Російська армія через своє майже безвихідне положення все частіше спирається не на підготовку чи управління, а на фармакологію. Методичні рекомендації Головного військово-медичного управління Міноборони РФ прямо передбачають «фармакологічну корекцію» стану військових, це фактично системне використання стимуляторів під час бойових завдань. Ключове тут не сам факт застосування препаратів , адже це робили майже всі армії, а масштаб і логіка, бо російське командування відходять від точкового використання і переходять до системної “хімічної підтримки” особового складу. Очевидно, що ці препарати не усувають виснаження, вони просто відстроковують його, а тому картина виглядає наступною: короткий приріст витривалості → різкий «відкат» → накопичення втрат → падіння боєздатності.
Наразі у російських солдат у «бойовій аптечці», якщо її можна так назвати, є два базових препарати:
1. Локсидан – це комбінація бромантану та мезокарбу, фактично похідного амфетаміну , що дозволяє тримати солдата у функціональному стані до 48 годин без сну.
2. UR-1 – а це вже експериментальний аналог модафінілу, який підвищує концентрацію, швидкість реакції та ясність мислення.
Додатково ще існують 14-денні так звані «курси підтримки» для звичайних військових, які складаються з мельдонію, фенотропілу та ноопепту. І тут є дуже важливий нюанс, що усі ці речовини доступні і в цивільних аптеках і не потребують жорсткого контролю. Це і дозволяє масштабувати використання цих препаратів без складних медичних процедур. Формально це видається як просте підвищення ефективності, але є принципова проблема, і полягає вона в тому, що ці препарати геть ніяк не знімають втому, а просто відтерміновують її у часі. Тобто певний час організм працює на межі, але після цього настає різкий “обвал”, з яким йде виснаження, порушення сну, нервові зриви, проблеми з тиском.
В історії таке вже зустрічалось. У період Другої світової війни стимулятори, а передусім фенамін, це по типу амфетаміну, використовувались для конкретних задач, це могли бути нічні наступи, тривалі марші або підтримка екіпажів і розвідки. Але навіть тоді фіксувались випадки, коли одразу після операцій наступало різке виснаження, серцево-судинна система давала збої і зростала імпульсивна поведінка. Проте одне й з ключових – застосування таких препаратів було епізодичним, це не постійне явище. У часи Холодної війни подібна фармакологія стала частиною концепції «функціональної готовності», але є своє «але», застосування було жорстко обмеженим за категоріями, під які припадали пілоти та спецпризначенці, всі прийоми були лише під контролем лікарів і завжди обмежувались у часі. Навіть радянська система визнавала, що постійна стимуляція знижує надійність військ. Але у період Афганської війни стимулятори почали використовувати ширше і часто неформально. Починаючи від гірських операцій, і до випадків хронічного недосипанні. І як результат в подальшому отримували залежність, а особливо в суміші з алкоголем, психологічні розлади та деградацію згуртованості підрозділів. Висновок тут доволі простий і він з’явився ще у радянських військових , жодна хімія не може компенсувати слабку логістику і погану мотивацію солдат.
В наш час російський підхід відрізняється одразу за трьома параметрами. Перш за все, стимулятори дають не під конкретні операції, а на весь період бойових дій, причому всім без особливого відбору, від звичайних мобілізованих та слабо підготовлених призовників і навіть до увʼязнених. Це вже не про медицину , це про експлуатацію. Наступним параметром іде відсутність контролю. На відміну від армій НАТО, де той самий модафініл застосовується рідко і під контролем, у російській системі немає індивідуального дозування, а всі побічні ефекти вважаються “прийнятними втратами”. Тому наслідки прогнозовані і проявляються у серцево-судинних порушеннях, когнітивних збоях, так званому «дружньому» вогню в межах свого ж підрозділу та зривах управління солдатами. Ну і останній пункт полягає в тому, що фармакологія починає замінювати тренування, а з нею і координацію та розмиття «лідерства», тобто вся армійська система, хоча й тупо, але починає деградувати.
Ефективність будь якої армії можна спрощено описати трьома пунктами – перший це особовий склад , другий – це ефективність кожного з особового складу, тобто солдат, і третій – це управління та логістика. Так от стимулятори короткостроково впливають і піднімають лише ефективність солдата, але одночасно збільшують небойові втрати, на ту саму медицину та травми, прискорюють деградацію ефективності особового складу та перевантажують управління та логістику, адже інциденти, хаос та збільшення випадків медевакуції погіршують ситуацію. Тобто фактично стимулятори підривають два основних пункти ефективності армії.
На практиці це працює наступним чином, умовно є 400 тисяч військових. Щомісяця вони втрачають близько 4% у боях, тобто орієнтовно ~16 тисяч військових, і ще 1,5% через поранення, виснаження чи хвороби, тобто ще ~6 тисяч , при цьому отримують близько 20 тисяч поповнення. Тобто армія повільно зменшується, але не обвалюється одразу. Ефективність також поступово падає, приблизно на 1,5% щомісяця. У такому режимі система тримається близько 13 місяців до втрати ініціативи і близько 21 місяця до серйозного ризику провалу. Але коли додають стимулятори, з’являється короткий ефект десь +6–8% до ефективності. Але паралельно різко ростуть небойові втрати і швидкість деградації. При помірному використанні втрати поза боєм зростають до 2,7% на місяць, і настільки ж швидше падає ефективність. У результаті критичний рівень досягається вже за 7–12 місяців. А вже при системному використанні ситуація ще гірша, адже небойові втрати і деградація доходять до ~3,5% щомісяця, і армія втрачає стійкість уже за 5–7 місяців, а до фактичного розвалу доходить приблизно за 10 місяців. Суть дуже проста – стимулятори дають короткий приріст, але різко прискорюють виснаження. У підсумку армія виграє кілька місяців «на вигляд», але вдвічі швидше втрачає здатність воювати.
Якщо у короткостроковій перспективі, то стимулятори дають ефект тільки на старті. У перші тижні чи місяці солдати можуть довше тримати позиції, атакують активніше і менше бояться. Але далі починається зворотний ефект і тут вже з’являється залежність, зростає кількість медичних випадків коли солдат потребує невідкладної евакуації, падає здатність нормально реагувати на ситуацію. У довгу це б’є ще сильніше адже здоров’я людей ламається, підрозділи втрачають згуртованість, а поведінка на фронті стає хаотичною і менш керованою. Стратегічно це означає просту річ, що може росія таким чином і виграє трохи часу і може тимчасово втримати фронт, але робить це ціною швидшого виснаження армії, падіння якості особового складу і деградації управління. Фактично це обмін людей на кілька місяців часу, а згодом і на довгострокову слабкість. Системне використання стимуляторів це геть ніяк не “підсилення”, а індикатор проблем, який показує що у російській армії є виснаження людського ресурсу, перевантаження фронту та деградація професійної армії.
У підсумку, може фармакологія і може дати російській армії кілька місяців часу «видимої ефективності», але це зруйнує і так слабку систему зсередини. Бо армія, яка підміняє підготовку – таблетками, мотивацію – хімією, а управління – стимуляцією, геть ніяк не посилюється. Вона просто швидше доходить до точки, де вже не може воювати взагалі. І цифри це показують чітко, що короткий приріст у +6–8% обертається втратою до 50% часу стійкості системи.
Секція “Дельта” групи “Інформаційний Спротив“
