"Фейки в ОРДЛО: як гетто вчиться жити в нових реаліях" - Олена Степова

Контроль над соцмережами, інтернетом, дописами, інформацією, це тепер реальність мешканців ОРДЛО. Хотіли «назад в ссср» – маєте маленьке гетто.

Молоді люди ОРДЛО сприйняли це, як норму, особливо в частині «обстріли, політика, військові новини», бо це вже та реальність в якій вони зросли. Тобто вони абсолютно нормально сприймають будь які обмеження в частині отримання чи обміну інформації, яка стосується військово-політичних чи економічних новин. Це прошарок «вне политики». Правда, це не дуже стосується сприйняття обмеження їх кола інтересів (секс, наркотики, розважальні аспекти), але тут вже є сучасні технології, які ще поки працюють в ОРДЛО й дають молоді можливість спілкування чи отримання- розповсюдження якогось контенту.

Щодо критичної більшості людей віком від 45 до 65 років, то тут трошки важкувато, бо в ОРДЛО це населення, яке настільки заплуталося у собі й тих наративах та симулякрах, які їм нагромаджували у мізках увесь час срсрії, то вони живуть одразу в двох іпостасях: «зачем такое писать – сталина на вас нет» та «почему не пишите, если что-то случилось в городе».

Критична більшість мешканців в ОРДЛО настільки звикли жити в світі брехні, що свідомо її не тільки створюють, а й поширюють. Тобто одна й та сама людина на одну й ту ж саму подію може видати два-три різні інформаційні результати. Цим з 2014 року користуються пропагандисти, щоб створювати фейки та пропагандистський контент.

Таких прикладів, які повинні ввійти в підручники з інформаційної безпеки та мають бути розібрані на молекули психологами в частині інформаційного впливу на населення, дуже багато. Спочатку ми дивувалися, як в людині може жити дві, три, п’ять особистостей, які весь час створюють та видають різні варіації однієї й тієї ж події. Це ж якийсь фільм про маніяків з множинним розладом особистості, бо саме так поводилась критична більшість мешканців ОРДЛО в 2014-му.

Одна й та сама людина, яка особисто бачить, як її сусіди-ополченці разом з росіянами тягнуть на териконік гаубиці, снаряди, й з цього териконіка обстрілюють її хату та селище де вона мешкає, халата на собі рве доводячи, що то були укро-нацисти, одягнуті у вишиванки правого сектору.

Або стоїть поруч з «Моторолою», сміється його жартам «сейчас устрою доброе утречко луганчанам», коли він стріляє з кулемета по багатоповерхівкам, й тут же плаче на камеру російського телебачення: «нас обстреляли украинцы».

У Свердловську в 2014-му шоферу шахтарського автобуса сказали приїхати на таке-то місце, вийти з автобуса, щоб люди зняли відео, як укро-карателі стріляють по шахтарям, він бачить на свої очі, як його автобус розстрілюють люди в російські формі, а потім впевнено дає інтерв’ю: «я еду, а в кустах лежат правосеки, в бандеровской форме, нашивки на рукавах правого сектора, и они стреляют по автобусу».

Все це робили абсолютно безкоштовно, абсолютно впевнено й жодного разу не зізналися в брехні, навпаки, в бійку йшли доводячи, що вони кажуть правду. Не усі, але критична більшість.

Чому так, я не знаю, це питання до спеціалістів з множинного розладу особистості. Моя думка, що люди за будь яку ціну хотіли захистити те у що вірили, свого кумира – росію. Бо згодом таку поведінку часто бачу, коли люди за будь яку ціну хочуть захистити свого кумира-політика чи кумира-блогера чи кумира-співака, тому підтримують його брехню допомагаючи йому уникнути покарання чи створити симулякр для своєї пастви.

Так, знаю, це шизофренія, але, як так сталося, що у 2014 році вона накрила одночасно критичну більшість мешканців Луганщини та Донеччини.  Досі не знайшла медичного пояснення цьому соціальному феномену, а ось те, як це небезпечно намагаюся пояснити читачам.

