Вона середнього віку. Добра, щира і... контужена.
За цю війну двічі була відкинута вибуховою хвилею на кілька метрів, від чого тепер у неї постійно трясеться голова. Вона не може це зупинити.
Я слухаю її розповідь, і у мене ком в горлі.
Цієї ночі о 4 ранку над моїм дахом пролетіло вісім реактивних шахедів. Вони змішалися в один великий вирій, і гул від них, помножений на вісім, а ще шалена стрілянина, досі в моїй голові.
Можливо, ми ніколи вже не будемо повністю здорові. Я буду завмирати від жаху, почувши якісь звуки, і через десять, і через двадцять років, будь-де. Якщо доживу. Прокидатися від фантомних вибухів, які мені маритимуться.
Вона назавжди ризикує залишитись наодинці зі своїми симптомами.
Харків.
Ось такі "Великодні свята"



















