Дискусія про відносини між Китаєм та росією завершена. Очевидно, що ці дві країни поєднані тісним і небезпечним прагненням змінити світ у спосіб, ворожий Заходу.
Особливість диктаторів полягає в тому, що вони здатні утримуватися при владі надзвичайно довго. Сімдесятилітні лідери росії та Китаю від 2012 року зустрічаються вже майже вп’ятдесяте.
Жоден інший світовий лідер не мав стільки особистих зустрічей із генеральним секретарем Комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпіном, скільки путін. Загалом Сі зустрічався з путіним більш ніж удвічі частіше, ніж із будь-яким іншим світовим лідером.
Йдеться не лише про формальний бік справи – це відносини з вагомим змістом. Поїздка збігається з 25-ю річницею китайсько-російського Договору про дружбу 2001 року, що відображає тривалість і глибину зв’язків, які ці амбітні автократії з часом вибудували між собою.
Від 2012 року ці відносини вийшли на новий рівень. Значною мірою це наслідок особистого зв’язку, що склався між Сі та путіним за цей час. Відколи Сі наприкінці 2012 року став верховним керівником Китаю – за кілька місяців після того, як путін повернувся на посаду президента росії, – двосторонні зв’язки між їхніми країнами поглибилися до напрочуд тісного й тривалого діалогу на найвищому рівні.
Озираючись назад, легше побачити: поки путін планував окупацію Криму та проникнення на схід України 2014 року, Сі водночас обирав рішучіший і більш конфронтаційний курс щодо Південнокитайського моря. Така войовнича позиція була ознакою ще загрозливіших намірів, які виношували ці режими.
На момент повномасштабного вторгнення москви в Україну обидва лідери досягли того, що можна назвати "спільною свідомістю". У відповідь на сигнали згори їхні бюрократичні апарати поступово розширювали зв’язки в багатьох сферах – від медіа та інформації до військового співробітництва, економічних відносин і практик державного управління. А мірою того, як ці авторитарні лідери дедалі сміливішали, вони висловлювали свої амбіції так, що це мало б привернути серйознішу увагу спостерігачів на Заході.
У лютому 2022 року, після саміту в Пекіні, Сі та путін ухвалили спільну заяву, у якій назвали відносини між Китаєм і росією дружбою "без обмежень". За кілька днів потому москва розпочала неспровокований напад, кинувши десятки тисяч військових через український кордон і підірвавши європейську та світову безпеку у спосіб, нечуваний від першої половини XX століття.
Пекін підтримує російську війну в Україні через експорт товарів подвійного призначення – верстатів, пороху та хімікатів, а також через узгоджені інформаційні операції. Пекін стверджує, що виступає нейтральним гравцем, проте саме завдяки його незамінній підтримці, а також підтримці інших споріднених режимів – Ірану, Північної Кореї та Білорусі – російський режим спромагається вести війну вже понад чотири роки.
І Китай, і росія однаково надають Ірану підтримку, що ускладнює зусилля США в цьому регіоні: це й економічні рятувальні мережі, і військово-розвідувальне співробітництво, і тактика застосування дронів, перейнята з фронту в Україні, й інформаційні операції та пропаганда.
Тривалий час чимало аналітиків Китаю та росії сумнівалися, що відносини цих країн здатні поглиблюватися та витримати випробування часом. Значна частина аналізу спиралася на історичну взаємну недовіру між москвою та Пекіном (зокрема, серйозні зіткнення між їхніми арміями).
Дехто вважає, що москва не готова виконувати роль молодшого партнера у "шлюбі з розрахунку". Але це застаріле мислення. Стало очевидним, що Сі та путін виробили тісні робочі стосунки і мають спільне бачення того, яким має бути світовий порядок. Обидва лідери сповідують доктрину, що ставить державну владу вище за індивідуальну свободу і за своєю суттю є ворожою до свободи слова, відкритої дискусії та незалежної думки.
Щоб краще зрозуміти масштаб: путін уже перебуває при владі другу чверть століття. Сі – чотирнадцятий рік. Жоден із них не збирається тихо піти у відставку. Навпаки – вони мають намір домагатися своїх цілей доти, доки зможуть. Майбутній звіт CEPA – "Метазагроза Китаю та росії: архітектура авторитарної влади" – окреслює, наскільки високими є ставки. Аналіз виявляє значний контроль автократів над ключовими економічними, військовими та іншими сферами.
Втім, вони мають очевидні вразливості.
Наприклад, російська економіка та система врядування перебувають у занепаді. путін заклав майбутнє росії і намагається також формувати майбутнє Європи. Попри невпинну пропаганду про непорушність і неминуче піднесення, китайська система має глибокі й застарілі проблеми: величезне безробіття серед молоді, гострі демографічні дисбаланси, кризу сектора нерухомості та політичну систему, яка дедалі менше має важелів політики, здатних суттєво відповісти на ці серйозні структурні виклики.
У часи дедалі гострішої стратегічної конкуренції саме час підбити підсумки. США потребуватимуть союзників, аби протистояти стратегіям "розділяй і володарюй", якими користуються москва та Пекін, чиї лідери розуміють, що союзи є невід’ємною складовою американської могутності.
Зустрічаючись, Сі та путін, поза сумнівом, обговорюватимуть, як просунути свою стратегію розколу демократичних союзників. Адміністрації Трампа варто визнати, що зміцнювати відносини з природними союзниками – це прямо відповідає інтересам національної безпеки США в умовах посилення суперництва з нині зрілим партнерством Китаю та росії.
Це передбачає й відмову від ідеї здійснити "зворотний кіссінджерівський маневр". Ба більше, сталося радше протилежне: ослаблена росія пов’язала свою долю з Китаєм, а також з Іраном та іншими авторитарними режимами проти Сполучених Штатів і їхніх природних союзників. Якщо демократії не діятимуть узгоджено, автократи й далі просуватимуть свою амбіцію встановити інший світовий порядок.
