Сподіваюсь, ви вже віддихались від перемог СБУ в рашистських тилах. І вже час дізнатись що нас чекає на передку найближчим часом. Співрозмовники @Olha Kyrylenko вважають, що рашисти давитимуть, але катастрофічних втрат території для Україні вроді не має бути.
Відмічу один факт з цієї історії. На фронті цієї весни образувався дефіцит снарядів. «Українська правда» каже, що дуже багато снарядів використали на Курському напрямку, який після минулорічної атаки став місцем прориву на Сумщину рашистів. Мовляв там вистріляли стільки, що забрали просто у всіх інших.
Але курська офензива для нас кончилась ще зимою. Тому питання чому снарядів нема весною все-таки переходить до Умєрова і Дейнеко, які торік спрямували десятки мільярдів на імпортні поставки польській фірмі по 100-відсотковій передоплаті. А на депутатський запит «так де ж снаряди?» оприлюднили фотку п’яти снарядів десь на складі. Я не шучу. І цей снарядний голод в статті вказується як один з чотирьох факторів, що послаблюють ЗСУ прямо зараз.
Видихнули? Вдихайте
Літній наступ Росії на фронті: де буде просуватися противник, і що послаблює позиції Сил оборони
Попри всі розмови про мирні переговори, Росія не зупиняє свій рух і готується продовжувати війну.
Про це заявляє президент Володимир Зеленський. Про це говорить кожне вечірнє зведення Генштабу, в якому кількість боєзіткнень на фронті стабільно тримається на високій позначці – приблизно 200 на добу. Про це свідчать заповнені пораненими стабілізаційні пункти українських бригад на критичних напрямках фронту.
Попереду літо, а це ідеальний час для нового наступу. Дощ і сніг змушують техніку грузнути, дрони – погано «бачити», а військових – мокнути й мерзнути, тоді як суха погода завжди є часом наступів і просувань. До того ж улітку є «зеленка», тобто трава та дерева, які роблять рух у посадках практично невидимим.
На цьому етапі війни, влітку 2025-го року, потенціал для наступу має лише одна сторона, і це, на жаль, Росія.
Втім, не всі наші співрозмовники вважають, що російська армія готує окремий наступ на це літо – наприклад, такий раптовий, як був у травні минулого року на Харківщині, чи повзучий і виснажливий, як після падіння Авдіївки.
РФ може просто підтримувати або посилювати ту інтенсивність бойових дій, яка є нині – це приблизно 170 боєзіткнень на добу по всьому фронту, зазначає УП аналітик Центру ініціатив фонду «Повернись живим» Гліб Волоський. Цей показник, після невеликого спаду російського натиску в лютому-березні, тримається приблизно з квітня 2025-го.
У цьому тексті «Українська правда» розповідає, де може наступати Росія цього літа, і що прямо зараз послаблює позиції Сил оборони на фронті.
Але ми вважаємо, що якісний контент має бути доступний для всіх, тож до останнього не будемо вводити обмеження. Підтримайте нас, аби і ми без обмежень могли продовжувати роботу – долучайтеся до Клубу УП!
Костянтинівка, Дружківка і Покровськ: куди і як цілиться Росія цього літа
Співрозмовники УП, зокрема у вищому командному складі Сил оборони, переконані, що ймовірний літній наступ росіян буде зосереджений саме на Донеччині (а не на Сумщині, де окупанти активно рухаються і закріплюються на українській території вздовж кордону).
В разі наступу росіяни стрімко просуватимуться одразу на двох напрямках: Краматорському та Покровському. На цих ділянках розташована більша частина Донецької області, яка залишається під контролем України, і, зокрема, найбільш густо заселені й щільно забудовані промислові міста.
Окремо варто згадати Краматорську агломерацію, тобто чотири великих міста вздовж дороги Н-20: Костянтинівка, Дружківка, Краматорськ і Слов'янськ. Там досі залишаються жити не менше 200–300 тисяч цивільних громадян.
З 2022-го року ці міста стали фактично хребтом для величезної частини українського угруповання на Донеччині – місцем для розміщення та забезпечення українських сил. Наближення росіян навіть до одного з цих міст становитиме загрозу для всіх інших.
Зупинимося детальніше на двох напрямках, де потенційно наступатиме Росія.
Краматорський напрямок. Ще в березні – квітні можна було казати, що ціллю літнього наступу росіян на Донеччині стане Костянтинівка – найближче до лінії зіткнення місто з Краматорської агломерації.
Про це свідчило одразу кілька речей: посилення обстрілів, несуттєве, але регулярне просування росіян із півдня та південного заходу, а також перші зальоти ворожих FPV-дронів у місто. Наприклад, відео, на якому російський дрон на оптоволокні залітає у відчинені двері української броні на околиці Костянтинівки, обійшло всі військові пабліки. Раніше дрони РФ не могли собі дозволити підлетіти настільки близько до міста.
