"Тільки Факти..." - Олег Шарп

Те, що я називаю своїми оглядами, не є якимось ексклюзивом. Це я навіть аналітикою не можу назвати. Таке поняття, як інсайд, теж нічого не варте – наразі будь-який інсайд, навіть якщо він отриманий з Білого дому або кремля, живе максимум тиждень – далі просто втрачає свою актуальність. Тому моя мета - систематизувати вже відомі факти доступною мовою – щоб вони (ці факти) лягли у логічній послідовності на тлі вируючого моря різношерстої інформації. Поїхали…

Угорщина.

Дивує наступне: а давайте поки не радуватись перемозі Мадьяра – він виходець з партії «Фідес», не хоче вступу України в ЄС, і взагалі темна конячка.

Контрпропозиція: а давайте радуватись! Є аксіома, яку багато хто не хоче сприймати як аксіому: ніхто не повинен бути більш проукраїнським, аніж самі українці. Тож від Мадьяра ми повинні очікувати лише дві речі: у найближчій перспективі - зняття вето на кредит Україні у 90 млрд. дол, у довгостроковій – не блокування солідарних рішень Єврокомісії щодо України. Все!

По першому пункту Мадьяр висловився абсолютно однозначно: вето Будапешту щодо кредиту буде знято, як тільки сформується новий угорський уряд – про це Мадьяр офіційно заявив Урсулі не далі, як вчора. Перший транш ми отримаємо (навіть назву точну дату) 25-27 травня. У чому затримка? Як я вже сказав, у формуванні нового уряду в Будапешті, який навряд чи буде узгоджений до неформального засідання Європейської ради у Нікосії, яке відбудеться 23 квітня – це раз. І у низці бюрократичних процедур, які займуть один місяць – це два.

Логічне питання: а чому тоді новий премєр йде стопами Орбана і не хоче сам брати участь у фінансуванні цього кредиту? Відповідь: бо не дурний. З огляду на те, що Орбан і Фіцо у минулому році вже узгодили НЕучасть цих двох країн у фінансуванні України, новий угорський очільник повинен клацати підборами у повітрі, рвати на собі сорочку і кричати: «Пустіть мене, я хочу віддати угорські гроші Україні!», чи як? Ніколи це не зробить розумний керівник держави, яка сама у боргах як в шовках, і сама потребує багатомільярдної допомоги з боку ЄС. Коли болотна лавочка закрилась, «Дружбу» якщо й поновлять, то не більше, аніж на півроку, а газ Будапешт у перспективі отримуватиме лише через хорватський газогін, гроші угорцям будуть потрібні як ніколи.

Так що ще раз: гірше Орбана в Європі не було ніколи, а зараз у будь-якому випадку буде краще. Бо (повторимо як лічилочку) ніхто у світі не повинен бути більш проукраїнським, аніж самі українці.

Що стосується заяв Мадьяра про неможливість вступу України в ЄС у найближчій перспективі, то це від лукавого. Проти, перш за все, не Угорщина, а Франція, Німеччина, Нідерланди та Італія. Так-так, та Німеччина, канцлер якої усіма силами підтримує Україну і підписав сьогодні купу військових контрактів з Києвом. Причина проста: навіть післявоєнна Україна – величезний економічний тягар для Брюсселя, а ЄС – величезний економічний тягар для Києва. Поки що краще мати від Європи кредити, які ми навряд чи повертатимемо, та інші «плюшки» без обовязкового виконання Києвом дуже суворих правил Євросоюзу (Болгарія не дасть збрехати).

Нікуди ми не дінемось – будемо і в НАТО, і в Євросоюзі. Проте, зараз для Києва на часі, перш за все, регіональні військові союзи, а ЄС від нас нікуди не втіче – усі там будемо. Причому, при житті всіх моїх читачів.

