"Епоха «Коби»" - Владислав Смірнов

Досягнутий результат — це єдиний чесний показник справжніх намірів. Слова брешуть, марафони брешуть, а от реальність, у якій ми опинилися, — ні.

Лідору знадобилося рівно 6,5 років, щоб досягти своєї ідеальної мети: перетворити державу на механізм, де людина є зайвою ланкою. Ласкаво просимо в країну «Коби». Тут громадянин — це не актив, а пасив. Економічно невигідний, гуманітарно обтяжливий біоресурс, який заважає «ефективним менеджерам» освоювати потоки.

Ми живемо в класичній інфільтрованій державі. Це не просто корупція чи некомпетентність — це свідомий демонтаж усього живого. Їхня філософія проста: територія потрібна, ресурси потрібні, а люди... люди тільки плутаються під ногами, вимагають соціалку і заважають «великим справам».

Він занурив країну в абсолютне м’ясо та гівно. Не «помилково», не «через недосвідченість». Це і був план — створення зони відчуження, де виживає лише лояльний до системи паразитарій.

А що ж «вкраїнчики»? Ті самі, що у 2019-му заходилися в екстазі на стадіонах? Вони плескали в долоньки. Вони хотіли «поржати». Вони думали, що це серіал, де в кінці всім роздадуть морозиво. Їм було смішно всю каденцію, поки декорації комедії не змінили на скотобійню.

Тепер сміятися нікому. Бо сміх закінчився в нескінченних могилах, окупації і там, де почалася справжня мета цього режиму: утилізація зайвого населення під суїцидальні аплодисменти.