Маленький чоловічок у військовій формі стояв і м’яв у руках курточку. У нього були залисини й винувата посмішка на обличчі.
На задніх лапках стояла маленька чорно-біла кішечка і, показуючи на нього правою передньою лапкою, відчайдушно кричала.
-А ще, він щипав мене за попку, лапки, спинку і вушка!
І ще…
Перед нею стояв Янгол-розпорядник, а за столом сидів його помічник, Янгол-реєстратор.
Вони старанно приховували посмішки і намагалися вставити хоч слово.
Але виходило погано. Кішка кричала і перебивала всіх. Вона намагалася довести, що ця людина знущалася над нею і взагалі поводилася з нею дуже погано.
-А ще! Ще він силоміць носив мене на руках і гладив, коли я не хотіла.
Янгол-розпорядник, стримавши посмішку, звернувся до маленького солдата.
-Як же вам не соромно, так знущатися над бідною кішкою!
Відчувши підтримку, та розпалилася ще більше.
- А ще він змушував мене їсти несмачні консерви і спати з собою ночами. Укладав поруч і гладив.
Ось!!!
-Це обурливо.
Зауважив Янгол-розпорядник і, обернувшись до помічника, сказав.
-Все найдокладніше запишіть.
-Так, так.
Підхопила чорно-біла кішка.
-Все запишіть, як цей негідник знущався наді мною і порушував мій особистий простір!
-Як це сталося?
Тихо запитав помічник у Янгола-розпорядника.
Той зітхнув і відповів.
Так само тихо, нахиляючись до вуха помічника.
-Спочатку ракета влучила в їхній будинок, усі загинули. Крім нього та їхньої кішки.
Кішка була улюбленицею його дітей.
Потім він забрав її й пішов до армії, щоб помститися.
Вона весь час, чомусь, звинувачувала його у загибелі всієї родини.
І через рік. Шахед увірвався до їхнього бліндажа, коли той спав із тією кішкою після чергування.
Ось так і сталося.
Янгол-реєстратор зітхнув.
— Жах.
Сказав він і знову схилився над книгою, в яку й записував усе.
А кішка, стоячи на задніх лапах, продовжувала кричати, показуючи лапами на свого кривдника. Вона звинувачувала його в усіх можливих і неможливих проступках, а той.
Стояв і м'яв у руках курточку, якою вони з кішкою й укривалися в останню хвилину.
На його обличчі застигла збентежена посмішка. Він час від часу розводив руками й намагався вибачитися.
— Так. Все!!!
Перервав висловлювання кішки Янгол-розпорядник.
-Чи є у вас хоч щось, що можна заперечити проти цих тяжких звинувачень?
Тяжких!
Звернувся він до маленького солдата з залисинами.
Той подивився на Янгола і важко зітхнув.
-Ну, що ж.
Сказав він.
-Все, що вона каже, це правда.
І в загибелі сім'ї я теж винен. Якби я тоді наполіг і ми пішли з дому, то всі були б живі.
-Ось, ось!
Підскочила кішка.
-А я що казала! Тільки він один у всьому винен.
-Ну, що ж.
Продовжив Янгол-розпорядник, звертаючись до помічника.
-Раз заперечити нічого, то рішення моє таке.
Він показав пальцем на солдата.
-Ти вирушаєш до пекла за всі свої гріхи. І за знущання над цією кішкою, теж. Назавжди!
А ти.
І він повернувся до чорно-білої кішечки, яка так і стояла на задніх лапках.
-А ти будеш жити на Веселці. Там є особливе місце – Світла галявина. Де живуть кішки та коти. Їжі там скільки хочеш, немає холоду, злоби та холодної зими. Будеш там жити з такими ж, як ти, і гратися на своє задоволення. Вічно.
Кішка замовкла й, озирнувшись, подивилася на солдата, що похилив голову.
— Ти що це?
Запитала вона тихим, але якимось дуже зловісним шепотом Янгола-розпорядника.
— Ти що це?!!
Повторила вона й раптом.
Раптом почала збільшуватися в розмірах. Спочатку стала розміром з вівчарку, а потім виросла і затулила собою маленького солдата.
-Ти що? Хто тобі сказав, що ти можеш мою людину відправити в пекло?!
Та я тобі!!!
Та я тобі всю морду роздряпаю і твої огидні очі вирву!!!
І раптом.
Величезна кішка, сичачи від злості, стрибнула вперед і обов'язково. Обов'язково накинулася б на Янгола і виконала свої погрози, якби між ними не виникла непроникна, але прозора стіна.
-Що, боягуз?!!!
Кричала кішка і дряпала своїми кігтями стіну.
-Що, сховався? Я тебе дістану!
Я тебе з-під землі дістану!!!
Не смій відправляти його без мене нікуди!
Хто ж, крім мене, подбає про цього недотепу?
-У Пекло з ним підеш?
Запитав Янгол-розпорядник, підійшовши ближче.
-Раз не можна нам разом на Веселку, то само собою зрозуміло. У Пекло.
-А чи розумієш ти, що це назавжди? Змінити вже нічого не можна буде.
Чорно-біла кішечка раптом знову стала маленькою і підійшла до солдатика.
Вона встала на задні лапки і, спершись передніми на його праве коліно, благально нявкнула.
Солдат нарешті скинув свою вже не потрібну куртку і, простягнувши до неї руки, підняв її та притиснув до себе.
Кішка обернулася і поглянула переможним поглядом на Янгола-розпорядника.
Солдат посміхався.
Чомусь посміхнувся й Янгол-розпорядник.
— Відправляй.
— Сказав він помічникові.
Той завагався на секунду і тихо прошепотів.
-Куди відправляти? У Пекло?
Обличчя Янгола-розпорядника витягнулося від подиву, а очі округлилися.
Він нахилився до самого обличчя помічника і прошепотів щось.
Той підскочив від несподіванки і кивнув на знак згоди.
Солдат з кішкою на руках зник.
А черга рушила вперед.
-Можна сказати?
Запитав помічник.
Янгол-розпорядник знову нахилився до нього.
-Я хотів зауважити. Що якби я був людиною, то теж хотів би так піти. Теж хотів би, щоб ось так. Швидко й обіймаючи свою кохану істоту.
Суворий вираз обличчя Янгола-розпорядника розгладився і зник.
Він подивився на Янгола-реєстратора і зауважив.
-Можливо.
Можливо, ти не такий вже й безнадійний, як я думав.
А в цей час.
Солдат із кішкою на руках у подиві кліпав очима й озирався навколо.
Це не було Пекло, і там, зовсім поруч. До них бігли добре знайомі їм люди.
Двоє восьмирічних дітей. Дівчинка й хлопчик. Трохи позаду них — висока жінка років тридцяти п’яти. А позаду них. Його батьки, з якими вони жили, коли в їхній будинок влучила ракета.
Кішка вирвалася з рук солдата і кинулася до дітей.
— Ти зрозумів, чому?
Запитав Янгол-розпорядник у ангела-реєстратора.
— А що тут незрозумілого?
Відповів помічник.
-Вона його своїми маленькими лапками і у самого Диявола вирвала б.
-Це точно.
Посміхнувся Янгол-розпорядник і додав.
- Усе діло в любові.
До них підходила ціла родина з Маріуполя.
Загарбники скинули на їхній будинок бомбу. А за ними стояла довга черга з їхніх сусідів.
І кінця-краю цій черзі не було.
Складена з трагедій і смерті, принесеної на їхню землю загарбниками.
Йшов п'ятий рік війни.
Олег Бондаренко-Транський