І останній глобальний момент у контексті результатів угорських виборів… Ефект Трампа - як баг, а не фіча. Підтримка з боку американських правих стала «поцілунком смерті для Орбана». Бо наразі політика Трампа є вкрай непопулярною серед європейських виборців. На даний момент більшість європейців сприймають США як свого ворога або конкурента. Ставлення до Америки під владою Трампа у Старому Світі гірше, ніж до Китаю. Це ламає всю електоральну стратегію європейських правих, які отримували підтримку з боку Білого дому. Тепер їм терміново доводиться уникати Трампа і все активніше його критикувати. Нещодавній референдум, який проводила союзниця Трампа Джорджа Мелоні в Італії, також провалився. Нині програв Орбан. Наступний на черзі – можливо, Найджел Фарадж у Британії. Йому на п'яти наступають несистемні ліві з зелених партії, які критикують Трампа.

Як результат, ми побачимо зростання популярності лівих у Європі, які набиратимуть політичні бали за рахунок протистояння з Трампом. Правим же доведеться вкрай нелегко. Це не добре і не погано – це те, що треба буде прийняти і враховувати.

Такі от глобальні наслідки виборів у маленькій європейській країні…

Близький Схід

Чим закінчиться американська авантюра (а це авантюра) поки не знає ніхто, включаючи самого Трампа. «Бібі» (Нетаньяху) 16 років ловив «на слабо» американських президентів, і нарешті піймав Трампа.

Ні-ні, я навіть сперечатись не буду, що аятоли і КВІР – інфернальне зло, але скажу відверто: радники американського президента з Близького Сходу – так собі профі. Велика надія була на те, що одномоментним ударом будуть виведені з ладу не тільки основні військові об`єкти Ірану, але й усі її керівники. На цьому тлі Вашингтон розраховував на значний соціальний спротив з боку опозиції. Мало того, цій опозиції Пентагон направив через курдів величезну кількість зброї. Але от незадача: підземних ракет у Ірана виявилось разів у 10 більше, аніж доповідала розвідка, а на заміну вбитих ісламських керівників приходять нові – і вони не бояться бути вбитими.

Це США можуть заради спасіння одного пілота покласти два літаки, три гелікоптера і ризикувати життям спецназу. А іранці готові тілами своїх співгромадян обкласти великі електростанції і прийняти «мученицьку смерть» за свою віру – це їм навіть у кайф, бо через хвилину вони вже в обіймах Великого Аллаха! І як вишенька на торті – ту зброю, яку Трамп направив іранській опозиції через курдів, курди (барабанний дріб…) тупо залишили собі – мовляв, самим потрібно. Пагані радники з БС у Трампа…

Але не у цьому головний цимус. Головне, що втрачає Трамп - це статус союзника США. Що отримали країни Затоки від цього статусу? Гарантії безпеки? Взагалі щось прямо протилежне. На цьому тлі модель союзницьких відносин для України, членів ЄС, а також завжди лояльних до США країн Близького Сходу тріщить по швах.

Наразі сенс дій Трампа зрозумілий, він прагне показати Ірану, що США не дозволять йому володіти Ормузькою протокою, і якщо Іран продовжить блокувати прохід кораблів або стягувати з них плату, його власні танкери не пропустять вже США. На цьому тлі США можуть використати морську блокаду Ірану для нарощування експорту своєї нафти. За даними Fox news, до регіону прямують 121 порожній танкер, частина з яких здатна перевозити до 2 млн барелів. Трамп заявив, що держави, які зіткнулися з перебоями через ситуацію в Ормузькій протоці, можуть звернутися до американських постачань енергії. Але ж ви розумієте, що це не вихід, а чергова авантюра. І що це так не працює.

Проте, посередники не втрачають оптимізму, Пакистан (за спиною якого Китай) продовжує докладати зусиль, щоб переговори тривали. Хоча немає підтверджень щодо наступного раунду 16 квітня, ніхто не сумнівається, що як мінімум продовжиться обмін пропозиціями через Ісламабад. А от якщо продовження не буде, ми побачимо продовження війни на виснаження, перший крок до якої було зроблено вчора.

Загалом, я не вірю, що США та Іран зможуть домовитися на чисто американських умовах. Іран дає зрозуміти, що готовий терпіти далі, передумови для їхньої капітуляції поки не склалися, а Трамп настільки зав'яз, що його марнославство не дозволяє йому відступити. Проте, якимось чином відступити доведеться, інакше світова економіка увійде у стрімку рецесію, однозначно зачепивши США – і це перед виборами у Конгрес. Боюсь, що нова угода між Вашингтоном та Тегераном може бути набагато гіршою від угоди Обами, вихід з якої ініціював Трамп, що і призвело його в результаті до нинішнього стану речей.

