Весна 2025 року стала вододілом у відносинах між Україною та Сполученими Штатами. Те, що ще недавно здавалося стратегічним партнерством, перетворилося на складну і суперечливу конструкцію — з паузами, умовами, двозначностями та геополітичними прорахунками. Америка, яка роками виступала головним гарантом підтримки України, змінила риторику, а за нею — і політику.
Ця трансформація не є раптовою. Вона має свої внутрішні, зовнішні і стратегічні причини — від зміни глобального фокусу до прагнення адміністрації Дональда Трампа закріпити за собою образ миротворця. Але за кожним дипломатичним жестом — реальні наслідки: заморожені поставки зброї, припинення розвідспівпраці, шантаж у переговорах, поступки Кремлю та втрати на фронті.
Стратегічна переорієнтація: коли Україну зсунули з карти
У лютому 2025 року адміністрація Трампа без публічного оголошення призупинила 11 рейсів зі зброєю до України. Паралізований транзит через Польщу, мовчання Вашингтона і розгубленість у Києві та Варшаві — це був перший дзвінок. Далі — більше: припинення військової допомоги, заморожування нових траншів фінансування, повне ігнорування рамкових домовленостей щодо оборонної підтримки.
Уся логіка співпраці змінилася. Пентагон переорієнтував ресурси на Тихоокеанський регіон і Близький Схід. Міністр оборони США навіть не взяв участі в засіданні формату "Рамштайн". США фактично відмовилися бути центром координації підтримки України. Європа отримала сигнал: далі — самі.
Тиск під виглядом партнерства
Призупинення допомоги супроводжувалося тиском. Україну поставили перед вибором: або підписання угоди про ресурси й початок переговорів з Москвою, або продовження блокування поставок. Вперше з 2022 року Україна опинилася в ситуації, коли союзник почав висувати умови, граючи на боці політичного тиску.
Зустріч Трампа і Зеленського закінчилася провалом: емоційний обмін, публічні приниження, зрив угоди про копалини. У публічному просторі пролунали звинувачення з обох боків — Трамп назвав Зеленського диктатором, Банкова відповіла закидами у дезінформації. Віце-президент Ванс назвав тон Києва "обурливим". Дипломатія поступилася пропаганді.
Україна була змушена погодитися на перемир’я, запропоноване США — попри скепсис. Росія ж відмовилася. У підсумку — чергові втрати, посилення обстрілів, демонстративне ігнорування з боку Кремля. Москва відчула, що Вашингтон більше не є союзником України, а радше спостерігачем.
На фронті: обмеження, затримки, втрати
Після призупинення допомоги на фронті почався дефіцит. Українська армія зіштовхнулася з нестачею боєприпасів, затримками постачань ППО, обмеженнями на дальність ударів. Паралельно США припинили обмін розвідданими — критичними для точних ударів і планування оборони. За кілька тижнів ціна цієї паузи стала очевидною: посилення російських обстрілів, нові атаки на енергетику, жертви серед цивільних.
Усі ці кроки були виправдані Білим домом як "перегляд відносин" і "інструмент стимулювання миру". Фактично ж — це було викручування рук. І Кремль скористався моментом: на переговорах у Стамбулі російська сторона висунула ультиматуми. Відсутність чіткої позиції Вашингтона тільки посилила впевненість Путіна.
Зміна курсу: запізнілий розворот
Коли стало очевидно, що політика умов і поступок не працює, адміністрація Трампа різко змінила курс. Від кінця травня США оголосили про зняття обмежень на використання далекобійної зброї, а також почали підготовку нового пакету санкцій. У Конгресі з’явилися ініціативи про 500% тарифи для країн, які співпрацюють з Росією в обхід санкцій.
Це був розворот, викликаний не зміною переконань, а провалом стратегії. Кремль не пішов на поступки. Мирного прориву не сталося. І в Білому домі вирішили повернутися до сили. Але час було втрачено. Довіру — підірвано. Україна опинилась в ситуації подвійного розчарування: у Росії — агресор, у США — союзник, що торгується.
Дипломатія без участі України
Одна з найнебезпечніших тенденцій останніх місяців — відновлення контактів США та РФ без Києва. Переговори у Саудівській Аравії та Туреччині, телефонні розмови Трампа з Путіним, ігнорування української участі — це не просто дипломатичні деталі. Це — сигнал. Нас більше не питають.
Білий дім намагався переконати світ, що діє заради миру. Але практика показала: цей мир готувався без України. І лише коли Росія продовжила атаки, ігноруючи навіть американські ініціативи, у Вашингтоні визнали: “Міру не буде негайно”. Але Україна вже відчула на собі, що означає бути не суб’єктом, а розмінною монетою.
Висновок: союз, якого більше нема
Події весни 2025 року — це не просто фаза у відносинах. Це — точка зламу. Сполучені Штати залишаються важливим партнером, але вже не є безумовною опорою. Підтримка стала мінливою, залежною від політичного настрою в Білому домі.
Україна має зробити висновки. Майбутнє — не в поклонінні сильному союзнику, а в формуванні нової коаліції, де ключовим фактором буде не статус, а стабільність. Ми маємо боротися не лише з ворогом на сході, а й із ілюзіями на заході. І наша стратегічна суб’єктність — єдиний шлях, щоб цього більше не повторилося.