Зараз ворожі FPV літають над Костянтинівкою як на оптоволокні, так і по аналоговому сигналу й контролюють усі під'їзні шляхи до міста.
У травні ситуація в районі Костянтинівки загострилася і дещо змінилася. До руху окупантів з півдня, тобто з району Торецька – Сухої Балки – Калинового, а також відносно сталого натиску зі сходу з Часового Яру, додалися ще атаки із заходу.
Росіяни прорвалися за дорогу Покровськ – Костянтинівка в районі Малинівки – Нової Полтавки – Новооленівки й утворили загрозливий виступ – 10+ кілометрів завдовжки і десь стільки ж завширшки. Він розташований рівновіддалено від Покровська і Костянтинівки, тож тягне за собою ризик російського наступу одразу на ці два міста.
Станом на кінець травня – початок червня росіяни активно штурмують на цьому виступі піхотою, мотоциклами і навіть бронетехнікою. Відстань від виступу до околиць Костянтинівки складає 10–12 кілометрів.
Просування в бік Покровська та Костянтинівки – на жаль, не єдині загрози, які може потягнути за собою наростання цього виступу.
Потенційно, як припускають співрозмовники УП з-поміж військових на Краматорському напрямку, цей виступ може перерости в подальший рух росіян на північ й охоплення ще одного великого міста – Дружківки. Це буде західна «клешня» для оточення Костянтинівки та Дружківки, тоді як східну противник сформує, просуваючись від Часового Яру.
Таким чином росіяни зможуть «відкусити» половину Краматорської агломерації, не вв'язуючись у міські бої. Це можна умовно вважати їхнім планом максимум на це літо
«Наростивши зусилля на виступі між Покровськом і Костянтинівкою, росіяни можуть піти на Торське, яке західніше від Дружківки, а з іншого боку – піти на Дружківку з Часового Яру. І ось цей весь шматок може бути великою проблемою, якщо росіян не зупинити. Навіщо їм лізти в Костянтинівку, якщо можна зробити більше? Так під загрозою буде і Дружківка, і всі наші шляхи постачання», – зазначає поінформований співрозмовник УП.
«Якщо росіянам вдасться дотягнутися до Дружківки, вони це зроблять. Якщо ні, то принаймні спробують встановити вогневий контроль над дорогами до Костянтинівки, з одного боку – з Покровська, з іншого – з Краматорська. Одна з проблем, власне, полягає в тому, що Костянтинівка розміщена в низині, яка лежить навколо висот – Часів Яр, Торецьк. Якщо вони візьмуть під контроль ці висоти, їм буде дуже легко встановити вогневий контроль як над містом, так і над логістичними маршрутами», – пояснює аналітик «Повернись живим» Гліб Волоський.
Тобто умовним планом-мінімум росіян на Краматорському напрямку можна вважати захоплення останніх висот у Торецьку й Часовому Яру, які б дозволили взяти під вогневий контроль дороги до Костянтинівки. Це означає наблизитися до цих доріг на 5–7 кілометрів, щоб дострілювати з міномета.
Покровський напрямок. Попри часткове зміщення фокусу росіян на Костянтинівку, вони все ж не відмовляться від наступальних дій на Покровському напрямку, запевняє УП Гліб Волоський.
По-перше, як ми писали вище, окупанти можуть використати виступ на трасі Покровськ – Костянтинівка, щоб підібратися до Покровська зі сходу або ж сформувати східну клешню для охоплення міста (хоча варіант із оточенням Покровська все ж видається малоймовірним).
По-друге, російська армія продовжує тиснути південніше від Покровська – у районі села Шевченко, а також активно штурмувати на південний захід від міста – в районі Новоолександрівки, Котлярівки та Троїцького. Ці села розташовані перед адмінмежею з Дніпропетровщиною, і саме ця ділянка наразі є найбільш чутливою.
До перенесення війни на сусідню область, що наразі виглядає більш реалістично, ніж оточення самого Покровська, залишається менше ніж два кілометри. Найближче до Дніпропетровщини росіяни стоять у районі села Новомиколаївка.
Південніше від Покровська розташований ще один напрямок, на який варто звернути увагу – Новопавлівський (колишній Курахівський і напрямок Великої Новосілки). На цій ділянці активні дії росіян прогнозують приблизно в кінці червня – на початку липня, зазначає співрозмовник УП на напрямку.
Росіяни тут намагаються рухатися вздовж річки Мокрі Яли до села Комар і дороги Н-15, щоб знов-таки наблизитися до Дніпропетровщини і ще й з цього боку перенести на неї бойові дії.
