Після аналізу ситуації з ракетною галуззю варто порахувати ще один, не менш критичний сценарій. З ракетами все кристально зрозуміло: 311 мільярдів гривень могли б стати не приватним бюджетом флаМіндіча, а фундаментом для великого державного перезапуску всієї української ракетної школи — КБ «Луч», «Південного», «Артема», харківських та львівських підприємств і всієї історичної інженерної кооперації.
Але сучасна війна, лінія фронту якої розтягнулася на тисячі кілометрів, тримається не лише на балістиці та крилатих ракетах. Вона щодня, щогодини і щохвилини перемелюється дронами. FPV-камікадзе, оптоволоконні системи, важкі нічні бомбери, «українські Ланцети», швидкісні перехоплювачі, deep strike, ретранслятори, акустичні мережі виявлення, оператори та підземні ремонтні майстерні — це кровоносна система сьогоднішнього фронту.
Тому я вирішив поставити питання набагато предметніше: що можна було б реально купити на ці 311 мільярдів гривень, якби влада діяла у виключно стратегічних інтересах України та власного військово-промислового комплексу, а не створювала тепличні умови для бариг 95 кварталу?
У контексті компанії Fire Point і сумнозвісних «плівок Міндіча» 311 мільярдів гривень — це далеко не просто гучна цифра з чергового корупційного чи політичного скандалу. За переказом оприлюднених матеріалів, у діалозі Тімур Міндіч (який раніше заперечував будь-яку причетність до Fire Point) просив міністра оборони Рустема Умєрова прискорити виділення грошей на далекобійні БПЛА FP-1, а Умєров у відповідь говорив про «311 ярдів». Тобто ми говоримо не про транш для «підтримки вітчизняного виробника». Ми говоримо про гігантський ресурс, який міг би за один виробничий цикл зібрати Україну в дронову наддержаву глобального масштабу.
І головне: для цього абсолютно не треба було вигадувати галузь з нуля. Вона вже існує. Вона виросла з окопів, волонтерських зборів і крові операторів. Міністерство оборони самостійно звітувало, що у 2024–2025 роках Агенція оборонних закупівель уклала контракти з 76 реальними виробниками БПЛА: 36 виробників FPV, 14 виробників дронів-бомберів, 12 виробників розвідників, 5 виробників deep-strike систем тощо.
Ринок не порожній. Інженери не міфічні. Держава не стояла перед екзистенційним вибором «або Fire Point, або ми програємо». Вона мала перед собою готову, живу екосистему, яку треба було залити грошима для масштабування, а не душити штучною концентрацією ресурсу біля одного політичного фаворита. Нормальна стратегічна влада почала б не з питання «кому з наближених занести найбільший контракт», а з питання «які шари дронової війни нам треба закрити прямо зараз».
Ось як могла виглядати картина нашої дронової переваги, якщо розкласти 311 мільярдів гривень на потреби фронту.
Перший рубіж: Тактичний FPV-контур та оптоволокно (90 млрд грн)
На масовий FPV-контур логічно було б закласти близько 90 мільярдів. Це дозволило б державі законтрактувати приблизно 2 мільйони звичайних FPV-камікадзе (по 25 тис. грн за борт) та 600 тисяч новітніх оптоволоконних FPV (по 50 тис. грн), які повністю ігнорують російський РЕБ. Плюс залишається близько 10 мільярдів гривень на антени, відеолінки, бойові частини, акумулятори, ретранслятори та комплекти для польового ремонту.
Ціни не взяті зі стелі: відкриті дані підтверджують, що вироби від TAF Industries, 3DTech (з їхнім оптоволоконним «Хижаком»), SkyFall, Vyriy, Escadrone, Wild Hornets чи «Сталевих Шершнів» знаходяться саме в цьому ціновому діапазоні. 90 мільярдів могли б профінансувати не телемарафонний піар про «мільйон дронів», а реальний, безперебійний фронтовий запас. Десятки виробників отримали б довгі контракти на роки вперед, змагаючись між собою ціною та якістю, а не стовбичачи в черзі під одним владним кабінетом.Другий рубіж: Важкі нічні бомбери (48 млрд грн)
Цей клас БПЛА (відомий у народі як «Баба Яга») перестав бути екзотикою і став повноцінною нічною повітряною артилерією. Комплекс Vampire від SkyFall вже довів свою ефективність у понад мільйоні бойових місій, несучи 15 кг вибухівки на 20 кілометрів. На 48 мільярдів гривень можна було б купити приблизно 100 тисяч комплексів Vampire (ціна яких завдяки серійності впала до 8500 доларів) і ще 10 тисяч надважких октокоптерів класу R18 чи R-34 від «Аеророзвідки» (близько 20 тисяч доларів за одиницю). Це була б не просто разова закупівля. Це було б створення окремої індустрії нічного терору російської логістики: з власними батареями, ремонтними майстернями, навчальними центрами для пілотів та системою миттєвої заміни кожного збитого борта. Бо бомбер — це машина, яка має працювати щоночі.
