Сьогодні ми є свідками не випадкової кризи, а цілеспрямованої політики, що реалізується під виглядом «стабілізації», але насправді веде до системного винищення незалежного українського бізнесу. Імператор Тиберій колись мудро сказав: «Хороший пастух стриже своїх овець, а не здирає з них шкуру». На жаль, нинішня владна команда обрала саме тактику «здирання шкури», перетворюючи країну на цвинтар підприємницької ініціативи. Це термінальна стадія перед смертю власної економіки України.
Смертельна інфляційна спіраль та операційний зашморг
Ринок, зокрема його найбільш критичні медичний та інфраструктурний сегменти, стиснувся до межі. Бюджети замовників, включно з державними, прозоро натякають на колапс, обмілівши до критичного рівня. Купівельна спроможність населення, виснаженого роками війни та інфляції, знаходиться на дні.
Конкуренція деградувала до примітивного, самогубного демпінгу. Компанії змушені працювати з нульовою або навіть стабільно від'ємною маржинальністю, проїдаючи останні обігові кошти та товарні запаси. Це не бізнес-стратегія — це спроба відтягнути неминучий кінець. За нульової рентабельності будь-яке підприємство, що виплачує зарплати та податки, приречене. Каскадне банкрутство цілих секторів — лише питання часу.
На цьому тлі операційні витрати демонструють аномальне та неконтрольоване зростання, яке нічим не компенсується:
Орендний зашморг: Збільшення на 25% за офіси та 20% за склади. Орендодавці, самі затиснуті податковим пресом, намагаються врятувати власну рентабельність, перекладаючи збитки на плечі бізнесу. Наслідок — масова втеча багаторічних орендарів та порожні поверхи бізнес-центрів.
Енергетичний колапс: Подвоєння вартості електроенергії, до якої додаються капітальні та супутні витрати на автономну генерацію (паливо, обслуговування, амортизація обладнання).
Логістичний параліч: Збільшення на 70% через перманентне подорожчання палива, мастильних матеріалів та запчастин.
Фіскальна ілюзія: 58% реального податку та свідомий обман
Найцинічнішим елементом цієї системи є архітектура оподаткування, яка свідомо побудована на брехні та маніпуляціях. Держава свідомо підтримує міф про «помірне навантаження», штучно розділяючи збори на ті, що утримуються з працівника (ПДФО, Військовий збір), і ті, що лягають на фонд оплати праці (ЄСВ).
Це примітивний, але дієвий адміністративний фокус: заплутати систему так, щоб найманий працівник не усвідомлював реальних обсягів вилучень, а своє невдоволення малими доходами спрямовував виключно на роботодавця.
Давайте подивимося на реальну математику. Візьмемо середню ринкову заробітну плату спеціаліста у Києві — 35 000 грн на руки (нетто). Щоб виплатити цю суму, компанія має витратити загалом 55 454 грн.
Отримано працівником: 35 000 грн.
Сплачено державі: 20 454 грн (це сума ПДФО, ВЗ та ЄСВ).
Співвідношення сплачених податків до суми, отриманої працівником: 58,4%.
Я би назвав це легалізованою експропріацією в інтересах правлячого класу а не народу, яка унеможливлює накопичення капіталу та розвиток будь-якого бізнесу, що не має доступу до корупційних потоків. А зібрані з бізнесу кошти йдуть не розвиток ВПК чи інфраструктури, а на корупцію і виведення ресурсів правлячою елітою корупціонерів-грабіжників.
Корпоративний феодалізм
Протягом найближчих двох років (2026–2028 рр.) прогнозується масштабна зачистка економіки. Ми є свідками переходу від ринкової економіки до моделі корпоративного феодалізму. В цій системі життєздатність компанії визначатиметься не її інноваційністю (що критично, наприклад, для розвитку сучасної медичної інфраструктури), а виключно рівнем доступу до владних кабінетів.
Зрощений із владою великий бізнес перебуває у штучно створених тепличних умовах:
Доступ до ренти: Поки незалежний бізнес бореться за клієнта, чия платоспроможність падає, квазімонополії освоюють гарантовані державні бюджети. Для них немає кризи, адже джерело їхнього фінансування — це податки тих самих підприємців, що банкрутують.
Адміністративний імунітет: Силовий тиск, рейди контролюючих органів та нескінченні перевірки де-факто не застосовуються до компаній, афілійованих із політичними центрами впливу.
Монополізація ціноутворення: Зі зникненням МСБ конкуренція в секторах вмирає. Монополії отримають можливість диктувати державі та споживачам будь-які ціни, покриваючи цим власну операційну неефективність.
Трильйонний бенефіціар українського пресу
Незалежний бізнес поставлений перед бінарним вибором: банкрутство (для тих, хто має ілюзії або жорстко прив'язаний до локальної інфраструктури) або релокація (втеча активного капіталу в юрисдикції з прогнозованими правилами гри). Наслідки цієї стратегії найкраще ілюструються макроекономічними показниками наших сусідів. Поки внутрішній ринок України капітулює, економіка Польщі успішно перетнула історичну позначку в $1 трильйон ВВП, увійшовши до топ-21 світу і впритул наблизившись до обсягів економіки Швейцарії.
Цей безпрецедентний розквіт значною мірою профінансований і забезпечений українським капіталом, українською ініціативою та українськими ресурсами тих підприємців, які просто рятували свої активи від інфраструктурного терору вдома. Наша держава не просто винищує власний бізнес — вона фінансує процвітання своїх сусідів за наш рахунок.
Підсумок:
Зачистка малого та середнього бізнесу на користь кількох наближених до влади гравців матиме руйнівний ефект для макроекономіки та самого існування держави. МСБ є ключовим донором державного бюджету та основою середнього класу, тоді як монополії часто є лише реципієнтами державних дотацій та корупційних преференцій.
До 2028 року країна ризикує остаточно закріпити закриту елітарну систему, де прибутки приватизуються вузьким колом осіб, а збитки, масове безробіття та інфляція лягають на плечі суспільства.
Вибір для активної частини ринку звузився до мінімуму: або жорстка консолідація навколо вимог прозорих правил гри та припинення силового тиску, або ж мовчазне прийняття статусу економічних донорів для більш прагматичних сусідніх юрисдикцій. Це не криза — це свідомий вибір влади, і його наслідки будуть катастрофічними.
