"Єдиний вихід із популізму — це пройти крізь нього" - Юрій Ніколов

"Єдиний вихід із популізму — це пройти крізь нього" - Юрій Ніколов

Дуже класні новини для нас))) Ізоляціоністи пр*йобують досвід правління в своїх країнах. І виборці дуже швидко посилають цих популістів на*уй. В Америці вже послали. В Британії рейтинг ізоляціоніста Фараджа вже впав, бо всі бачать, що вихід з Євросоюзу не допоміг країні.

Шкода від популістів така, що може бути тільки пережита власною жопою. Скільки обнадійнику не пояснюй, що дешеві ліки тільки у шарлатанів, все рівно він буде топити за БАДи і антиваксів.

Чужий досвід – не працює. Люди мають особисто наступити на граблі, щоб зрозуміти. Це важливо нам для розуміння того, що європейці не повірять в підступ Путєна, поки особисто не будуть окуповані.


Єдиний вихід із популізму — це пройти крізь нього

Хто першим увійшов, той першим і вийде. Ось так це працює. Минуле десятиліття неліберальної політики розпочалося у Великій Британії та Америці, які проголосували за «Брекзит» і Дональда Трампа з різницею у кілька місяців. Зараз обидві країни бачать шлях, якщо не до попереднього стану речей, то принаймні до відносного спокою. Партія «Реформа Великобританії» Найджела Фараджа опустилася на третє місце в опитуваннях. Президент США втратив свій авторитет. Нації, які першими піддалися цій лихоманці, можливо, першими й позбудуться її.

Помірковані сили по всьому світу повинні черпати певну втіху з англо-американського досвіду, але й відчувати певний страх. Здається, є лише один вихід із популізму. Цей рух та його ідеї мають пройти випробування і продемонструвати свою неспроможність. Перемогти його — це настільки ж реально, як і жахливо.

Що не працює? По-перше, посилення агітації проти популістів. Існують ґрунтовні й палкі аргументи проти Марін Ле Пен. Улюблениця ультраправих у Франції, яка є фавориткою президентських виборів, все одно набирає у опитуваннях удвічі більше голосів, ніж кандидати від центристських партій. Краще управління теж не є рішенням. Коли Трампа вперше обрали, інфляція у США була нижчою за 2 відсотки. Барак Обама мав би непогані шанси на третій термін. Коли Британія проголосувала за вихід із ЄС, прем’єр-міністр Девід Кемерон був переобраний 13 місяців тому, збільшивши кількість депутатів у парламенті. Популізм не породжує погане управління. Ідеальне управління, хоч і є бажаним саме по собі, не зможе його перемогти.

Ні, виборців просто тягне до полум’я, і так буде, доки вони не обпечуться. Ви мусите дійти висновку, що у Франції політичний центр ніколи не відродиться, доки альтернатива йому нарешті не пройде випробування на посаді. У цей момент Ле Пен вже не зможе бути «професійною опоненткою», як колись роздратований керівник кіностудії назвав Джеймса Кегні. Їй доведеться ухвалювати рішення щодо податків і витрат і, відповідно, заплямувати себе. Жодна західна країна не загравала з ультраправими так сильно, не надавши їм влади. Для Ле Пен це і розчарування — і подарунок.

Ось перед чим стоять демократії. Що краще: мати величезну популістську опозицію, яка безкінечно отруює атмосферу, чи популістів при владі, які завдають конкретної шкоди певний час, а потім зникають? Будь-яка відповідь є справедливою. Франція, можливо, і залишається пороховою бочкою десятиліття за десятиліттям, але вона все ще перебуває в межах єдиного ринку свого континенту вартістю 18 трлн євро. Велика Британія, яка вже одного разу піддалася популізму — і зазнала великої поразки, — не входить до нього. Так само ера «Make America Great Again» може виявитися лише етапом, але сумніви, які вона посіяла щодо міжнародної надійності Америки, залишаться надовго. Хіба не краще бути Німеччиною, де ультраправі сильні, але не мають федеральної влади? Під час такого «етапу» багато чого може піти не так.

Що б не було кращим — колючка в боці чи короткочасні муки від її виривання — саме це, здається, і є компромісом. З популізму немає виходу, окрім як пройти крізь нього. Бразилія, ще один обнадійливий приклад цього року для лібералів, відкинула Болсонару-молодшого. Можливо, вона б цього не зробила, якби не мала досвіду з його батьком.

У 2016 році я думав, що британські та американські виборці зробили щось на кшталт того, ніби пожертвували свої тіла медичній науці. Світ побачить, що їхні радикальні рішення виявляться помилковими, і відмовиться робити подібні кроки у себе вдома. Виявляється, людям доводиться переживати все на власному досвіді.

Щоб було зрозуміло: досвід популізму не обов’язково має бути катастрофічним, щоб відштовхнути людей. (США прожили шість років під керівництвом Трампа, не розвалившись.) Достатньо, щоб він виявився розчаруванням. Мета полягає в тому, щоб виборці почали сприймати ці бунтівні рухи як звичайні, недосконалі партії: оцінювати їх за тими самими критеріями, що й істеблішмент, який має захищати свої досягнення в урядуванні.

Така доля чекає на Фараджа. Лише чверть британців ставиться до нього прихильно. Нагадаю, що зараз середина каденції парламенту, коли опозиції зазвичай надають перевагу сумніву. Причиною його недуги є не останній фінансовий скандал. Його рейтинги були жахливими й раніше. Справа скоріше в тому, що для виборців він взагалі не є «опозицією». Він несе спільну відповідальність за Брекзит — провідну ідею останнього десятиліття. Його відбитки є всюди у статусі-кво. Перефразовуючи стару фразу, він перебуває при владі, але не обіймає посади. Його єдина велика ідея, справа всього його життя, була випробувана і виявилася провальною.

Якщо моя антипопулістська стратегія полягає в тому, щоб «дати їм достатньо мотузки», що можна сказати проти неї? По-перше, деякі країни здатні перемогти ці партії, не піддаючи їх випробуванню на руйнування під час перебування при владі. Однак приклади завжди зосереджуються на Данії не без причини: інших прикладів не так уже й багато. І навіть у Данії ультраправі домоглися реалізації деяких своїх політичних заходів в обмін на підтримку коаліційного уряду меншості.

Інший аргумент проти мене полягає в тому, що популісти, потрапивши до влади, будуть маніпулювати ситуацією, щоб утриматися там. Цей страх часто висловлювали десять років тому. Зараз він здається перебільшеним. 6 січня 2021 року, коли в США не вдалося забезпечити мирну передачу влади, сталася історична ганьба. Але шансів на те, що Трамп втримається при владі, ніколи не було багато.

Тож залишається аргумент, заснований на принципах. Якщо політичний рух шкодить вашій країні, боріться з ним на кожному кроці: інтелектуально, організаційно. Було б надто хитро, якби ви чинили інакше. У цій точці зору є певна благородність. Мене лише бентежить стратегічна оцінка ситуації. Ми, мабуть, ніколи не дізнаємося, який саме американський офіцер, якщо такий взагалі був, сказав після битви за Бен-Тре під час війни у В’єтнамі: «Щоб врятувати місто, довелося його знищити». Але в політиці парадокси часто виявляються корисними. Велика Британія стабілізується лише зараз, бо десятиліттям зазнавала страждань. Поруч є країни, яким ще належить пройти весь цей шлях навчання