У своїй роботі мені часто доводилося стикатися з нею. І я завжди реагував на неї гостро, доки не виробив певну методику обертання її собі на користь.
Персональна критика має, зазвичай, дві причини.
Перша: ти дійсно неправий, помилився, пішов невірним шляхом, обрав неправильну тактику, аргументи, поспішив, неподумав і так далі.
У такому разі (хоча можеш її публічно й не визнавати), варто з холодною головою проаналізувати й скорегувати, враховуючи її, свої подальші дії, методи, аргументи, а іноді й стратегічні цілі.
За таку критику треба бути вдячним. Вона робить тебе сильнішим, професійнішим, кращим. Це - конструктивна критика.
Друга причина: ти наступив комусь на улюблену мозоль, або переступив шлях - завадив кар'єрі, відбив жінку, публічно образив, виставив дурнем.
Мотив твого критика - помста. Це так звана ресентиментальна критика.
У такому разі треба з'ясувати для себе, чи свідомі були твої дії, і чи ти дійсно хочеш мати в особі цієї людини недоброзичливця і навіть ворога?
Якщо хоче, то Бог у поміч, продовжуй у тому ж дусі, не звертаючи увагу на критику.
Але якщо ні, то не вступай у конфлікт, а, (навіть не визнаючи свою провину публічно) першим зроби крок до примирення.
Це може обеззброїти недоброзичливця.
Звичайно, одного, як мінімум, ворога треба в житті мати, щоб бути в тонусі, казав мудрець.
Але бережись ворогів, яких ти завів зненацька, навіть не підозрюючи про це, мимохіть штовхнувши ліктем у натовпі. Це - небезпечні вороги.
Іноді набагато корисніше перетворити таких на союзників.
Як відрізнити конструктивну критику від ресентиментальної?
Є різні способи. Ось одна підказка.
У першому випадку мета критики - допомогти тобі, зробити тебе кращим. І порадіти за тебе, якщо ти зробив висновки... а також за себе, що виявився корисним.
У другому випадку мета - знищити тебе в очах інших. У такому разі твої спроби визнати помилки й виправитися тільки ще більше біситимуть критика.
Він радітиме лише з кожною новою собакою, яку на тебе навішуватимуть.
Тож варто принаймні стежити за реакцією).