Коли росіяни зрозуміли, що донбасянам навіть гроші не треба платити щоб вони оббрехали Україну, тут просто почалося пекло з обстрілів, зйомок, крові та трупів у шоу «укро-фашисты обстреливают Донбасс». А що? Люди самі виправдовують вбивць, самі радісно вказують на українців, самі радісно біжать під кулі, чого б не скористатися.

Так ми, Україна, «10 лет бомбили Донбасс», правда за 10 років там не постраждав жоден об’єкт інфраструктури, підприємство, окрім тих, які закрили та розібрали на цеглу самі мешканці ОРДЛО чи росіяни.

В 2023 році, коли мешканцям ОРДЛО почали таки прилітати «кешбеки» від їх вибору, якось пішло на спад оце обожаніє і люди почали говорити звідки реально летить «подарунок», тому росіянам довелося вводити обмеження інформації, особливо стосовно закриття підприємств та куди, що попало, бо відповідати на питання «где наше пво» було ні чим.

Зараз росії стало ще простіше створювати фейки. По-перше, в ОРДЛО та на росії введено обмеження на публікації з місць прильотів чи падіння уламків. По-друге, будь яку пожежу, надзвичайну подію, катастрофу, будь який прильот росія автоматично записує на рахунок України. Тільки завдяки соцмережам можна відстежити, що дійсно сталося. Саме тому росія почала регулювати інтернет, соцмережі, відключати електрику у разі надзвичайної події.

Оце вчора зранку в Ровеньках в багатоквартирному будинку стався вибух, який пошкодив квартиру, налякав мешканців та на який образу звернули увагу певні служби.

Звісно у новинах мешканці ОРДЛО та росіяни побачать ось це (мовою оригіналу): «5 человек пострадали в результате удара дрона по многоквартирному дому в Ровеньках. Сегодня ранним утром противник атаковал многоквартирный дом в Ровеньках. Повреждены остекление и фасад здания. На место происшествия оперативно выехали спецслужбы. Сотрудники Следственного комитета России по ЛНР фиксируют преступления неонацистов — Леонид Пасечник. Сильнее всех пострадал 31-летний молодой мужчина. У него мино-взрывная и закрытая черепно-мозговая травмы, резанные раны лица. Дети и супруга получили лёгкие осколочные ранения от стекла».

Більшість ровенчан підтримує дії чоловіка, який помстився за свою честь й пишуть, що насправді таких випадків багато, коли гранатами закидують будинки, квартири чи автомобілі. А родин, де чоловік воює, а жінка живе з росіянином тут все більше, бо ж «а что мне делать, с детьми тяжело». Звісно такі випадки з гранатами не на користь обліко-морале маленького гетто, тому усі ці випадки тепер вміло списують на українські дрони. Ні, дрони летять, але більше на Ростовщину, бо кому здалася облізла ровеньківська п’ятиповерхівка без світла, води, заселена вошами та тарганами.

Над цими «атаковал дрон» сміються навіть ордлинські військові, бо знають ударну силу та наслідки влучання. Гранати, як засіб врегулювання конфлікту, знаряддя помсти чи засіб залякування в ОРДЛО норма з 2014-го року.

Саме тоді мешканці ОРДЛО зрозуміли, що сила у брехні та зброї, й ОРДЛО накрила хвиля доносів та злочинів. П’яні ополченці, п’яні росіяни, п’яні мирні мешканці в руках яких багато зброї, це вже небезпечно, тому з 2014 року вибухи у квартирах та на вулицях ОРДЛО – норма.

Але, якщо раніше ці факти замовчувалися, то зараз, коли інтернет та соцспільноти повністю під контролем, вибухи гранат перекваліфікують в «українські дрони».

Що ж, маленьке гетто вчиться жити в нових реаліях. Щоб отримати компенсацію за зруйноване  житло, треба написати заяву, що особисто бачив український дрон, який був одягнений у вишиванку правого сектора, мав паспорт НАТО, негроїдне обличчя та кричав «Слава Україні» на польській мові, тому нас чекає ще більше цікавих історій про розіп’ятих новоросоговорящих дітей.