Наприкінці грудня 2025 року російські офіційні джерела поширили гучну заяву: нібито Україна здійснила масовану атаку на резиденцію владіміра путіна біля озера Валдай, застосувавши 91 безпілотник. За версією Кремля, всі дрони були перехоплені ППО. Втім, жодних переконливих доказів — ані фото, ані відео, ані підтвердження з незалежних джерел — не було оприлюднено.
Місцеві жителі також не повідомляли про вибухи чи характерні звуки, і навіть прессекретар Кремля уникнув надання будь-яких матеріалів. Україна оперативно відкинула звинувачення, назвавши їх вигадкою та свідомою маніпуляцією, покликаною зірвати дипломатичні зусилля. І це не випадковий момент: інформаційний «вкид» з’явився саме тоді, коли відбувалися активні переговори між президентом України Володимиром Зеленським та Дональдом Трампом у Флориді про можливі параметри мирної угоди та американські гарантії безпеки.
Тому можна стверджувати, що йдеться не про реальну військову подію, а про продуману інформаційну операцію. І її мета – не завдати фізичних збитків, а вплинути на політичний контекст, підірвати довіру до переговорів та змінити розстановку ролей напередодні можливого мирного процесу. У цій історії важливо не те, що сталося насправді, а те, як і навіщо Кремль намагається це піднести світові.
Аналітики Інституту вивчення війни зазначають: доказів атаки не існує, Кремль відмовився їх оприлюднити, а незалежні джерела не зафіксували жодних підтверджень. Подібні вигадані епізоди Москва вже не раз використовувала для впливу на медіапростір та дипломатичні процеси, про що писали й міжнародні агенції. У цьому контексті «атака» виконує роль політичного важеля – спроби змінити умови гри не на фронті, а за переговорним столом.
Історія з «ударом по Валдаю» має чітко прораховані політичні завдання і не є випадковою. Йдеться про комплексний інструмент тиску – одночасно військовий, дипломатичний та інформаційний.
По-перше, створення casus belli, тобто приводу для війни. Кремль намагається сформувати «легітимний» привід для подальшої ескалації — нових ракетних ударів по українських містах та військовій інфраструктурі. Представляючи вигадану атаку як «теракт проти президента», Москва прагне виправдати дії, які зазвичай викликають жорстку міжнародну критику, та перекласти відповідальність за насильство на Україну.
По-друге, посилення переговорних позицій. Відразу після заяви про нібито «удар» російська влада оголосила про намір переглянути свою позицію на мирних переговорах і висунути жорсткіші вимоги. Це відкриває шлях до ультиматумів та повернення до радикальних умов зразка 2021–2022 років, значно жорсткіших, ніж попередні дипломатичні рамки.
Серед ключових вимог, які Москва знову намагається легітимізувати:
– Визнання тимчасово окупованих територій частиною росії;
– демілітаризація та так звана «денацифікація» України;
– юридичні гарантії безпеки для росії, зокрема щодо нерозширення НАТО.
Аналітики зазначають: ці позиції не мають нічого спільного із класичними мирними пропозиціями. Це не компроміс, а набір політичних ультиматумів, які мають змінити баланс сил за переговорним столом і нав’язати Україні умови, вигідні Кремлю.
“Валдайська” історія стала інструментом символічного перевороту ролей у війні. Через наратив про нібито «атаку на главу держави» Кремль намагається подати росію як постраждалу сторону, якій загрожує насильство, а не як ініціатор агресії. Водночас, Україну навмисно зображують небезпечним і недобросовісним переговорним партнером — чи не терористичним актором, з яким нібито неможливо домовитися.
Такий зсув акцентів має кілька адресатів. У росії він посилює підтримку війни, підживлюючи відчуття «оборонної» боротьби. Зовні змінює тон дискусії, перекладаючи фокус із дій Москви на поведінку Києва. Особливий розрахунок зроблено на західних партнерів, насамперед США, яких Кремль намагається виставити в ролі тих, хто має стримувати Україну, а також на країни Глобального Півдня, де подібний образ жертви знаходить обережну, але помітну симпатію.
Більшою мірою інформаційну кампанію з «ударом по Валдаю» було адресовано передусім одному західному посереднику — Дональду Трампу. Для Кремля важливим є не сам факт події, а наратив, який він формує: Зеленський говорить про мир, але водночас нібито атакує президента росії, а отже, тиснути слід на Київ, а не на Москву. Такий сигнал має підірвати довіру до України як переговорного партнера та створити основу для зміни балансу вимог. У цьому сценарії Трамп отримує «аргумент» для посилення тиску на Київ, зниження очікувань від росії та спроб змусити Україну відмовитись від ключових позицій у переговорах.
Показово, що російські офіційні заяви вже безпосередньо пов’язують вигадану атаку з необхідністю жорсткішої лінії Москви. Хоча після розповіді путіна Трамп публічно висловив обурення, згодом з’явилися сигнали сумнівів щодо правдивості цієї версії. Втім, сам факт реакції свідчить: Кремль потрапив у ціль, використовуючи інформаційний тиск як інструмент дипломатичної гри.
Головний наслідок цієї інформаційної атаки – розмивання самого переговорного процесу. Мирні ініціативи відходять на другий план, поступаючись місцем емоційним реакціям, підозрам і штучно нав’язаним «новим умовам». Навіть будучи відвертим фейком, ця історія змушує Україну та її партнерів витрачати час та дипломатичний ресурс на спростування, а не просування реальних домовленостей. Це працює і на репутаційному рівні: Київ навмисне втягують у пояснювальну позицію, що послаблює його переговорну силу та «затягує час». В результаті частина міжнародних партнерів може мати сумнів – не через факти, а через самий інформаційний шум, який Кремль цілеспрямовано використовує як інструмент зриву мирної динаміки.
Можливі сценарії розвитку подій:
1. Контрольована ескалація
росія може використати вигадану «атаку» як формальний привід для:
– масованих ударів по українських містах;
– зміни формату переговорів на менш результативний;
– свідомого затягування мирного процесу.
Такий сценарій фактично блокує будь-який прогрес.
2. Розвінчання фейка, але з наслідками
Навіть якщо міжнародні розвідки та медіа остаточно спростують наратив:
– дипломатичний час буде втрачено;
– Москва тимчасово виграє в інформаційному полі;
– частина держав може поставитися до України скептичніше.
Це обмежений у часі, але справжній виграш Кремля.
3. Вбудовування у ширший сигнал тиску
Паралельне розміщення росією ракетних систем з ядерними можливостями в Білорусі свідчить: «валдайський» наратив може бути частиною масштабнішої стратегії тиску — не лише на Україну, а й на НАТО та Захід загалом.
«Атака на Валдай» — це історія не про дрони, а про контроль над наративом. Вона є елементом інформаційної війни, спрямованої на:
– маніпулювання мирними переговорами;
– створення виправдання для нової ескалації;
– спотворення ролей сторін у конфлікті;
– тиск на США, зокрема на Дональда Трампа;
– ослаблення дипломатичних позицій України.
Головний урок цієї історії простий і водночас тривожний: у сучасних війнах вирішальними стають не лише ракети та танки, а й здатність розпізнавати маніпуляції та відокремлювати факти від політичного театру. Саме від цього сьогодні залежить, чи будуть мирні переговори шансом, чи знову стануть жертвою добре зрежисованої пропаганди.
Секція “Дельта” групи “Інформаційний Спротив“
