Перемовини між Сполученими Штатами та Росією вкотре демонструють нерозуміння Дональдом Трампом суті російсько-української війни. Його переконання, що з Кремлем можна «домовитися», є не лише хибним, а й небезпечним. Росія не веде дипломатію в західному розумінні. Для неї переговори – це лише продовження війни іншими методами. Кремль ніколи не відмовиться від своїх імперських амбіцій просто так. Він сприймає переговори як спосіб виграти час, відновити сили і завдати нового удару.
Будь-яке «перемир’я», запропоноване Росією, – це пастка. Це не крок до миру, а стратегічна пауза перед новим витком геноциду українців. Історія це доводить: домовленості між Москвою та її жертвами ніколи не дотримуються Кремлем. Усі «перемир’я» – від Мінських угод до припинень вогню в Сирії – оберталися новими хвилями агресії. Але Трамп, як і багато західних політиків до нього, ігнорує цей факт.
Історія будь-яких домовленостей із Кремлем демонструє: Москва використовує їх лише для перегрупування, зміцнення сил і накопичення боєприпасів. Приклади з Грузії, Придністров'я та Сирії ясно свідчать, що російська дипломатія – це лише військовий інструмент. Схоже, Трамп не розуміє цієї закономірності або свідомо ігнорує її.
Його наївне переконання, що можна змусити Росію припинити обстріли й війна поступово зникне, не витримує жодної критики. Москва не сприймає компроміс як кінець війни, а лише як можливість тимчасового перегрупування. Будь-яке «заморожування» конфлікту дає Кремлю час зализати рани, відновити виробництво зброї та розгорнути нові мобілізаційні кампанії.
Для України припинення вогню – це шлях до знищення держави
Українці чудово усвідомлюють, що припинення спротиву веде до ще більшого кровопролиття. Бо для Росії «перестати стріляти» означає перестати вбивати українців і нищити їхні міста, а для України – це смерть. Ті, хто виживе, будуть зазнавати тортур, репресій і геноциду через фільтраційні та концентраційні табори.
Вже є численні докази звірств росіян на окупованих територіях: масові вбивства в Бучі, Ірпені, Маріуполі, депортації українських дітей, викрадення цивільних. Тож що станеться, якщо Україна перестане чинити спротив? Те саме, що вже відбувається в Мелітополі, Бердянську чи Маріуполі – терор, репресії, знищення культури й тотальна русифікація.
Трамп цього не розуміє або не хоче розуміти. Його прагнення «великої угоди» з Путіним виглядає як спроба закрити проблему, а не вирішити її. Проте закриття очей на реальність не зупинить агресора. Навпаки – Кремль сприйме це як сигнал, що можна йти далі.
Для України війна не є питанням вибору. Вона нав’язана Росією. Українці воюють не за територію, а за виживання. Трамп, можливо, розглядає війну в Україні крізь призму геополітичних розрахунків, але для самих українців вона є боротьбою за фізичне існування. Коли Москва каже про «мир», вона має на увазі капітуляцію України. Коли Україна говорить про перемогу, вона має на увазі не захоплення чужих територій, а повернення своїх і збереження суверенітету. І будь-яка «угода» з Путіним, яка не враховує цієї реальності, – це шлях до нового геноциду.
Висновок
Трампова віра в домовленості з Путіним є не просто небезпечною ілюзією – це підступний механізм, який може знищити Україну. Підлість ситуації полягає в тому, що наша країна суттєво залежить від військової та фінансової допомоги США, а Білий дім під керівництвом Трампа не має жодного інтересу в розгромі Росії. Його мета – домовлятися з Москвою, заробляти на глобальних угодах, ділити сфери впливу. Україна для нього – розмінна монета у великій грі.
Найбільша помилка, яку може зробити Україна – це вірити у швидке закінчення війни шляхом переговорів із Росією. Росія хоче не миру, а знищення української державності. Західні політики можуть і далі намагатися уникати конфронтації з Кремлем, але для нас ця війна – питання існування. Існування або рабства. Життя або смерті.
Ми можемо дякувати США за допомогу, але не можемо розраховувати, що Білий дім посадить Путіна в Гаагу чи зробить усе, щоб добити Росію. Ця відповідальність лежить на нас.
Перемога України – це не лише військовий успіх. Це зміна балансу сил у світі, це демонстрація, що терор не працює, що демократії можуть захищатися, що свобода має силу. Але цей результат можливий лише в одному випадку: якщо Україна та її союзники перестануть вірити в дипломатичні казки й зосередяться на реальному способі зупинити війну – військовій перемозі над Московією. Будь-які інші варіанти – лише новий етап кривавого терору.
Світова історія вчить нас одному: будь-яка угода, що базується на слабкості, завжди веде до нового рабства.
