Ризикну припустити, що Сергій Тигіпко, якого всі ці дні обговорюють в фейсбушній бульбашці, навіть не уявляв подібного піар-ефекту, який викликала його публічна поява.
Чи використає він цей ефект в майбутньому - дуже сумніваюсь, хоч існує думка, що цей кейс може підштовхнути Тигіпка повернутись у велику політику. Хтозна.
Тигіпко був і залишається не найгіршим бізнесменом, хоч давайте будемо чесні - з політикою у нього постійно відбувалися трабли. Я б назвав його в цьому ремеслі нефартовим. Так буває. Не кожен бізнесмен відчуває тонкощі та нюанси, які дозволяють добре заробляти, але геть не орієнтуватися в правильності свого політичного вибору. Він, до слова, такий не один.
Різниця між бізнесменами і політиками реально існує. Бо мотивації різні, підходи різні, відчуття суспільства різні, як і очікування. Поєднання цих двох категорій в одному флаконі рідко коли можливе, бо щось одне все одно страждає.
Юлія Тимошенко, наприклад, зробила вибір на користь політики - бо вловила більший азарт не від кількості грошей, а від влади, яка дає більше ендрофінів, ніж складені в сейфі пачки. Що, втім, не убезпечило і її від великих політичних помилок.
Тигіпко такого вибору не робив, в періоди між призовом на держслужбу він постійно ніби підкреслював (в тому числі лоском своїх костюмів від Brioni та демонстрацією дорогих картин, розвішених в офісі), що йому комфортніше рахувати цифри і графіки, ніж битися в смерть на ток-шоу. Він і в свої 40 років залишався в певному сенсі дніпропетровським комсомольцем - коли партія каже треба, комсомол відповідає «єсть».
Можливо, це відчуття було тому, що він постійно чекав від «старших товаришів» свого визнання, а воно так і не сталося. Тигіпко ніби був постійно в кроці від омріяної посади - і кожного разу перемагав хтось інший, хоч наче все було: розум, харизма, вміння говорити і подобатися. Не смійтеся з останнього - років 20 з гаком про нього писали в глянцевих журналах як про «сексуального мачо».
В 2002-му Кучма розглядав його кандидатуру на премʼєра і наступника. І якби це сталось, не факт, що переміг би Юшенко, і не факт, що був би Майдан. Але Тигіпка відправили (за іронією долі) в Нацбанк, звідки Ющенко зробив свою політичну карʼєру. Тигіпко не зробив.
В 2010-му - після першого туру президентських виборів, - якби вже згадана мною ЮВТ зняла б свою кандидатуру в другому турі (що їй рекомендували деякі технологи, включно зі мною), Тигіпко, який був третім на виборах, мав всі шанси перемогти Януковича. Причому, з відривом. Юля вирішила йти до переможного кінця, а далі ми мали все те, що мали. Включно з її ж посадкою.
Так, це все - «якбитологія». І не знаю, що б відбувалося з країною, якби у 2004-му чи у 2010-му президентом став Тигіпко. Могло теж бути всяке-різне.
Нагадаю, що вже і при Зеленському Тигіпка якийсь час розглядали як кандидата в премʼєри. Але і тоді він залишився лише кандидатом. Переміг Шмигаль.
А тепер - до реальності. Я досі переконаний, що біло-блакитний електорат часів Януковича, ОПЗЖ, Медведчука - все ще досить добре зберігся., мімікруючи під нову реальність. Не всі виїхали до росії, не всі залишились під окупацією. За моїми підрахунками, цей електорат (на рівні 10-12%) зараз перебуває в латентно-замороженому стані, причому, розкидпний він по усій Україні. Це люди, які хочуть «как-то окончить войну», в принципі проти НАТО, принципово за російську мову, принципово за московську церкву. Це те, що можна дотично «помацати» в соціології. Звичайно, якщо питати їх по персональним уподобанням, то частина їх - в Зеленському, Буданові, Гончаренку, Разумкові і навіть Залужному, який чітко не артикулює певні водорозділи. 100% їх - в Бойку. Але той явно не тягне вже з лідерством цього флангу. І може статися, що в якийсь момент початися пошук цього лідерства «для своїх». Навряд чи Тигіпко зможе повторити успіх Іванішвілі у Грузії, але така людина (чи група людей) може бути провідниками «антизахідного» електорату. Бо пустот в політиці не буває.
До чого, власне, ці думки? А до того, що в поствоєнній політиці ми побачимо багато чого цікавого з того, що нам зараз, в ці дні, видається малореалістичним. В тому числі побачимо і список нових олігархів, які виросли на війні, і які, як і «старі», шукатимуть свої політичні гавані. І, можливо, серед інших буде ще й Тигіпко.
