігура Фронмаєра. З 2014 року він підтримує контакти з російськими чиновниками та агентами Кремля, брав участь у скоординованих кампаніях з лобіювання скасування санкцій Євросоюзу проти Росії. Документи 2016 та 2017 років, які потрапили у відкритий доступ, показують, що у Москві серйозно розглядали можливість фінансово підтримати виборчу кампанію Маркуса Фронмаєра до федерального парламенту і прямо характеризували його як потенційного «контрольованого союзника», здатного просувати кремлівські позиції зсередини німецької законодавчої влади. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року риторика Фронмаєра не змінилася. Він виступав проти поставок зброї Україні, заперечував реальну загрозу з боку Росії і вимагав прямих переговорів з Москвою без жодних попередніх умов. У грудні 2025 року Маркус Фронмаєр зустрівся у Вашингтоні з помічником державного секретаря США Дарреном Бітті та заступницею державного секретаря Сарою Роджерс. Темою переговорів були Стратегія національної безпеки США, оприлюднена у листопаді 2025 року, а також загальна ситуація в Німеччині та Євросоюзі.
Саме цей документ дає ключ до розуміння всієї конструкції. Стратегія національної безпеки США від листопада 2025 року прямо визначає підтримку партій і рухів, які виступають проти наднаціональних інституцій Євросоюзу, як елемент американської зовнішньої політики. Ця стратегія просуває наративи про загрозу нелегальної міграції, захист національної ідентичності та суверенітет держав від «глобальних необраних інституцій». Така риторика збігається з меседжами ультраправих партій по всій Європі настільки точно, що збіг виглядає не випадковим. Конференція «Альянсу суверенних націй» відбулась фактично одразу після публікації цього документу і виглядає як перший практичний крок у його реалізації.
Румунський випадок найкраще ілюструє, як фінансовий і політичний виміри цієї мережі пов’язані між собою. Навесні 2025 року партія Джорджа Сіміона підписала контракт вартістю півтора мільйона доларів з американською юридичною фірмою BGD Legal & Consulting, яка спеціалізується на наданні комплексних юридичних та консультаційних послуг, з особливим фокусом на телекомунікаційному праві. Фірма обіцяла організувати зустрічі з президентом Трампом, віцепрезидентом Венсом і держсекретарем Рубіо. Зустрічей з Трампом у підсумку так і не відбулося, проте особисті контакти вибудувалися. У січні 2026 року, на святкуванні річниці переобрання Трампа, Сіміон разом з конгресменкою Луною та конгресменами Ейбом Хамаде й Енді Оглзом розрізав торт у формі Гренландії, прикрашений кольорами американського прапора. Це не була ідеологічна демонстрація заради румунських виборців. Мета полягала в іншому. Використати вашингтонські контакти як важіль у внутрішньополітичному протистоянні з ліберальним проєвропейським президентом Румунії Нікушором Даном.
За усією цією конструкцією стоїть ще один пласт інтересів, який рідко опиняється в центрі уваги. Технологічні та фінансові компанії, які підтримують американський правий рух, давно розглядають Євросоюз як головний регуляторний бар’єр для своїх амбіцій. Європейське законодавство у сферах цифрового управління, обігу криптовалют і застосування штучного інтелекту створює обмеження, які не існують на американському ринку. Так званий брюссельський ефект означає, що ці стандарти автоматично поширюються далеко за межі Європи і фактично стають глобальними нормами. Підтримка партій, здатних розхитати єдність Євросоюзу зсередини, є для цього середовища не ідеологічним вибором, а прагматичним інструментом послаблення конкурентного регулятора.
У підсумку вашингтонська конференція березня 2026 року виявляється не зустріччю однодумців на ідеологічному ґрунті, а точкою перетину кількох окремих розрахунків. Румуни використовують американські контакти проти власного президента. Фронмаєр транслює в американські коридори влади позиції, які документально збігаються з кремлівськими пріоритетами. Австрійська Партія свободи підтримує формальні угоди з Москвою і блокує допомогу Україні. Американський правий рух через цю мережу реалізує задокументовану у Стратегії національної безпеки мету ослаблення Євросоюзу. Навіть попри те що кожен з учасників переслідує власні цілі, сукупний результат їхньої взаємодії єдиний. Формується екосистема, в якій розкол Євросоюзу перетворюється з ідеологічного гасла на цілком практичний і фінансово забезпечений проєкт.
Секція “Дельта” групи “Інформаційний Спротив”
