Днями в інтерв’ю німецькому виданню Welt міністр закордонних справ Австрії Беате Майнль-Райзінгер заявила про готовність до публічних дебатів щодо можливого вступу країни до НАТО та відмови від нейтралітету. Вона зазначила, що такі обговорення були б “корисними”, наголосивши, що в умовах зростаючої глобальної нестабільності та агресивної політики росії, а “сам собою нейтралітет нас не захищає”. На думку Майнль-Райзінгер, єдиною реальною гарантією безпеки для Австрії є інвестиції у власну оборону та поглиблення партнерств. “Ми не можемо сидіти склавши руки і вірити, що якщо самі нікому нічого не зробимо, то і нас не тронуть. Це наївно, і світ уже не такий”, – наголосила вона.
У перші за 70 років у колах політичної еліти заговорили про зміну статусу країни у світовій політиці, яка протягом десятиліть забезпечувала стабільність, ідентичність та міжнародну повагу. Однак нейтралітет завжди ґрунтувався на передбачуваному світовому порядку — припущення, яке більше не працює. Повномасштабне вторгнення росії в Україну зруйнувало ілюзії про нейтралітет як захист від війни. Щоб зрозуміти зміну політичного дискурсу Відня, треба розпочати з історії виникнення нейтралітету.
Після закінчення Другої світової війни у 1945 році Австрія була поділена на чотири окупаційні зони, кожна з яких контролювалася СРСР, США, Великою Британією та Францією. Відень, як і Берлін, був поділений на чотири сектори, хоча розташовувався в радянській зоні. Центр міста управлявся разом. 1943 року в Московській декларації союзники визнали аншлюс 1938 року (включення Австрії до складу Третього рейху) недійсним, заявивши, що Австрія має бути відновлена як незалежна держава. Після тривалих переговорів, зокрема із СРСР, було підписано Австрійський державний договір 15 травня 1955 року. Він проголосив нейтралітет Австрії, що стало ключовою умовою для відходу радянських військ. У жовтні 1955 року Австрія стала повністю незалежною та нейтральною державою.
Це був геополітичний компроміс, який дозволив Австрії відновити повний суверенітет, пом’якшити побоювання СРСР щодо розширення НАТО, він відображав прагнення країни уникнути наслідків холодної війни. Австрія зобов’язалася зберігати постійний нейтралітет, що має на увазі:
Невтручання у воєнні конфлікти.
Заборона вступу до військових союзів (особливо НАТО).
Недопущення розміщення іноземних військових баз своєї території.
Винятково оборонна військова позиція;
Основний акцент на дипломатії, гуманітарній роботі та миротворчій діяльності ООН.
Але через 70 років Австрія знову переживає історичний поворотний момент. Нейтралітет, який колись служив захистом від конфліктів, тепер багатьма сприймається як фактор, що зумовлює безпеку. Неодноразові порушення росією суверенітету Австрії за допомогою шпигунства, кібератак і наративної війни зруйнували ілюзію про те, що нейтралітет гарантує безпеку чи значущість. Австрія, Швейцарія та інші країни довгий час вважали себе мостами між Сходом та Заходом, але війна росії в Україні підриває цю роль і зміна позиції Австрії може показати, що «вичікувальна позиція» більше не є геополітичним варіантом.
росія традиційно розраховувала на нейтральні держави, такі як Австрія, Швейцарія та Сербія, як бар’єри для розширення НАТО, зон російського впливу та розвідувальних операцій, та дипломатичних мостів, через які Москва могла б формувати дискурс.
Кремлівські спецслужби ще з часів СРСР перетворили Австрію на шпигунський хаб, через що Відень не дарма називають «шпигунською столицею Європи». Лояльні закони про стеження та значну дипломатичну присутність зробили її благодатним ґрунтом для агентів СЗР та ГРУ, давши можливість агентам російської розвідки вільно діяти під дипломатичним прикриттям на території країни, завдяки нейтралітету та присутності міжнародних організацій (ООН, МАГАТЕ, ОПЕК). Шпигунство в Австрії не є незаконним, якщо воно не спрямовано проти самої Австрії, що робить країну привабливою для іноземних розвідок. Це створює правові проблеми протидії шпигунської діяльності. Австрійські спецслужби, незважаючи на обізнаність з проблемою, обмежені у повноваженнях, а закони вимагають доопрацювання для криміналізації шпигунства проти третіх країн.
Після висилки близько 600 російських дипломатів із країн Європи за шпигунство з 2022 року багато з них перебралися до Відня. Число російських держслужбовців в Австрії зросло з 300 до 500, з яких, за оцінками австрійських спецслужб, до половини можуть бути шпигунами під дипломатичним прикриттям. Всі ці дані говорять про те, що після початку війни в Україні у 2022 році Відень став ключовим вузлом для російських розвідувальних операцій у Європі. Кремль, порушуючи нейтралітет Австрії, використовує Відень як базу для проведення розвідувальних операцій, включаючи вербування агентів по всій Європі, фінансування підривної діяльності, промислове шпигунство та відстеження поставок західної зброї в Україну. Російські дипломати використовують понад 40 будівель у Відні, оснащених обладнанням для радіоелектронної розвідки. Російські православні організації та «товариства дружби» також використовуються для вербування агентів і поширення прокремлівської риторики.