Що послаблює позиції Сил оборони на сході
Станом на весну 2025-го в українській армії є чотири ключові проблеми, які ускладнюють становище Сил оборони на фронті й уповільнюють їхню реакцію на дії росіян. Дві, грубо кажучи, уже звичні, стандартні, дві – нові.
Стандартні – мінімальне поповнення людьми і, що особливо відчувається наприкінці цієї весни, брак артилерійських снарядів. Як відомо УП, зараз місячна норма витрати снарядів на всі підрозділи, що стоять по лінії від Харківщини до Донеччини, а це десятки бригад, складає стільки, скільки в часи оборони Бахмута могли відстріляти всього 10–20 гаубиць. Тобто це критично мало.
У контексті браку боєприпасів також варто враховувати, що величезна кількість БК була відстріляна під час Курської наступальної операції. Курське угруповання отримувало в десятки разів більше боєприпасів, ніж підрозділи, які оборонялися на Харківщині та Донеччині.
«Ми зараз практично не стріляємо. Увесь фронт тримається на дронщиках: дронами і мінуйте, і знищуйте, і все, що хочете. Ще «Богдани» хіба працюють», – обмовляється співрозмовник УП в одному з оперативно-тактичних угруповань на сході.
«На весь батальйон на добу я зараз отримую п'ять 120-х мін, а для ефективної оборони маю отримувати 30 мін тільки на один міномет», – додає офіцер однієї з бригад, що стоїть на Покровському напрямку.
Новішою, якщо так можна сказати, є проблема з відставанням української армії від противника за кількістю та якістю дронів. Це особливо сумно, адже поступ у технологіях завжди першою робила саме українська армія.
Більшість українських дронів, які надходять на фронт, не літають «з коробки» – вони потребують доопрацювань у майстернях і вкладень особистих коштів бійців (офіційного окремого бюджету на це не існує). Тоді як росіяни часто отримують дрони «під ключ» на нестандартних частотах, які не глушаться українським РЕБом.
Також Україна досі не почала масово застосовувати дрони на оптоволокні. Навіть найсильніші бригади відносно нещодавно тільки запустили збори на дрони на оптиці. Підрозділів, які на них літають, зовсім небагато.
Проблема з відставанням у розвитку дронів почала гостро відчуватися взимку цього року, коли росіяни практично перерізали головну дорогу постачання українського угруповання на Курщині своїми FPV-дронами, зокрема на оптоволокні. Це, власне, прискорило вихід Сил оборони з території Росії.
Після вибивання української логістики на Сумщині та Курщині найсильніші російські дронщики, зокрема один із найвідоміших нині підрозділів противника – «Рубікон», перебрався на Донеччину. Про це УП розповідають військові з Краматорського і Покровського напрямків.
Саме тому з кінця квітня по українських військових чатах регулярно проходять повідомлення про ураження російськими дронами вантажівок і пікапів на глибині 20+, а іноді й 30+ кілометрів від лінії фронту. Такі випадки траплялися на ще донедавна тиловій дорозі Краматорськ – Добропілля чи перед стелою на в'їзді в Слов'янськ. 27 травня російські FPV, імовірно, вперше взагалі атакували сам Слов'янськ.
Росіяни методично й, на жаль, доволі грамотно працюють над перерізанням логістичних маршрутів Сил оборони. Проїзних доріг на Донеччині стає все менше. Частина ділянок деяких доріг уже суттєво небезпечна.
Українські оператори дронів, які раніше могли вільно під'їжджати до позицій машиною, уже кілька місяців ходять на них пішки так само, як це робить піхота, розповідає УП командир взводу БПАК 2-го мотопіхотного батальйону 93-ої бригади Євген Черепня.
«Ворог значно наростив кількість і якість своїх БПЛА, і це може зіграти вирішальну роль у їхньому літньому наступі, якщо такий буде. Нам треба протидіяти російським пілотам так само, як вони протидіють нашим. Ось з'явилася артилерія – проти неї виникла контрбатарейна боротьба, так само має бути з дронами. Збивати дрони в повітрі це як збивати снаряди – не дуже ефективно.
Треба боротися саме з пілотами: як мінімум знищувати їхнє обладнання, як максимум – їх самих. У межах бригади треба створити окремі розвідувальні та ударні екіпажі БПЛА з найкращим забезпеченням, з найкращими дронами. Звичайні екіпажі, як ми, не можуть цього робити, бо весь наш ресурс іде на відбиття штурмів», – розповідає Черепня.
