Від Штрайхера до Журавльова

1 жовтня 1946 року підійшов до фіналу Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі. Саме цей судовий процес було присвячено головним воєнним злочинцям Третього Рейху. Сошку меншого калібру судили в різних країнах і з меншим висвітленням у пресі, хоча на вішалку звідти пішло чимало фігурантів. А тут судили саму верхівку Рейху з тих, хто потрапив до рук союзників і не встиг накласти на себе руки або померти якимось іншим чином до моменту арешту.

У результаті на лаву підсудних було відправлено 24 фігуранти, двоє з яких померли під час процесу, а до вироку дожили 22. З них 12 пішли на вішалку, семеро отримали тюремні строки і трьох було виправдано. При цьому практично всі підсудні обіймали вищі посади в Третьому Рейху, і через те що Гітлера та Гіммлера було визнано мертвими, то перед трибуналом постали найвищі керівники режиму, що залишилися живими. Це були військові та партійні боси, міністри та діячі, рівні їм за калібром, крім одного – Юліуса Штрайхера.

Власне кажучи, на самому процесі інші підсудні намагалися дистанціюватися від нього, бо вважали його брудним і тупим виродком, якого Гітлер не дав порвати за те, що Штрайхер приєднався до нього одним із найперших соратників і точно – раніше тих, хто був у залі трибуналу. Причому він приєднався не тільки сам, а й привів у ще сиру та зелену НСДАП велику групу своїх соратників. А через те що він був полум’яним оратором, то в бурхливій повоєнній Німеччині він знайшов масу послідовників. І ось він влив цю масу в НСДАП Гітлера, і та одразу перейшла з розряду мюнхенської братви у вже досить велику організацію з філією в Нюрнберзі, де якраз і перебував Штрайхер.

Тобто він був із Гітлером ще тоді, коли його перспективи були дуже туманними, а його перемога на виборах і титул фюрера не проглядалися абсолютно. Просто ці два вуличні лідери почули один одного за запахом, і Штрайхер, на відміну від Рема, не став мірятися з Гітлером причинним місцем, а визнав його лідерство повністю і беззастережно. Згодом, коли Гітлер здобув необмежену владу, Штрайхер перестав вписуватися в систему, що склалася, і тому мав ворогами буквально всіх високопоставлених діячів Рейха, включаючи Гіммлера, Геббельса і Герінга, але проковтнути його вони так і не змогли, бо Гітлер хоч і погодився з відходом Штрайхера в тінь, все-таки не дав з ним розправитися.

Формально він був гауляйтером Франконії з центром у тому ж Нюрнберзі, але головне – він був незмінним редактором газети «Штюрмер», або «Штурмовик». Це був такий знавіснілий рупор нацизму, що перед ним навіть «Фолькіше Беобахтер» Геббельса здавалося коміксом для дітей дошкільного віку. Там постійно генерувалася така ксенофобія та антисемітизм, що навіть автор знаменитої расової теорії Альфред Розенберг вважав, що Штрайхер пасеться на його хлібах.

І справді, той прямим і брудним стилем закликав до знищення всіх євреїв та інших народів із «брудною кров’ю». При цьому він робив з таким натиском, що широкі маси просто вбирали ці заклики, як губка, а газета отримувала просто величезні потоки листів з підтримкою такої лінії, часто пропонуючи методи виявлення та нейтралізації того самого елемента, який Штрайхер називав ворожим і який підлягає знищенню. І що найголовніше, він сам регулярно писав тексти статей, замовляв та добирав карикатури та іншу візуальну пропаганду, транслюючи свої погляди на найнижчий і найширший шар суспільства. Крім того, цей «бойовий листок» розповсюджувався у школах та інших навчальних закладах, а за текстами газети у школах давалися твори та доповіді. Газета видавалася до перших місяців 1945 року, не змінюючи тональності, і припинила публікації лише через неможливість її випуску.

