Коли ввечері українці бажають одне одному спокійної ночі, це вже давно не просто ввічливість.
Це побажання дожити до ранку.
Ми давно навчилися розрізняти звук «Шахедів» різних типів, роботу ППО і вибухи балістики. Знаємо, скільки часу потрібно, щоб дістатися укриття. Тримаємо зарядженими телефони й акумулятори.
Але є небезпечна річ, до якої не можна звикати.
До думки, що все це - нормальне життя.
Ненормально, коли діти сплять у коридорах. Коли люди прокидаються від вибухів. Коли захист власного дому стає питанням удачі.
І ненормально, коли стійкість українців починають сприймати як невичерпний ресурс.
Так, ми вистоїмо. Але цього недостатньо.
Завдання держави - не лише захоплюватися стійкістю людей, і закликАти до обережності. Завдання держави - щодня зменшувати ціну, яку люди за неї платять.
Завдання. Зі звітом за результати.
Більше перехоплювачів. Більше ракет для ППО. Більше захищеної енергетики. Більше власної зброї, здатної знищувати засоби нападу ще до їхнього запуску.
Менше самозаспокоєння. Більше відповідальності за конкретний результат.
Бо справжнім досягненням буде не те, що українці навчилися жити під ракетами.
А те, що наші діти нарешті зможуть забути, як вони звучать