У деяких бригадах підрозділи технічних засобів розвідки прицільно займаються тим, що виявляють точки зльоту ворожих дронів. За місяць їх можуть знайти кілька десятків. Один із підрозділів Нацгвардії, з яким спілкувалася УП, виявив таких 140 за три місяці. Однак відпрацьовано з них було орієнтовно 20.
Причина в тому, що точки зльоту російських дронів часто розташовані надто далеко від українських екіпажів БПЛА – наприклад, за 20 кілометрів. Тож дотягнутися до них важко.
Ще один момент: частина російських пілотів не сидять на точках зльоту – вони перебувають на безпечніших позиціях, а сам дрон запускають сапери тощо. Тож така тактика може не завдати суттєвої шкоди екіпажам.
Четвертою й великою мірою визначальною проблемою, на якій наголошують співрозмовники УП у військових колах, є мікроменеджмент з боку Генерального штабу й зокрема Олександра Сирського.
Головнокомандувач прагне контролювати все – від призначення нового командира 59-ої бригади, яка підпорядковується командувачу Безпілотних систем Вадиму Сухаревському, до місця розташування піхотної позиції на певному напрямку.
«Замість того, щоб планувати стратегічні, оперативні дії, Сирський займається написанням бойових розпоряджень на відновлення позицій відділення. Генштаб з порушенням логіки, здорового глузду й нормативних документів надсилає координати, де поставити позицію відділення. Визначення позиції відділення – це завдання максимум командира взводу! При тому, ці розпорядження приходять з уточненням: якщо ви не поставите позицію там, на вас чекає кримінальна відповідальність», – обурюється один із поінформованих співрозмовників УП в Силах оборони.
Це не лише «обрубує» руки тактичних груп, оперативно-тактичних і оперативно-стратегічних угруповань, які мають управляти бойовими діями зі знанням обстановки на місцях. Це також уповільнює ухвалення критично важливих рішень.
Наскільки відомо УП, Сирському вже пропонували перебудувати лінію оборони під Костянтинівкою таким чином, щоб вивільнити сили для стримувальних дій на більш загрозливій ділянці. Однак ця пропозиція була відхилена.
«Бо ж як це ми можемо щось залишити? Як це ми – наголошую – вимушено можемо залишити якийсь населений пункт? А те, що так фронт може бути менший через особливості місцевості, зокрема водну перешкоду у вигляді водосховища, це нікого не цікавить», – ділиться з УП один із поінформованих співрозмовників у Силах оборони.
Ще однією людиною, яку Сирський обмежує в управлінні військами, є командувач Сухопутних військ Михайло Драпатий. 1 червня, після чергового російського удару по полігону, Драпатий подав рапорт про відставку, але Сирський його поки що не підписав.
Між Сирським і Драпатим – холодні робочі стосунки, з одного боку. З іншого, як підтвердили УП троє не пов'язаних між собою співрозмовників, головком часто вважає саме свої управлінські рішення найкращими та відгороджує Драпатого від частини повноважень.
Дехто з наших співрозмовників зазначає, що між ними є розбіжність у поглядах щодо подальших дій Сил оборони: Сирський вважає, що українська армія має наступати, Драпатий – що сил для ведення наступальних дій недостатньо і варто ставати в оборону. Дехто ж переконаний, що Сирський або Офіс президента побоюється конкуренції Драпатого, адже той має репутацію людяного та сильного командира у військах.
«Сирський на посаді командувача «Хортиці» мав значно більші можливості, ніж Драпатий зараз. Йому були делеговані повноваження щодо призначення будь-якої посадової особи в Сухопутних військах, він одноосібно визначав, куди йде поповнення, куди йдуть резерви. А Драпатий працює з мінімальним ресурсом. Сирський досі вирішує, куди йде 10, 20, 100 людей після навчального центру, хто піде на який корпус, хоча цим мають опікуватися Сухопутні війська! Він цілеспрямовано і свідомо обрізає Драпатому руки. Для чого? Щоб показати, що Драпатий провалився?» – доволі емоційно ділиться своїми спостереженнями один із згаданих вище співрозмовників.
***
«Я не думаю, що в російського літнього наступу є великі перспективи. Це точно не буде стратегічний перелом або прорив на суттєву глибину. Я також скептичний щодо того, що в найближчі місяці вони можуть вийти на адмінмежі Донецької області», – резюмує в розмові з УП аналітик ПЖ Гліб Волоський.
За найгіршого для України сценарію Росія зможе просунутися посадками на кілька десятків кілометрів і врешті застрягнути в довгих міських боях – у Костянтинівці, Дружківці чи Покровську. Або ж протискатиме села вже в Дніпропетровській області.
На жаль, у російської армії досі немає браку ресурсу – як людського, так і збройного. Тож вона може воювати, точніше штурмувати одразу на кількох напрямках.