Варто вказати, що за весь час свого перебування в оточенні Гітлера Штрайхер не отримав посад, безпосередньо пов’язаних із Голокостом чи з іншими діями, які прямо мали ознаки воєнних злочинів. Простіше кажучи, він не ставив підписів під документами, які прирікали на загибель людей за етнічною ознакою, і не міг віддавати накази хоч комусь діяти в подібному стилі просто тому, що в нього ніколи не було в підпорядкуванні апарату, зайнятого виконанням цих завдань. Тобто на практиці він не брав участі ні у складанні планів Голокосту, ні в їх реалізації, а лише закликав до знищення, і не більше.

Але ось він опинився на лаві підсудних поряд із особами, які безумовно брали безпосередню участь у складанні та здійсненні планів знищення мільйонів людей. Такими були ті самі Герінг, Кальтенбруннер або Розенберг. Також поряд із ним опинилися ті, хто забезпечував військову складову геноциду, – Кейтель та Йодль, як і міністри уряду Гітлера, що так чи інакше були повністю залучені до цих планів. А Штрайхер виявився чимось подібним до білої ворони в цьому зібранні. Тим більше що вже за кілька років до поразки Рейху його було усунуто навіть від якихось формальних державних функцій і він навіть мав заборону на виступ перед великою публікою.

Однак він також отримав смертний вирок за те, що прямо закликав до знищення цілих народів. Робив це наполегливо і вміло, бо його статті формували в масах те, що перетворило Німеччину на Молоха, який у промислових масштабах знищував людей. Тим самим Трибунал створив прецедент, згідно з яким наполегливі та відверті заклики до знищення людей за якоюсь ознакою прирівнюються до участі в самому процесі знищення. Це – важливий момент, тому що просто зараз на очах усього світу відбувається приблизно те ж саме.

По суті, зараз можна спостерігати процеси в суспільно-політичній сфері, подібні до того, що називають конвергентною еволюцією. Для тих, хто забув шкільний курс, нагадаю просте визначення цього терміна:

«Конвергентна еволюція – це процес, у якому зовсім різні види, котрі жили в різні епохи і не мають близької спорідненості, але які опинилися в подібних умовах середовища, незалежно один від одного набувають схожих форм тіла, поведінки чи функцій».

У курнику зараз відбуваються точнісінько ті ж самі процеси, і якщо на роль Кейтеля і Йодля зараз претендують Бєлоусов і Герасимов, а на роль Розенберга – Дугін, то на роль Штрайхера просто абсолютно підходить депутат госдупи Олексій Журавльов, який роздає публічні інтерв’ю, в яких, згідно з ворожою пресою, заявляє, що «заради викорінення «нацизму» допустимо знищити до половини населення України. У ході бесіди Миронов (блогер. – Ред.) запитав: «Скільки зараз, на вашу думку, в Україні нацистів?». Журавльов відповів, що раніше було два відсотки, а зараз, можливо, 20–30%. На запитання, чи всіх їх треба знищити, депутат сказав: «Бажано». «Всі нацисти повинні бути знищені. Усі повинні. Розумієте, якщо буде п’ятдесят – навіть п’ятдесят відсотків має бути знищено… Заради того, щоби цієї зарази там не було, щоб нам ніхто не загрожував».

І тут ось що важливо враховувати при оцінці таких промов. У КК курника є маса статей «за розпалювання» та інше, в диспозицію яких, безумовно, входять такі промови. Але якщо такі публічні заклики не знаходять правової оцінки, то це означає, що саме такі заяви з погляду режиму (як це було і в Рейху) не є злочинними, і режим все це схвалює. Тобто це просто прояв суті режиму, а не якась особиста ініціатива відщепенця. Нічого подібного. Просто цей пацієнт вважає, що він не опиниться на тій самій лаві, на якій сидів Юліус Штрайхер, і тому легко робить ці заяви на публіку.

А тепер згадаймо про те, що деякі наші діячі щось там розповідають про необхідність «міцного миру» та інші речі. Читаєш це і згадуєш слова класика:

«Історія навчає одного – що вона нічого не навчає». Хоча ці діячі класиків не читали, а історію не вивчали. Ну, а ми все ж таки вважаємо, що мав рацію Архімед, що якось сказав:

«Скільки мотузочці не витися, а в ослика все одно довший», – і плюс до того, ми ще раз нагадуємо, що не можна забувати напучування, яке дав Марк Порцій Катон.

Тільки так лікується ця хвороба..

Anti-colorados