Погодьтеся, звільнення (під час війни!) керівника головної спецслужби країни - подія непересічна. І суспільству (не кажу вже про парламент, як зумовлює закон -К.В.) непогано б пояснити, за що.
Бо про системні проблеми в работі Служби нам мало що відомо, крім традиційного доїння бізнесу (але кого це коли в українському керівництві турбувало? -К.В.)
А от про блискучі спецоперації, як і серйозну участь у війні на морі, знає цілий світ. У чому ж справа?
Знаєте, у мене є з цього приводу своя версія. Памʼятаєте, коли втратила крісло Генпрокурор Венедиктова? Коли пішла в термінову одноденну відпустку замість підписати підозру Порошенку. А як вважаєте, наскільки випадковою була відставка Шмигаля з премʼєра, коли він відмовився підписати відоме санкційне фуфло? А те, що премʼєркою після цього стала Свириденко, котра це фуфло таки підписала?
У Малюка таких страшних гріхів перед президентом, щонайменше, два. Він також відмовився брати участь у тому санкційному балагані - й Офісу довелося затягнути в скандальну історію фінмонітора Проніна, що жодним законом не передбачено.
А нещодавно він «підвів» ще капітальніше - не погодився роздати підозри у держзраді центральним діючим особам, що викрили «міндічгейт» (як би я не ставився до масового зливу в пресу матеріалів НСРД - К.В.)
Ось тоді й було вирішене питання з його відставкою.
Бо таким є при нинішній владі головний критерій оцінки успішності керівника СБУ, а не якась там Павутина.
Дрібʼязкове, мстиве, закомплексоване МЗЧ