Третій рубіж: Стратегічний Deep Strike (55 млрд грн)
Саме тут розгортається головна інтрига. 55 мільярдів на глибокі удари по російських нафтопереробних заводах, складах та аеродромах мали б стати конкурсним пулом, а не приватною монополією. За ці кошти держава могла б одночасно замовити 12 тисяч бортів класу FP-1 (за орієнтовною ціною 55 тис. доларів), 2 тисячі важких далекобійних БПЛА «Лютий» (близько 200 тис. доларів) та 1500 перевірених часом «Бобрів» (близько 108 тис. доларів). Залишок пішов би на закупівлю турбореактивних двигунів, навігації, стійкої до підміни координат, та дублювання виробничих ліній. Компанія Fire Point могла б бути в цьому кошику, але виключно як ОДИН ІЗ виробників, який пройшов жорсткий аудит ціни, якості та бенефіціарів, а не як єдиний безальтернативний центр усієї deep-strike оборонної політики країни.
Четвертий рубіж: Оперативна глибина та українські «Ланцети» (35 млрд грн)
Росіяни щодня вибивають нашу техніку своїми «Ланцетами». Українська відповідь (mid-strike) потребує негайного фінансування. 35 мільярдів гривень — це понад 10 тисяч пакетних комплексів Bulava від компанії DEVIRO та 200 тисяч дешевих і ефективних Darts від «Сталевих Шершнів».
І тут категорично не можна загубити такий виріб, як Flycat від компанії Octava Defence. Це баражуючий боєприпас із Х-подібною схемою, якому не потрібна супутникова навігація. Він автоматично летить за маршрутом, захоплює ціль за допомогою машинного зору і несе бойову частину, здатну знищити танк на відстані 40 кілометрів, тому держава повинна була би фінансувати розширення ліній для RAM II, ST-35 «Грім» та Flycat просто тому, що стратегія вимагає купувати класи спроможностей.
П'ятий рубіж: Очі та зв'язок фронту (30 млрд грн)
Сліпий FPV, хай їх будуть мільйони, — це просто шматок пластику з примотаною вибухівкою. Фронту потрібна розвідка. На 30 мільярдів гривень можна забезпечити війська 120 тисячами тактичних квадрокоптерів (український аналог Mavic) та 1500 розвідувальними комплексами оперативного рівня класу Leleka-100 (це 4500 самих літаків-крил, камери, станції управління). Решта коштів має йти на закупівлю Shark, Furia, захищених ретрансляторів та наземних станцій. Якщо фронт не бачить ворога і не має стійкого зв'язку — дронова армія перетворюється на безпорадний склад коробок.
Шостий рубіж: Перехоплювачі та системи виявлення (25 млрд грн)
Це окремий, критично важливий шар малої ППО. Дешевими перехоплювачами ми маємо збивати російські ZALA, Орлани та Шахеди, економлячи дефіцитні зенітні ракети. Перехоплювачі типу P1-Sun від SkyFall (близько 1000 доларів) або STING від Wild Hornets (близько 2500 доларів) дозволяють за 22 мільярди гривень отримати феноменальні 200 тисяч одиниць.
Але найголовніше — 3 мільярди з цієї суми треба спрямувати на нервову систему ППО. FENEK — це мережа акустичних мікрофонів, що виявляє ціль за звуком через триангуляцію. СФЕРА — інтеграція РЛС та оптики. Без цих систем перехоплювач нічого не знайде в небі. Фінансувати дрони без систем раннього виявлення — це злочинна недбалість.
Сьомий рубіж: Кровоносна система галузі (28 млрд грн)
Ці гроші — не залишок, який можна "розмазати". Вони мають піти на те, що завжди випадає з красивих міністерських презентацій: бойові частини, турбіни, літієві акумулятори, тепловізійні матриці, оптоволоконні котушки, симулятори для навчання пілотів, телеметрію та створення глибоко підземних виробничих цехів. Дронова війна програється не тоді, коли немає інноваційної моделі. Вона програється тоді, коли є борт, але немає чим його зарядити.
Висновок:
У сухому залишку така збалансована державна модель дала б ЗСУ понад 3,2 мільйона дронів і дронових систем різних класів.
Це багатошарова, ідеально працююча архітектура знищення ворога. FPV тримають передній край; оптоволокно проходить крізь російський РЕБ; розвідка дає очі артилерії; бомбери працюють вночі; аналоги «Ланцетів» випалюють тили на 40 км; deep strike руйнує російську нафтопереробку, а акустичні мережі з перехоплювачами закривають наше небо.
Тому питання полягає зовсім не в тому, «чи може компанія Fire Point робити корисний виріб». Якщо б вони навчилися це робити якісно — чудово, виріб має отримувати контракт, якщо має підтверджену ефективність 70% і вище, а не 5%! Але тільки в умовах жорсткої ринкової конкуренції з іншими виробниками. Не як компанія, навколо якої виникають плівки, розмови про кешаути, бенефіціарні тіні, політичний "дах" і незграбні пояснення прес-служб заднім числом.
Справжня, стратегічно мисляча держава сказала б: 311 мільярдів — це не гроші для одного фаворита. Це бюджет перемоги української дронової промисловості.
Замість одного непрозорого контуру з кіношним минулим ми мали б фінансувати всю екосистему: TAF, 3DTech, SkyFall, Wild Hornets, Vyriy, DEVIRO, Athlon Avia, Octava Defence, Аеророзвідку та десятки інших команд. Замість ручного розподілу і політичного доступу — залізна промислова логіка і фронтовий результат.
311 мільярдів могли б купити Україні рік тотальної дронової переваги над Росією. Але якщо такі колосальні ресурси концентруються навколо одного приватного гаманця оточення президента, це вже не стратегія оборони. Це цинічна приватизація війни, надійно схована під грифом державної таємниці з металевим присмаком крові українських солдатів.