Прочитав у когось і ставлю в якості резюме: "Це ж Сполучені Штати Америки. Країна, яка зробила атомну бомбу, комп'ютер, ракету для польоту на Місяць, мікропроцесор, інтернет, Боїнг 737, старлінк, ChatGPT та спіннер. Країна, яка в роки війни навчилася пекти авіаносці та стратегічні бомбардувальники як пиріжки. Найбагатша країна у світі, зрештою. Ну, не можуть у такій країні підготовкою до великої війни займатися виключно бенеді! Виявилося – при Трампі можуть…"

США

Як результат вищевикладеного, у США спостерігається найвища інфляція за 2 роки через зростання цін на бензин - в березні вони (ціни) на підскочили на 21,2%!

Дехто навіть пише, що ось-ось рухне долар. Це, звичайно, маячня і я швиденько поясню чому.

Справа в тому, що долар - це єдина валюта у світі, здатна поглинати сотні мільярдів і навіть трильйони без руйнівних наслідків для ринку. На ринках є така проблема: якщо на нього приходить великий покупець чи продавець (Сорос, наприклад), то він може обрушити вартість того чи іншого активу. Щоб цього не сталося, ринок має бути настільки глибоким, щоб сам масштаб окремого гравця перестав мати значення. Американська фінансова система — єдина у світі, де така умова виконується за будь-якого обсягу угод. Торгівля нафтою та газом – це не причина домінування долара, а слідство. Тому долар — це найбезпечніша валюта з погляду ринкових коливань, все інше - псевдоекономічна маячня.

Між тим, тему інфляції вже розкручують демократи. Бо війна Трампа добиває позиції республіканців усередині США, і на майбутніх виборах до Конгресу очікується впевнена перемога синіх, якщо не станеться якогось дива. І тоді Америка повернеться, нарешті, до традиційної для себе системи противаг та стримувань. А це, по суті, кінець «бєспрєдєлу» Трампа. Єдині три фактори, які можуть його умовно врятувати – це значне зниження цін на бензин усередені США, швидкий вихід з іранської війни і peace deal на українському напрямі.

Поки ж, Трамп як скажений пес кидається на усіх з образами - від Папи Римського до Стармера, від саудівського шаха до Мерца. Навіть його давня подруга Мелоні була вимушена трохи вправляти мозок Донні-фантомасу, що розбушувався. Проте, скоро все зміниться. У штабі кажуть, що тиск буде і на Київ, і на москву. І може навіть на москву більше, бо з якогось часу ми стали набагато менше залежати від Вашингтону, на чому я детально зупинявся у своєму попередньому дописі. 

Московія

Надмірні надії на те, що перекриття Ормузької протоки дозволить болотним наростити експорт, обернулися масштабним інфраструктурним колапсом. Удари наших безпілотників вивели з ладу колосальний обсяг портових та нафтопереробних потужностей. На момент піку атак ця цифра доходила до катастрофічних 40%.

Через пошкодження терміналів в Усть-Лузі болотні НПЗ втратили можливість відвантажувати за кордон мазут - темний нафтопродукт, на який припадає до третини переробки і абсолютно не затребуваний усередині країни. Заводські резервуари швидко переповнюються цим неліквідом. Качати сировину, яку фізично нікуди зливати, більше неможливо.

 І це не якісь "тимчасові труднощі", а серйозні втрати: нафту доводиться перенаправляти за складними схемами, переплачуючи за доставку. У березні вартість фрахту з Балтики до Індії перевищила 20 доларів за бочку, що в рази вище за довоєнні показники. Ефект цієї стратегії вже відображений у сухих цифрах Мінфіну: нафтогазові доходи федерального бюджету в першому кварталі 2026 року були на 45% нижче за рівень минулого року. Такої дірки за підсумками першого кварталу не було жодного року війни.

