Останні заяви дмітрія медведєва звучать не як дипломатичні суперечки, а як коктейль із попереджень, історичних алюзій та публічного шантажу: на його думку, Фінляндія нібито перетворюється на “платформу” для нападу на росію, а її членство в НАТО – це прямий виклик безпеці Кремля. Мовляв, під виглядом оборонних заходів там розгортають штаби, формуються передові сили, які можуть бути використані для атак. Ще він натякає, що історичні договори — післявоєнні угоди, наприклад, Паризький мирний договір 1947 року та договір 1992 року про основи відносин із рф — нині «не виконуються» Фінляндією, і росія має право порушити чи переосмислити їх.
Така риторика супроводжується звинуваченнями у «нацизмі», «утисках росіян» і навіть натяками на те, що «конфронтація може призвести до розвалу фінської державності». Також згадуються символи — наприклад, свастика на прапорах фінських підрозділів, яку Фінляндія остаточно змінила лише у 2025 році. Це дає підстави росії говорити про «фашистську спадщину» і представляти Фінляндію як країну з «радикальним» чи «небезпечним» наративом.
Це вже не просто політичний тон, це інформаційний фундамент, який Кремль неодноразово передував практичним діям. медведєв каже, що НАТО активно працює над освоєнням усіх операційних середовищ у Фінляндії — від землі до космосу та кіберпростору, щоб вона напала на росію. Його погрози сягають навіть можливого вимагання репарацій від Фінляндії за збитки, завдані Радянському Союзу у Другій світовій війні.
Знову ж таки, неважко зрозуміти, що заяви мають на меті створити всередині росії образ зовнішньої загрози, щоб обґрунтувати витрати на оборону, залучення суспільства до мобілізації, виправдати обмеження свобод, а також страх у фінській та західній спільноті, щоб стримати чи залякати.
Уявіть собі сцену 1939 року, коли СРСР вимагає територіальних поступок у Фінляндії на підставі «безпеки Ленінграда», а отримує відмову і вже 30 листопада 1939 року вторгається. Зимова війна 1939-1940 років тривала 105 днів, проте хоча СРСР і досягав політичних цілей, таких як Московський мирний договір, де були територіальні поступки на користь Москви, він зазнав значних військових втрат і репутаційної шкоди. Фінляндія зберегла незалежність, але з того часу питання «буфера» та стратегічної глибини стало ключовим у московському мисленні. І ось уявіть, наскільки критично було радянській владі виграти цю війну, адже потужна радянська імперія з величезною армією та технікою проти маленької країни, населеної трохи більше двох мільйонів, що героїчно відстоює свої позиції в лісах, на болотах та засніжених дорогах. Однак, незважаючи на поразку у війні, де Фінляндія втратила близько 11% території, вона все ж таки залишилася незалежною, зберегла свою демократію та унікальний статус, не потрапивши до радянського блоку.
Після війни Фінляндія стала фактично нейтральною державою, проте існував так званий Договір про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Фінляндською Республікою, який змушував його погоджуватися з інтересами СРСР у зовнішній політиці. Цей баланс уникнення прямої конфронтації та одночасної збереженої самобутності створив «фінський шлях» у міжнародних відносинах, що пройшов через холодну війну та пострадянський період.
Вступ Фінляндії до НАТО в 2023 році — це не якийсь раптовий хід, а зважена реакція на зовнішні обставини, зокрема повномасштабне вторгнення росії в Україну в 2022 році, стало зрозумілим, що традиційний баланс вже не діє, що нейтралітет або “буферні домовленості” можуть не спрацювати. Цей крок став для багатьох фінів єдиним способом забезпечити безпеку в умовах відновлення російської агресії.
Фінляндія збільшує оборонний бюджет, активізує армійські бази НАТО поряд із кордоном з росією, купує передові винищувачі F-35 та посилює систему кіберзахисту. Для Москви це перетворилося на привід для істерії, ніби Фінляндія стала ворожим форпостом, що шкодить «батьківщині». Медведєв та інші російські керівники використовують старі історичні наративи, щоб обґрунтувати агресивні дії та маргіналізувати Фінляндію, посилаючись на нібито “фінську загрозу” та “економічну помсту” за історію.
Так само як Україна стала мішенню російської агресії через свій вибір суверенного шляху та євроатлантичної інтеграції, так і Фінляндія, обираючи безпеку в рамках НАТО, виявляється новим геополітичним фронтом у протистоянні з росією. Кремль, по суті, повторює сценарій дискредитації та «демонізації» фінської влади, використовуючи міфи про «фашистів» та «русофобів», тим самим створюючи виправдання для можливих гібридних та військових дій. Особливо показовим є те, що Кремль не «перебирає» навіть абсурдними заявами, що Фінляндія має виплачувати репарації за війну, хоча ці питання були врегульовані десятиліттями тому.
Нині баланс сил та логістичні реалії роблять «повномасштабне» вторгнення малоймовірним у короткостроковій перспективі, а найбільш реалістично чекатиме на тривалу хвилю гібридних атак. Поки що, з огляду на можливості рф, саме «сіра зона» виглядає для Москви найвигіднішою: відносно низька ціна, висока політична віддача. Власне, якщо дивитися на сценарії, то найреалістичніший варіант – створення сірої зони з гібридним тиском. Що це означає – кібератаки на енергетику, GNSS-глушіння, цілеспрямована дезінформація, використання міграційних потоків чи економічних важелів.
