З вікна бачила, хто йшов до Меморіалу, класти квіти, саме 9 травня. З місцевих - представники Московського патріархату. На відео, які бачу - скоріше за все радянські люди.
Дивна "національність" - радянські люди. Дивна тим, що народився українець - наче є народ, є мова, є культура, є історія, але йому кажуть, що він громадянин Радянського Союзу.
Така сама маячня з білорусами свого часу, молдаванами, грузинами, іншими. Коли нав'язаний тобі центр в москві, а не в твоїх рідних, справжніх Києві, Мінську, й так далі.
Ти українець - і одночасно радянська людина. Чомусь. І мозок непомітно плавиться. Ти не отримуєш можливості повноцінно бути представником власної нації, а те, що тобі дозволяє москва - крихти зі столу. Шаровари, вишиванки, українська в селі (з міста її виганяли) - це якась "дивна" суміш з потребою вчити російську, визнавати першість росіян, вважати себе другим сортом.
В найкращі свої часи така людина мала б формувати власне бачення на те чи інше, читати справжню, а не переписану росіянами історію. Але натомість її годували московським інформаційним та світоглядним лайном. Замість розвивати своє - вона розвивала росіян. Замість будувати своїм - вона будувала росіянам.
І тоді така людина стає зламаною. Доживає до 2026 року (якщо пощастить вижити під бомбами), і йде в один день з росіянами святкувати "побєду" у війні, в якій Гітлер просто кинув Сталіна, свого союзника. Вже відкриті джерела інформації, вже всі чують про подробиці Другої Світової - але радянська людина "замкнена" на "Отєчєствєнной". Змалечку її привчили за наказом марширувати, за наказом нести кульки й квіти, за наказом вигукувати гасла, і коли відкрились дверцята в'язниці - така людина не зуміла стати вільною.
На волі вже треба зрозуміти: хто ти? Хто ти насправді, коли та конструкція, громадянином якої тебе свого часу зробили, більше не існує, а справжнім українцем ти так і не зміг стати
