Коли 9 грудня 2025 року Андрій Бабіш склав прем’єрську присягу і став найстаршим главою уряду в чеській історії, питання було не в тому, чи зміниться курс країни, а наскільки глибоко він зміниться. Президент Петр Павел офіційно призначив коаліцію у складі партій «ANO», «SPD» та «Мотористів», і вже перші місяці роботи кабінету показали, що зміни торкнулися не риторики, а конкретних цифр, інститутів і зовнішньополітичних орієнтирів. Найнаочніший приклад переорієнтації падає на оборонний бюджет. Попередній уряд Петра Фіали закладав витрати на рівні 2,35% ВВП у 2026 році з поступовим виходом на 3% до 2030-го. Бабіш ще в лютому публічно обмежив стелю двома відсотками, назвавши це максимумом, який Чехія може собі дозволити. Держбюджет на 2026 рік, прийнятий парламентом 11 березня, закріпив реальні витрати на армію на рівні 1,73% ВВП при загальному дефіциті у 310 млрд крон. Це один з найбільших дефіцитів в чеській історії.
Щоб формально наблизитись до розрахункових 2,1%, уряд зараховує до оборонних витрат будівництво автомагістралі D11, який з’єднує Прагу та Східну Чехію, та інші інфраструктурні проєкти, хоча це прямо суперечить стандартам НАТО. Незалежний бюджетний наглядовий орган країни це зафіксував офіційно. Союзники відреагували різко. Посол США в НАТО Метью Вітакер заявив, що нові стандарти Альянсу вимагають витрат на рівні 5% ВВП і жодних відмов бути не може, а посол США в Чехії Ніколас Меррік попередив, що країна ризикує посісти останнє місце серед членів НАТО за оборонними витратами. Для порівняння, більшість країн регіону після 2022 року не скорочували, а нарощували військові бюджети. Польща у 2025 році витрачала на оборону понад 4% ВВП, країни Балтії впевнено рухались до 3%. На цьому фоні чеське скорочення виглядає не як бюджетна необхідність, а як свідомий вибір.
Цей вибір вписується в ширшу картину зовнішньополітичної переорієнтації. Перший офіційний закордонний візит Бабіша красномовно позначив новий вектор. І це не Брюссель і не Берлін, а Братислава і зустріч із Робертом Фіцо. Це не випадковість протоколу. Партія «ANO» у Європарламенті вже об’єдналась у спільну фракцію з партією Віктора Орбана, формуючи регіональний блок, який не стільки інтегрується в ЄС, скільки торгується з Брюсселем. Паралельно уряд готує закон про референдум щодо вступу до єврозони, фактично знімаючи це питання з порядку денного на невизначений строк. У березні 2026 року логіку нового курсу підтвердило ще одне рішення. З чеського МЗС ліквідували департамент із санкцій та протидії російському впливу. Цей підрозділ системно відстежував кремлівські впливи та координував боротьбу з дезінформацією, яка після 2022 року стала одним із ключових елементів гібридної війни проти країн ЄС. Офіційне формулювання звучить як «недопустимість ідеологічної монополії держави». Але ж практичний результат показує, що структура, яка займалась цим напрямом, просто перестала існувати в той момент, коли загроза нікуди не зникла.
Ще виразнішою є зміна позиції щодо України. Кабінет відхилив передачу легких бойових літаків L-159, домовленість про яку досягнув попередній уряд. Скорочено військову допомогу Києву та урізано видатки на закордонну гуманітарну підтримку. До 2024 року Чехія входила до групи країн, які забезпечували значну частку постачання озброєння Україні, включно з артилерійськими системами та боєприпасами. Відхід від цієї ролі змінює баланс усередині ЄС і послаблює спільну позицію в момент, коли війна ще триває. Цей відступ має і суто економічний парадокс. Чехія прийняла понад 380 тис. українських біженців, посівши третє місце в ЄС після Німеччини та Польщі. Лише в першій половині 2025 року вони принесли державному бюджету 15 млрд крон у вигляді внесків і податків, тоді як державні витрати на їхню підтримку за той самий період склали 7,6 млрд крон, це вже вдвічі менше. Тобто з економічного погляду присутність українців вигідна Чехії. Проте уряд чомусь обрав іншу логіку.
