Мінотавр, критське чудовисько з головою бика і тулубом людини, що дев’ять років пожирав сім юнаків і сім дівчат з Афін. Насправді він у своєму вічному ув’язненні в химерному лабіринті, вибудованому критським царем Міносом для цього плоду прелюбодіяння дружини з чарівним білим биком, зовсім не жадав їх їсти. А навіть якщо й бажав, навряд чи міг про це повідомити – бо з Мінотавром ніхто ні про що особливо не розмовляв.
Цей заручник Міноса був символом його влади над переможеними Афінами. Щоразу, коли Афіни надсилали на Крит черговий корабель із жертвами, вони цю владу визнавали в найбрутальніший із можливих способів.
У самих Афінах всі ці роки не вщухали політичні дискусії. Одні говорили, що треба позбутися царя Егея та всієї його династії. Бо це цар Егей був винен у смерті сина критського царя Андрогея – і розлючений батько мстився Афінам за смерть свого спадкоємця. А не буде Егея – не буде кого звинувачувати у смерті Андрогея і не буде мотивів для помсти.
Інші намагалися вплинути на кадрову політику. Хтось закликав надсилати на Крит найкрасивіших дівчат і юнаків – щоб їх хотілося не їсти, а ділити з ними ложе. Інші навпаки вважали, що надсилати треба монстрів – так Крит не отримає морального задоволення від жертви і врешті відмовиться від своїх претензій.
І тільки Тесей, коли з’явився у батьківських Афінах, вирішив вбити Мінотавра. І вбив. До речі, міф не говорить, що Тесей шукав смерті Міноса, хоч у критському цареві й була вся проблема. Але Тесей, великий герой, зрозумів, що знешкодження символу агресії позбавить ворожий режим самої можливості її продовжувати. Хрестоматійний міф переважно зосереджується на смерті Мінотавра і на коханні Тесея та дочки критського царя Аріадни. Але в міфології є чітке роз’яснення щодо майбутнього Міноса. Критський цар загинув, коли порушив мирну угоду з Тесеєм, бо був покараний одним із головних богів грецького пантеону Посейдоном, морським братом Зевса.
Автор міфу ще тоді усвідомив, що агресор без символу агресії, без своєї сили (як би тепер сказали – без ресурсу війни) довго не проіснує. І це – урок на тисячі років.
Тому годі сперечатися, що потрібно Путіну для того, щоб він завершив війну проти України – російська мова, Церква, Донецька область чи відмова від НАТО.
Нічого йому не потрібно, окрім нас. До 2014 року Україна була позаблоковою державою з російською мовою в регіонах, російською Церквою і з опозицією більшої частини населення до євроатлантичної інтеграції. Це не заважало російському парламенту ухвалювати постанову про російський статус Севастополя, російському керівництву підтримувати проросійського президента Криму сепаратиста Юрія Мєшкова і готувати анексію півострова. Це не зупинило події навколо Тузли й енергетичний шантаж України (зовсім не тільки в часи Ющенка). Такою, як тепер, Україна стала навіть не після нападу у 2014 році, а тільки після нападу в 2022-му. Навіть після 2014 року величезна кількість наших співвітчизників продовжувала переконувати, що «не все так однозначно», голосувати за проросійські й популістські сили і розповідати, що «це все політики». Навіщо Росії з її величезним впливом на Україну було потрібно на нас нападати?
Може, тому що Росії було потрібно поглинути Україну, а не співіснувати з нею?
Тому шукати, чим би задовольнити Мінотавра, якщо головна мета – ваша власна покора і смерть, марна справа. Ви можете знайти собі готового до компромісів царя (здається, в 2019 році таки знайшли), а попереднього всім гамузом скинути зі скелі під щасливий регіт. Ви можете надсилати на Крит не по сім юнаків і дівчат, а по десять. Ви можете перестати говорити як у Афінах і спробувати говорити як на Криті. Ви можете відмовитися від жертв Афіні на користь Зевса або Посейдона – може, вони вас захистять. І ви можете просто мріяти, що коли Мінос помре, все відразу зміниться.
Але вам нічого не допоможе, поки ви не знищите Мінотавра.