Звісно, росія виграла від підвищення цін на нафту та витрачання величезної кількості американських боєприпасів, які тепер не дістануться Україні. Але треба розуміти, що у світовій політиці все, що відбувається на Близькому Сході у ці тижні, є лише одним актом п'єси. Скоріш за все, він (цей акт) до середини травня завершиться, і все повернеться для болотних взад.

Навіть російські оглядачі пишуть, що у найближчі місяці, незалежно від того, як далі розвиватиметься ситуація з війною, найбільш імовірною загальною тенденцією для Московії залишиться посилення держконтролю, обмежень та закритості. Основний сценарій: «продовження війни + подальше закручування гайок». Тобто інтенсивність бойових дій знижується до навколонульового рівня і подається суспільству як досягнення поставленої мети. Проте створений за останні роки апарат контролю – від блокувань інтернету до ідеологізації шкіл – нікуди не подінеться.

Десь накопичення цього пару може стати критичним для кремля, але я б не став на це сподіватись - тому більше покладаємось на наші та європейські сили, а не на "чорного лебедя" у Московії.

НАТО/ЄС

НАТО нам у найближчі роки не світить, але навіщо нам НАТО з Трампом, який хіба що не молиться на путіна? Тому ЄС готує запасні союзи на випадок кризи в Альянсі, і у цих планах є Україна.

Наразі існує три драфта таких союзів:

JEF – група швидкого реагування для північноєвропейських країн під керівництвом Британії, і серед її партнерів є Україна.

NordOst – альтернативний першому союз за участі Британії, Німеччини, Польщі та України.

Nordefco - оборонна співпраця між Данією, Фінляндією, Ісландією, Норвегією, Швецією та країнами Балтії.

Такі невеликі за розміром регіональні союзи швидше приймають рішення, мають чітко вираженого спільного противника та мінімальну бюрократичну процедуру. Їх роль більше стримуюча, аніж войовнича, але в сучасних умовах, коли НАТО переживає серйозну кризу, вони можуть бути більш ефективними, аніж Альянс. Перебудова європейської безпекової системи тільки починається, а Московія сама винна, що сита та лінива колись Європа швидкими темпами перетворюється на незалежний від США військовий табір. За що боролись, як кажуть...

З останніх новин на цьому треку хочу виокремити наступну... Країни ЄС розробляють план створення міжнародної коаліції для забезпечення судноплавства в Ормузькій протоці без участі США, - The Wall Street Journal. Йдеться про місію після завершення конфлікту, спрямовану на розмінування та супровід судів. При цьому європейські країни мають намір діяти поза межами американського командування.

Китай

Головні вершки від нафтової кризи збирає не росія, а КНР. Використавши Іран як свою проксі-силу, Пекін дав зрозуміти Вашингтону межі його військових можливостей і відібрав у нього значну частину арабської нафти (з лишком компенсувавши втрати у Венесуелі). А ще, як зазначає Reuters, склалась досить парадоксальна картина. Китай — найбільший імпортер нафти, але саме він зараз краще за інших переживає енергетичний шок. Окрім цього, відзначається зростання інтересу до китайських активів. Як не дивно, китайські акції падають менше, ніж в інших країнах, юань залишається стабільним, інвестори починають вважати Китай «тихою гаванню» та переносять туди гроші. Гроші несуть у китайські технології, споживчий сектор та «зелену» енергетику. Це, звісно, тимчасове явище, але воно досить симптоматичне. Якщо до середини травня нічого не зміниться, Трамп поїде до КНР зі слабкими переговорними позиціями. Ну, а хто йому доктор?

Україна/війна

Скажу чесно: наразі я дивлюсь на перспективи чинити спротив Московії набагато оптимістичніше, аніж 2-3 місяці тому. Так, Україна отримує жорсткі ракетні та інші удари у свій тил. Але я подивився статистику американських джерел: кількість російських ударів котрий місяць залишається приблизно на одному рівні, а ракетних навіть зменшується. У той час, як за той же період ЗСУ збільшили збитки росіян вглибині їх територій майже вдвічі. Єдине, у чому ми наразі маємо дефіцит – це ракети до Patriot та інших західних систем ППО. У всьому іншому ми крок за кроком доганяєм і навіть переганяємо росіян. Самі та у співробітництві з європейськими країнами.