Всередині самої країни кабінет Бабіша послідовно тисне на два сектори, які традиційно виконують функцію противаги владі. У березні 2026 року запропоновано перевести Чеське телебачення та Чеське радіо на пряме державне фінансування замість нинішньої абонентської моделі. Чеське телебачення та Чеське радіо це медіа з рівнем довіри аудиторії близько 60%, тобто найдовіренішими в країні. Саме незалежність від державного бюджету формувала цей авторитет. Зміна моделі фінансування означає появу прямого каналу впливу уряду на редакційну політику. Відомий чеський актор Зденек Сверак зі сцени назвав ініціативу не реформою, а «одержавленням». Схожий угорський прецедент вже існує. Після аналогічних змін урядовий контроль над медіапростором тоді перевищив 80%, що радикально змінило умови політичної конкуренції. Одночасно до парламенту внесено законопроєкт про реєстрацію організацій з іноземним фінансуванням, що передбачає штрафи до 15 млн крон та посилений державний контроль. Для більшості організацій громадянського сектору, які працюють за рахунок європейських грантів, такі санкції є економічно руйнівними. Опозиція та правозахисники охарактеризували законопроєкт як пряму копію російського закону про «іноземних агентів». Навіть після часткового пом’якшення ініціативи сам факт її появи сигналізує про зміну ставлення держави до громадянського суспільства, від партнерства до підозри.
Публічна реакція на все це виявилася масштабнішою, ніж, схоже, очікував уряд. 21 березня 2026 року на Летенській рівнині в Празі зібралися близько 250 тисяч осіб. Це найбільша антиурядова акція з 2019 року. Для країни з населенням 10,7 млн це означає понад 2% громадян на вулицях одночасно, що є дуже високим показником політичної мобілізації. Для порівняння, Угорщина у 2010 році, коли Орбан здобув конституційну більшість і розпочав системний демонтаж демократичних інститутів, подібної мобілізації так і не побачила. Протестувальники прийшли з прапорами Чехії, України та ЄС і несли плакати з критикою зближення влади з авторитарними режимами. Серед ключових вимог було зняття парламентської недоторканності з Бабіша у справі «Гніздо лелеки» про шахрайство із субсидіями ЄС на суму близько 2 млн євро. Парламентська більшість заблокувала це рішення. Організатором акції виступив рух «Мільйон миттєвостей за демократію», це та сама структура, яка у 2019 році збирала людей проти першого прем’єрства Бабіша. Те, що вона знову активізувалась у перші ж місяці його повернення, свідчить про те, що суспільний запит на стримування цього уряду є стійким, а не ситуативним.
Утім, порівняння з Угорщиною має свої межі, і ключова відмінність полягає саме в інституційних обмеженнях. Коаліція Бабіша контролює 108 із 200 місць у нижній палаті парламенту, тобто конституційної більшості, потрібної для зміни основного закону, немає і досягти її без нових виборів неможливо. Президент Петр Павел активно використовує право вето, стримуючи найбільш суперечливі ініціативи. І сам Конституційний суд залишається незалежним. Економіка Чехії критично залежить від ринку ЄС, і оскільки на Німеччину припадає близько третини чеського експорту, повний розрив із Брюсселем має не лише політичну, а й пряму економічну ціну. Але інституційні стримувачі не роблять ситуацію стабільною автоматично. І угорська практика показує, що для поступового захоплення держави конституційна більшість не обов’язкова. Достатньо послідовного тиску на медіа, суди та громадський сектор протягом кількох виборчих циклів. За три місяці роботи уряд Бабіша вже зруйнував прозахідний консенсус у зовнішній політиці, розпочав наступ на незалежні медіа та громадянський сектор і відкрито демонструє готовність ігнорувати союзницькі зобов’язання заради внутрішньополітичної популярності.
Найближчий рік буде вирішальним. Не через окремі вибори чи законодавчі голосування, а через відповідь на одне питання. Чи зможе опозиція перетворити вуличний протест на стійку електоральну альтернативу, або Чехія поступово закріпиться як третій елемент у ланцюгу центральноєвропейського популізму поряд із Угорщиною та Словаччиною. Країнами, де демократичні інститути формально зберігаються, але їхній зміст змінюється.
Секція Дельта групи «Інформаційний Спротив»