Як приклад з України – у перші місяці повномасштабного вторгнення у 2022 році росія активно застосовувала кібератаки, а також енергетичний тиск у вигляді обстрілів енергоінфраструктури, до того ж більша частина кампаній супроводжувалася масштабною дезінформацією. Те, що було в Україні перед нами, у випадку Фінляндії може виглядати як «прикриття» під виглядом «тестування реакції» НАТО. У такому разі Фінляндії доведеться витрачати більше на оборону, збільшувати резерви, а НАТО має реагувати — збільшення присутності, розгортання інфраструктури. Але ризик ескалації є, якщо один з інцидентів “вибухне” і залучить до себе більш масштабну реакцію.
Наступний, не менш можливий сценарій, ситуація може бути наступною: військовий літак перетинає кордон, відбувається збивання чи підрив на море, поранення цивільних. Такі інциденти — природна пастка ескалації, тут сильніше запалюється громадська реакція, політики змушені відповідати, а простір для дипломатичного охолодження скорочується. Подібні речі бачилися в Балтійських державах: порушення повітряного простору, безпілотники, “не ідеально налаштовані” польоти. Для Фінляндії зараз планується підвищення кількості резервістів, зокрема підвищення верхнього віку, щоб мати велику мобілізаційну базу. Український досвід показував, що навіть локальні інциденти, наприклад обстріли прикордонних районів, можуть швидко перерости у масштабніші бої, якщо одна зі сторін вирішить «перевести» конфлікт у відкриту фазу. Це не найімовірніший сценарій, проте він дуже небезпечний для держави.
І останній варіант – це повномасштабна військова операція, ймовірність цього сценарію дуже низька, поки немає чітких свідчень, що росія готує щось таке найближчим часом, бо ризики надто великі. Висока ймовірність того, що НАТО мобілізує набагато більше сил, і ця операція призведе до зіткнення з чужими арміями, не лише в гіпотетичних термінах. Перш ніж ризикнути відкритим наступом, Кремль повинен вирішити питання одночасних зобов’язань, наприклад, виснаження через Україну, ризики реакції НАТО і потенційний розворот конфлікту на більш масштабну війну в Європі. Саме найближчим часом це є малоймовірним.
росія завжди майстерно маніпулювала історією. В Україні ми бачили аргументи про так звані “історичні землі”, “захист російськомовного населення” або “загрозу від НАТО”. Це стало офіційною причиною для повномасштабного вторгнення 2022 року. Схожу риторику сьогодні Москва застосовує до Фінляндії. дмірій медведєв заговорив про “історичну провину” фінів, мовляв, вони відповідальні за дії предків, а сучасна держава нібито порушує повоєнні угоди. Навіть символи, наприклад, давня фінська свастика, яка зовсім не має відношення до нацизму, тепер витягують на публічний рівень, щоб створити асоціації з «ворогами росії».
Так Кремль створює моральне підґрунтя, що “ми маємо право” і “вони винні”. Коли росія напала на Україну, Київ не мав прямих гарантій безпеки від військових союзів. Заклики до НАТО та підтримка партнерів, безперечно, допомогли, але це сталося вже під час війни, а не до неї. У перші тижні вторгнення саме ця відсутність статті 5 давало Москві впевненість у швидкій перемозі. Фінляндія зараз у зовсім іншій ситуації. Вона є членом НАТО, що означає, що будь-яка агресія автоматично стає справою всього Альянсу. Тому для Кремля напад на Фінляндію – це зовсім інший рівень ризику, ніж у випадку України. Проте ілюзій не повинно бути, на жаль, формальний членський квиток ще не гарантує автоматичного миру. З огляду на тривалість війни в Україні та прагнення Москви взяти Київ за три дні, Україна стала полігоном для гібридної війни. Кібератаки, фейки, диверсії, ракетні удари по цивільній інфраструктурі — усе це мало на меті тестування слабких місць. Саме так Кремль “розхитував” ситуацію ще до повномасштабної агресії.
Наразі Фінляндія вже бачить перші ознаки тиску. Країна збільшує резерви, проводить масштабні навчання, а НАТО готує розгортання сил на її території. Влітку 2025 р. у західних ЗМІ наголошувалося на планах союзників постійно розміщувати наземні сили у Фінляндії. Тобто чітко видно, що уроки України враховані, а Кремлю демонструється, що слабких місць буде менше. Україна та Фінляндія — різні історії, але ворог один і той самий. Москва грає за однаковими сценаріями, де спочатку іде історична риторика, потім гібридні атаки, а далі вже й пряма агресія, якщо бачить простір для маневру.
Риторика медведєва та інших російських діячів є дзвоником, але не вироком, вона показує інтенції та методи, але не обов’язково прямий намір вторгнення. Фінляндія сьогодні у набагато кращій позиції, ніж Україна була на початку агресії, адже є членство у НАТО, а це великий щит, проте аж ніяк не “автоматичний захист” без роботи: треба вкладати в оборону, резерв, готовність, міжнародну підтримку. Тому найреалістичніший сценарій — довга «сіра зона», де Москва працюватиме евристично та мульти-інструментально, тобто від інформаційних атак до електронного та кібертиску, з епізодичними прикордонними інцидентами.
