Вже давно не “іграшки”, не забавки для хацкерів, а реальний інструмент бойового ураження.
У сучасній війні вибухає, долітає, знищує – у тому числі завдяки “кібер”.
Це не завжди і не всім очевидно, тому наведу кілька свіжих прикладів.
Приклад перший, з дослідження кібер-команди Amazon Threat Intelligence.
Хакерська група Imperial Kitten відома належністю до іранського КВІР – Корпусу вартових ісламської революції.
У грудні 2021 вони хакнули міжнародну систему (платформу) ідентифікації морських суден AIS та отримали доступ до її інфраструктури. Завдяки цьому – хакнули у серпні 2022 доступ до камер відеоспостереження, встановлених на борту морських суден по всьому Світу. Півтора роки вони шукали серед усіх камер ті, які їм були потрібні – і нарешті у січні 2024 таки знайшли. Точніше, знайшли 27 січня, а за кілька днів, 1 лютого, єменські хусити запустили ракету проти цього судна. Не попали, але зв’язок між хакерською діяльністю Imperial Kitten та пуском ракети – беззаперечний (на думку Amazon Threat Intelligence).
Зверніть увагу: між першим хаком та пуском ракети пройшло більше трьох років. Це до слова про тривалість підготовки та проведення деяких кібер-операцій.
Другий приклад від тих же дослідників, вже свіжіший, і теж стосується Ірану.
Хак-команда MuddyWater керується тамтешнім міністерством розвідки та безпеки (MOIS). Ця група почала підготовку своїй кібер-операції 13 травня 2025. Результатом її став доступ до камер відеоспостереження в Єрусалимі. Це дало іранцям можливість в реальному часі отримувати інформацію про потенційні цілі у цьому важливому місті. І ці дані активно використовувалися під час масованих ракетних атак проти Ізраїлю 23 червня 2025 – зокрема, для корегування вогню.
Ця операція готувалася лише трохи більше місяця – але результат ураження ракетами був приблизно той самий: тобто майже нульовий.
Це свідчить не стільки про якість підготовки кіберфахівців, скільки про неефективність “кінетичної” частини армії Ірану, зокрема її ракет та БПЛА. Що підтвердив пізніший розгром авіацією Ізраїлю іранської ППО.
Або ось зовсім свіжий приклад з нашої війни.
Ураження підводного човна проєкту “Варшавянка” у бухті Новоросійська стало наглядним та художньо-вишуканим завдяки хакнутій відеокамері спостереження. Але ж мало хто усвідомлює, що завдяки цій же (а мо’ й багатьом іншим) камері - ця операція взагалі стала настільки успішною. І взагалі стала можливою. Адже човен міг же кудись переміщатися, уходити під воду чи ще щось могло заважати ураженню – за цим всім треба було слідкувати та підбирати підходящий час для проходу БЕКів. Про заходи безпеки у бухті теж треба було знати – і тут доступ до камер також сильно допомагає.
Ось саме для цього і потрібні Кібервійська: щоб професійно підготовлені військові готували та реалізовували кібер-операції в інтересах власної армії.
Щоб керувало ними - виключно військове командування, а не політики. Бо ті негайно розгорнуть кібероперації проти пісюнів політичних опонентів.
Щоб “військові” хакери мали чітке уявлення про військо, як воно побудовано та функціонує. Які характеристики та вразливості ворожої техніки. Як організовують військові операції, які існують для цього сили та засоби та безліч інших суто військових практичних деталей – яких не може знати хакер “цивільний”.
А це все вкрай важливо для успішного ведення війни та захисту країни.
Але вітчизняні політики у Верховній Раді значно більше зайняті гіпотетичними виборами, дерибаном залишків держбюджету та перейменуванням непотрібного – ніж голосуванням за законопроект про Кіберсили ЗСУ (нехай і кривенький).
Головнокомандувач Збройних Сил України анонсував, що начебто закон про Кіберсили буде остаточно проголосовано до кінця року - але пан Сирський навряд чи має можливість суттєво впливати на більшість депутатів парламенту, навіть на оту міфічну “монобільшість”.
Було б непогано, щоб вже цього року Кіберсили з’явилися офіційно у ЗСУ – до чого я закликАв вже років 7-8 чи більше. Але чи станеться це протягом останніх 10 днів року – сумніваюся, чесно кажучи: з урахуванням дезорганізованого стада депутатів у Раді, мелодраматично-декоративних “мирних перемовин” та взагалі у зв’язку із легкою розгубленістю у системі державного управління країною після падіння “вічного” Єрмака.
Війна триває і навіть ні разу не зменшується, скоріше навпаки – але таке враження, що політична влада більше заважає, ніж допомагає нашому війську.
Та шось я трохи відволікся. Хотів же розказати лише кібер-складову бойових військових операцій, але не втримався від ширших висновків.
Хоча більшість аспектів війни та й взагалі життя – так чи інакше врешті решт приводять до “політики”. Займаєшся ти “політикою” чи ні – вона тобою точно займається. Тому шо ж.
