Що би ви обрали, якби вас жорстко поставили перед такою альтернативою: демократія чи держава?
Звичайно, хочеться, щоб і - держава, і - демократія, і все інше. Але ж...
...Колись у книжці "Цивілізація. Нова історія Західного світу" британського письменника і
культуролога Роджера Осборна прочитав про цікавий поворот в історії про громадянську війну 1861-1865 років в США і відміну рабства.
"Ця війна, пише Р.Осборн, починалася як битва за існування Союзу (федеративної держави), і попервах війська Півдня в ній перемагали. Але наприкінці 1862 Авраам Лінкольн і його уряд зробили сильний хід - оголосили рабство в Америці поза законом, а всіх рабів вільними.
Конгрес підтримав президента, і Прокламацію про звільнення було ухвалено як закон.
Підсилена аболіціоністським змістом, справа Союзу дістала відчутну підтримку: раби на Півдні масово тікали з плантацій і діяли як провідники наступу північних військ. А як тільки їм дозволили, включилися й у саму війну. До кінця її в 166-ти "північних" полках налічувалося до 180 тисяч чорношкірих солдатів.
19 листопада 1863 Лінкольн був присутній на церемонії освячення поля Геттісберзької битви як цвинтару полеглих за Союз. І його коротке звернення до присутніх починалося з заклику згадати історію: «Вісім десятків і сім років минуло з того дня, як наші батьки створили на цій землі нову націю, засновану на ідеалах свободи і святій вірі, що всі люди створені рівними…» — а закінчувалося обіцянкою: "Влада народу, волею народу, для народу не згине у віках».
"Цікаво, що конституція Сполучених Штатів нічого не говорить про рівність, пише Осборн, і попередні 80 років країна мирилася з поширенням рабства.
Щоб вдихнути нове життя в ідеали Америки, Лінкольну знадобилося звернутися до того, що було старішим за конституцію — до слів Декларації незалежності: «Ми виходимо з тієї очевидної істини, що всі люди створені рівними…».
Ці прекрасні слова, які так довго залишалися в забутті, були схвально сприйняті тими, хто боровся проти рабства.
А потім була така очікувана перемога, возз'єднання держави і... післявоєнні будні.
Федеральний уряд
ухвалив грандіозну програму відновлення («реконструкції») Півдня, яка провалилася через небажання білих жителів півдня співпрацювати з владою і поглиблювану ненависть переможених до негритянської спільноти.
Чотирнадцята поправка до конституції законодавчо затвердила права афроамериканців і була підкріплена законом про те, що вся повнота цивільних прав поширюється на людей будь-якої раси і кольору шкіри. Але реальний ефект цих заходів був мінімальним.
Зростаюча ворожість до колишніх рабів поглиблювала розкол американського суспільства.
Провал "реконструкції Півдня", безплідні роки правління Ендрю Джонсона (1865-1868), віце-президента при Лінкольні, і Улісса Гранта (1868-1876), його головного полководця, привели національну політику до загрозливого стану.
Партійна система в якийсь момент почала працювати не на реальну демократію, а проти неї.
Спадщина війни проявилася в тому, що практично всі штати та виборчі округи чітко розділилися по двох таборах, і політична активність зосередилася в тих небагатьох, де ще була можлива зміна лідера, — решта кандидатів практично призначалася своїми партіями.
У 1877 році криза досягла апогею. На чергових президентських виборах, як воно часто буває, за підрахунками лічильників Півдня, перемогу із значною перевагою здобув демократ висуванець Півдня Семюел Тілен, а за даними їх політичних опонентів переможцем став підтримуваний Північчю республіканець Резерфорд Хейс.
Підлила гасу у вогонь спеціальна слідча комісія, призначена з цього приводу, яка, як пише Осборн "пішла на поводу у республіканців" та проголосувала за Хейса.
Назрівав справжній американський "майдан", який неминуче закінчився би ще однією громадянською війною і можливим розпадом держави...
І отут виявилося, що спільна держава для американців, попри нездоланну ворожнечу, таки має цінність.
Війну вдалося відвернути.
Спочатку демократи південих штатів погодилися зняти претензії на президентство, якщо "північна" влада зніме федеральний контроль за південними територіями і виведе звідти федеральні війська.(А контроль цей передбачав, зокрема, і дотримання громадянських прав колишніх рабів).
Республіканці погодилися з пропозицією. І.. звільнені раби Півдня втратили свій єдиний захист.
Верховний суд 1883 року пішов далі. Він постановив, що федеральна адміністрація не має права накладати заборону на сегрегацію з боку приватних осіб.
У 1896 році він підтвердив права штатів на сегрегацію місць загального користування. А в 1899 році дозволив штатам будувати нові школи лише для білих — навіть якщо шкіл для чорних не було взагалі.
***
Отже, виявилося, що180 тисяч чорношкірих біців Півночі, здобувши перемогу, зазнали поразки? Зрада?
***
"Громадянська війна зберегла державу, однак, пише Осборн, заплатити за це довелося зрадою власних переконань. Складалося враження, що для всіх американців утримати «Союз і свободу разом» було все-таки неможливо."
Як наслідок, утвердження справжньої демократії в США затягнулося більш як на пвістоліття.
***
Осборн писав свою книгу в часи, коли міцність держав Західної демократії не піддавалася сумніву, а на порядку денному вирували пристрасті з приводу дотримання прав людини.
І коли я читав цю книгу років 20 тому, то був цілком згодний з висновком британського культуролога: білі американці "зрадили власним переконанням", поставивши інтереси держави вище від інтересів людини.
Але ось настали інші часи.
І я вже не впевнений у справедливості осборнівського вердикту. Виявилося, що держава не менша цінність , ніж демократія. А може, й більша.
Бо зберігши державу, завжди можна відновити в ній і демократію, і турботу про права людини, хоча б цього і довелося чекати 50 років.
Я гадки не маю, якої думки з цього приводу американці - нащадки чорношкірих рабів. Можливо, для багатьох з них Америка і досі - чужина.
Але, сподіваюся, що для більшості українців сьогодні ясно як день, що без держави саме слово "демократія" позбавлене сенсу.
... Найближча сусіда США - Мексика, теж зуміла вибороти незалежність . Але там виявилося менше прагматиків, зате більше "переконаних" ідеалістів. Через це мексиканці майже 200 років жили в горнилі громадянських війн, революцій, а в перерві - "майданів". Результатом цього ідеалізму стала втрата третини суверенної теоиторії Мексики.
***
Кожен отримує те, до чого прагне.
Якщо не отримав, значить не дуже й прагнув .
Якщо отримав не те, чого хотів, значить, в душі чи підсвідомо
прагнув саме того, що отримав.
У народів це правило діє так само...