Це не шапкозакидання і не ейфорія. Це відчувається й із заяв самих сосіян. Давно вони вже не згадують «денацифікацію та демілітаризацію» України. Пєсков вже прямо каже: віддайте нам залишки Донбасу і ми відповземо.

Тобто, для них гостро стає питання цілей війни та сумірності з ними засобів їх досягнення. Вже зараз на болоах у багатьох виникає питання - а чого такого цінного є в 17% території Донецької області, що заради оволодіння нею потрібно продовжувати війну? Чому не можна зупинити її по лінії фронту, якщо на це, хай і вимушено, але погоджується Україна, після чого оголосити про свою "побєду"?

Цитую чергового Z-блогера з цього приводу: «…по всем этим атакам хохлятских дронов. Все ведь на самом деле лишь только начинается. Глушиться это не будет, ибо терминал Старлинк устанавливают на гребень дрона, разворачивая вверх на спутник, а значит вся эта РЭБ наземная, и бессмысленные отключения связи, работать не будут. Плюс у хохлов уже применяются отличные ретрансляторы. Производства дронов развернуты по всему ЕС поэтому через пол года массированные атаки будут по масштабам превосходить то что происходит сейчас в десятки раз. Что останется от нефтяных терминалов каждый может догадаться сам».

Мінуси? Не бачу.

А ще Україна перетворилася на антиросійський "таран", який завдає ударів по сферам інтересів москви у ключових регіонах світу. Зокрема, Київ намагається скористатися шансом на зміну політики монархій Затоки в російсько-українській війні з завуальовано проросійською, якщо не на антиросійську, то принаймні на відсторонено-нейтральну. І якщо Київ в цьому досягне успіху хоча б на чверть від очікуваного, зміни в москві мало кому сподобаються.

Так, Україна ніколи не була важливим гравцем на Близькому Сході. І навряд чи вона їм стане в найближчій перспективі. Але треба бачити, як Київ намагається пристосувати до своїх потреб та потреб цей регіон.

А ще є Лівія з де-факто трьома українськими військовими базами, які нищать російську логістику у Середземному морі; невеликі, але несуть серйозні проблеми українські групи ГУР у Центральній Африці та низці інших країн та напрямків.

І не варто зневажливо говорити про активізацію української політики на Близькому Сході – мовляв, треба спочатку на своїй території з росіянами розібратись. Розберемось. Але коли, як не зараз - у період найвищої точки світової турбулентності - продемонструвати суб`єктність існування України? Бо це гра у довгу та заділ на майбутнє. Зеленський це робить – не Зеленський, мені по цимбалах. Я україноцентрист, і коли бачу результат на користь України, визнаю його.

Згадався один бородатий анекдот…

Одружився узбек на українській козачці, каже:

- Коли я приходитиму з роботи і в мене тюбетейка на лівий бік зсунута, значить, я ласкавий буду, подарунки даруватиму, любитиму. А коли тюбетейка на правий бік - я злий буду, лаятися буду.

- Дорогий, ось коли ти прийдеш додому з роботи, а я спокійно по хаті пораюсь - значить, і ласки тобі будуть, і борщ і плов приготований, а якщо ти прийдеш, а я тебе біля порога зустрічаю, то мені пофіг, на яку сторону твоя тюбетейка.

Це я до чого… Як вже писав, найближче вікно можливостей щодо закінчення нашої війни відкриється у серпні-вересні. Звісно, Вашингтон давитиме на нас. Але Краматорсько-Слов` янську агломерацію ніхто здавати не збирається – це стратегічний для нас регіон, і військові знають про це. Це наша земля, і живуть там наші люди. І пофіг, на якому боці у Трампа з путіним тюбетейка. Головне, що Європа нас не зрадить – тим більше, що Орбана більше немає, а Фіцо без нього сидить як миша під віником.

Коротше, допомагаємо армії чим можемо (у нас ще незакритий збір!), а там буде як буде.

Незабаром знову буду у Києві, може зустрінемось, якщо хтось захоче.

Здолаємо. З повагою, Олег Шарп