— Діду, а правда, що козаки гармати мали гірші, ніж королі та султани?
Олекса посміхнувся.
— Часто гірші. Але воювали ними краще.
Багато хто думає, що артилерія XVII століття — це десятки важких гармат, які стоять нерухомо та стріляють цілий день. Так воювали в Європі. Там гармати були дорогі, великі та повільні. Поки таку перевезеш, поки розгорнеш — пів битви мине.
Козаки дивилися на це простіше.
Їм не треба було брати кам'яні замки по всій Європі. Їм треба було воювати в степу, на переправах, у таборі та під час швидких походів.
Тому й артилерія у них була іншою.
У козацькому таборі гармати стояли між возами. Не десь далеко позаду, а просто в бойовому порядку. Пушкарі могли швидко перекочувати їх вздовж лінії оборони, посилюючи найнебезпечнішу ділянку.
— Поки лях думав, де вдарити, ми вже тягнули туди гармату, — любив казати старий пушкар Семен.
Особливо добре це було видно під час повстань кінця XVI та першої половини XVII століття. Під Солоницею, під Куруковим озером, під Голтвою, під Жовнином. Польська кіннота звикла ламати ворога атакою. Але коли вона наближалася до козацького табору, її зустрічав не один постріл, а ціла стіна вогню.
Спершу били гармати.
Потім рушниці.
Потім знову гармати.
І все це майже без пауз.
Саме так народжувався той самий «вогняний вал», хоча тоді такого терміна ще не існувало.
Європейські армії часто використовували артилерію як окремий рід війська. Козаки ж вплітали її в загальну оборону. Пушкар, рушничник і списник діяли як один механізм.
Особливо страшними були постріли картеччю.
Замість одного ядра в гармату засипали десятки свинцевих куль або шматків металу. На близькій відстані така гармата перетворювалася на велетенську рушницю.
— Якщо кіннота потрапляла під картеч, то вже не дуже хотіла атакувати вдруге, — жартував Семен.
Під час морських походів ситуація була ще цікавішою.
На чайках теж стояли гармати.
Невеликі, легкі, але цілком достатні, щоб під час абордажу дати залп по турецькій галері. А після пострілу в бій уже вступали шаблі та рушниці.
Козаки взагалі рідко намагалися перемогти ворога самою артилерією.
Гармати для них були інструментом.
Засобом зламати стрій.
Посіяти паніку.
Зупинити атаку.
А вже потім справу завершували люди.
Саме тому в багатьох битвах козацька артилерія була набагато ефективнішою, ніж можна було очікувати від її кількості.
Пройшли століття, але принцип майже не змінився.
Перемагає не той, у кого більше гармат.
Перемагає той, хто краще поєднує всі роди війська в єдину систему.
Олекса тоді тільки поплескав по старій гарматі.
— Хороший пушкар не той, що далеко стріляє.
— А який?
— Той, після пострілу якого ворог уже не хоче йти вперед.
І з цим важко було сперечатися.
Історії українських козаків