Стратегічний задум кремлівських спецслужб полягає в тому, щоб використовувати нейтралітет Відня для створення шпигунського коридору в ЄС, а також як платформу для відмивання грошей та операцій впливу та підриву єдності ЄС зсередини. І для цього Кремль використовує всі давно відомі нам методи. У 2022 році була зроблена кібератака хакерським угрупуванням APT28 (Fancy Bear), пов’язаним з російськими спецслужбами, на Міністерство закордонних справ Австрії. У ході розслідування було висловлено припущення щодо можливого нападу на плани австрійських оборонних закупівель. У 2024 році австрійські правоохоронці заарештували колишнього співробітника австрійської розвідки Егісто Отта за підозрою в роботі на росію. Цей випадок викликав серйозний скандал, оскільки розкрив уразливості в австрійській контррозвідці. Австрійська влада розпочала розслідування, а опозиція закликала реформувати законодавство про шпигунство.
За даними видання The Wall Street Journal, російські агенти, що базуються у Відні, причетні до фінансування та організації вбивства російського пілота-перебіжчика Максима Кузьмінова в Іспанії у 2023 році. А вже цього року ВВС повідомила про розкриття шпигунської мережі, в якій брали участь болгарські громадянки, які працювали на Росію. Вони стежили за австрійськими чиновниками, журналістами та іншими особами, які становлять інтерес для Москви. Група використовувала Відень як базу для збору інформації, включаючи стеження фігурантів, пов’язаних з підтримкою України. Операція координувалась через російські дипломатичні канали. Цей інцидент наголосив на ролі Відня як хаба для російських операцій і викликав нові заклики до посилення австрійських законів про шпигунство.
Всі ці інциденти говорять про те, що Кремль не тільки використовує Австрію як центр для проведення розвідувальних операцій у Європі, а й веде підривну діяльність усередині країни, незважаючи на її нейтралітет. Тому потенційна відмова Австрії від нейтралітету може мати глибокі і далекосяжні наслідки для всієї Європи. Насамперед це може завдати удару по ключовим елементам європейської стратегії Росії, зокрема, її давніх спроб розколоти, загальмувати та послабити згуртованість НАТО та ЄС. Це змусить Москву перенести свої таємні операції в інші регіони, втративши доступ до міжнародних інституцій у Відні (наприклад, ОБСЄ, МАГАТЕ). Росія більше не розглядається як законний учасник європейської безпеки, а як сила, що дестабілізує.
Вступ Фінляндії та Швеції, які також тривалий час вважалися нейтральними країнами, в НАТО в 2023–2024 роках змінило ландшафт європейської безпеки. Австрійська еліта все частіше вважає застарілим нейтралітет. Членство в НАТО тепер розглядається як норма, а не як фактор ескалації, і, на їхню думку, колективна оборона (стаття 5) забезпечує рівень стримування, який нейтралітет не може забезпечити. Представники Європейського парламенту відкрито поставили під сумнів цінність політики неприєднання.
Якщо поточні дебати продовжать розвиватися так само, Австрії доведеться або переглянути поняття нейтралітету, включивши до нього активну участь в оборонних структурах ЄС, або вступити до НАТО, наслідуючи приклад країн Північної Європи, під тиском постійних гібридних загроз. Нейтральна позиція минулого більше не забезпечує захисту в епоху стратегічної невизначеності та авторитарної агресії. 2024 року міністр оборони Австрії Клаудіа Таннер заявила, що «нейтралітет не може означати наївність. Безпека починається з обізнаності та готовності». На її думку, нейтралітет не є “щитом від реальності”, і що Австрія має вкладатися в оборонну модернізацію, зокрема в кіберкомандування та повітряну оборону. А в оцінках загроз на 2025 рік австрійська державна розвідувальна служба (BVT) наголосила, що “нейтралітет не захистив Австрію від іноземної агресії, а навпаки, спровокував її”.
Можлива відмова Австрії від нейтралітету може стати не просто зміною національної політики, а крахом російського впливу «м’якої сили» на західні інститути, ударом по пострадянській стратегії використання нейтральних просторів, і чітким сигналом про те, що російська агресія дала зворотний ефект, зміцнивши єдність НАТО і Захід. Це також може стати переломним моментом у переосмисленні європейської оборонної ідентичності, дати сигнал про неефективність нейтралітету проти сучасних гібридних та звичайних загроз, та сприяти об’єднанню, а не автономії в епоху підвищених загроз безпеці, насамперед через підривну активність Росії та Китаю.
Австрія була символом європейського збройного нейтралітету з 1955 року, але, в реалії, старі правила безпеки світового порядку вже не працюють, і можлива відмова від нейтралітету ознаменує кінець нейтралітету як життєздатної доктрини безпеки в сучасних умовах безпеки, особливо перед російською агресією. Це також може змусити інші нейтральні або напівнейтральні держави (наприклад, Ірландію, Мальту, Швейцарію) переглянути свою роль у колективній європейській обороні.
