24 жовтня 1991 року Верховна Рада затвердила постанову «Про без’ядерний статус України», якою проголосила відповідний статус та стала на шлях ядерного роззброєння — результат цього та інших рішень сьогодні усім добре відомий: відмова від усього ядерного потенціалу на користь свого головного історичного ворога .
Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала 176 міжконтинентальних балістичних ракет, які мали 1272 ядерні боєголовки. Загалом на території України перебували 2500 одиниць тактичної ядерної зброї.
У травні 1992 року тактичну ядерну зброю вивезли до росії, а вже в червні 1996 року Україна позбулася останньої боєголовки..
Україна стала однією з перших країн, які добровільно відмовилися від усього ядерного потенціалу. Раніше це зробила лише Південно-Африканська Республіка: знищила 6 своїх ядерних зарядів. Вони стали непотрібними цій державі після падіння комунізму в світі, а отже – він перестав бути загрозою для Африки.
«Потенціал, який був в Україні, він міг дозволити знищити не лише державу, а й цілий континент», – заявив генерал-майор та командувач 46 ракетної дивізії (1990–1994) Микола Філатов.
Настільки потужну смертоносну зброю Україна зобов'язувалася знищити і якомога скоріше. Також тоді вже діяв договір про скорочення та обмеження стратегічного наступального озброєння, підписаний Сполученими Штатами та радянським союзом.
«Упродовж 7 років США і радянський союз скоротять стратегічних носіїв на 36%, а ядерних стратегічних боєзарядів на 42%. І коли прийшов розпад союзу, росія намагалася виконувати цей договір за рахунок України, білорусі і Казахстану. США знали, що всі практично ракети націлені на Америку», – додав Філатов.
Штати були зацікавлені у знищенні арсеналу, а росія наполягала віддати боєголовки їй.
Із таким розвитком подій на користь рф не погоджувалися опозиційні депутати тодішнього парламенту. Проти відмови від ядерного арсеналу свого часу виступали політики народні депутати України від опозиції В’ячеслав Чорновіл, Лев Лук’яненко та військові Вілен Мартиросян, Олександр Скіпальський, Григорій Омельченко та інші, проте їх впливу не вистачило, щоб змінити ситуацію. Верховна Рада ухвалила заяву, якою категорично забороняла вивозити все це до росії.
Всупереч цьому, вже в травні 1992-го в рф опинилася вся тактична ядерна зброя з України.
«З 5 на 6 травня 1992 року, коли Кравчук був у США, останній ешелон пересік наш кордон, пішов на територію. А вже 7 травня Кравчук у листі до президента США гарантував протягом семи років ліквідувати всі стратегічні наступальні озброєння в Україні.
Верховна Рада заборонила вивозити навіть тактичну ядерну зброю, а президент, не маючи повноважень, гарантував, що вся зброя буде знищена», – зазначив Філатов
Сполучені Штати хоч і вимагали знищення ядерної зброї України, водночас, за словами Юрія Костенка, пропонували свою співпрацю в контексті роззброєння:
«США були готові забезпечити нашу енергетичну незалежність і, в першу чергу, виробництва ядерного палива власного, бо ми 100% отримали його з росії, і багаго іншого. Але як тільки пан Шмаров підписав угоди про передачу росії, США вкотре змінили свою позицію».
Отримавши від України весь ядерний потенціал, рф мала знищувати його на своїх підприємствах. Але доказів ліквідації цієї зброї немає. Очевидці тих подій переконані: за рахунок українських запасів росія себе озброїла.
5 грудня 1994 року отримала Будапештський меморандум його підписали Україна та росія, Велика Британія і США, а три останні країни зобов'язалися поважати незалежність, суверенітет та кордони України, та замість гарантованого його підписантами захисту неспровоковане, невиправдане і варварське вторгнення росії.
Президент України у 1991-1994 роках Леонід Кравчук неодноразово коментував питання відмови України від ядерного статусу.
«Ядерна зброя, що перебувала на території України, була чужою – російською ядерною зброєю: кнопка в Росії, відтворення ядерної зброї в Росії. Ми нічого не могли б зробити з цією ядерною зброєю», – заявив він у серпні 2011 року.
Про те, чи могла Україна не передавати боєголовки росії не раз запитували у тодішнього президента Леоніда Кравчука. На його переконання, альтернативи на той момент нібито не було:
«Чи могли б ми поступити по-іншому? Ні. Клінтон і віце-президент сказали: якщо Україна поступить по-іншому, то почнуться економічні санкції, і не тільки економічні. Скажіть, могла Україна, ставши, тільки народившись на світ, зразу почати з того, що стати загрозою для світу і для Європи некерованим ядерним потенціалом».
За версією Кравчука, обслуговувати та навіть знищувати все це самостійно коштує мільярди доларів. У державному бюджеті цих грошей не було. Україна собі не могла таке дозволити через ризик міжнародної ізоляції.
«Тоді Україна попала в дуже такі сильні лещата. З одного боку – росіяни, а з іншого – американці. Вони тиснули на Україну однаково сильно. Згадайте, що було з українською економікою в 90-х роках. Вона висіла на межі провалля. Ті гроші, які пообіцяли до певної міри, бо компенсація мала бути значно більшою, вони на якийсь період давали «передишку» і надію, що ситуація не вийде з-під контролю», – зауважив керівник центру дослідження росії, міністр закордонних справ України (2007–2009) Володимир Огризко.
Попри скрутну фінансову ситуацію та вплив росії Україна могла залишити бодай невелику частину тактичної ядерної зброї, якою могла керувати та обслуговувати, адже має технології і компетентних працівників, без яких радянська ядерна програма була б неможливою.
«Нам достатньо було залишити тактичну ядерну зброю. Так, стратегічну віддали. Але залишіть 3–5 десятків. Це б зупинило помисли когось нападати на Україну», – сказав Філатов.
